Глава 2
8 травня 1257р. 14:38
Місто Торба, Князівство Д'Шар
По дорозі Нік та торговець вирішили зайти в місто Торба - одне з найбільших міст князівства, що було збудоване в пустелі, неподалік від однойменної річки.
- Надіюсь, ми тут ненадовго,- сказав Нік, роздивляючись місто, яке було набагато біднішим, ніж про нього говорили на півночі.
- Ми вже майже на місці. Треба набратись сил та відпочити, щоб йти далі, бо впереді не буде нічого, крім одного і вже давно покинутого замку.
- Печально.
- Так.
Вони вільно в'їхали в місто, але Нік побачив ворожий погляд охоронця, який ще довго дивився їм вслід. Чоловіки бачили велику кількість бідноти, які просили милостиню чи їжі. Двоє мандрівників залишили коней неподалік таверни. Несподівано до торговця підбіг бідний чоловік.
- Будь ласка, ви ж багатий чоловік. Дайте трішки грошей чи їжі. Благаю! В мене сім'я помирає з голоду.
Торговець глянув на Ніка і нехотя дав бідняку трохи грошей. Той почав цілувати руки торговця.
- Не треба. Йди до своєї сім'ї.
Чоловіки зайшли в таверну, де сиділи тільки солдати гарнізону та грали в азартні ігри. Нік та торговець підійшли до дівчини, що розносила напої.
- Ми йдемо на південь,- почав Нік,- Не скажеш щось цікаве?
- На південь? В колишній замок хана Бутурлая? Там нічого немає,- сказала дівчина.
- Ми йдемо ще дальше,- мовив торговець.
Дівчино здивовано глянула на двох мандрівників.
- Тоді ви знайдете тільки жорстоку смерть в пустелі... Стоп, ви не жартуєте? Ви дійсно йдете ще далі на південь?!
- Так,- коротко відповів торговець.
- Люди кажуть, що якщо йти строго на південь від замку хана, можна дійти до руїн давнього храму, який був збудований ще в ті часи, коли пустеля не була такою великою та суворою. Це лише легенда, але кажуть, що люди звідти повертались дуже багатими та щасливими.
- Звучить непогано,- сказав Нік.
В таверну зайшов якийсь ветеран війни, який одразу замовив міцного алкоголю.
- Тут поважають воїнів,- сказав Нік.
- Тут встановлено військову диктатуру. Звісно, що тут поважають всіх, хто пов'язаний з військовою справою.
Нік та торговець вийшли з таверни, знаючи, що може розгорітись битва.
- Житель Д'Шар не дуже люблять чужинців,- сказав торговець, коли вони вийшли на головну площу міста.
Вони побачили колону людей, яких вели солдати.
- Що відбувається?- спитав Нік в чоловіка, що стояв попереду.
Натовп швидко зібрався навколо дійства.
- Цього року був неврожай та затяжна війна, тому харчів на всіх не вистачає, тому скорочують населення, тому й страчують,- говорив чоловік,- Взагалі-то, правильно. Давно так треба. Навіщо нам годувати бідноту?
- Ти теж для когось біднота,- сказав Нік.
Чоловік повільно пішов вперед, проштовхуючись крізь натовп. Він майже дійшов до солдатів, коли відчув руку на своєму плечі.
- Краще не починай. Буде краще, якщо ми підемо звідси, десь переночуємо і підемо далі,- сказав торговець.
- Ти хочеш, щоб їх зарізали, як тварин?
- Я не хочу цього, але треба зберігати нейтралітет для того, щоб вийти звідси живими.
- Цим ти керуєшся в своєму житті - зберігаєш нейтралітет?- спитав Нік.
- Ні. В Правені я попросив тебе допомоги не для себе чи своєї справи, а для місцевих жителів. В Пендор я притягнув сюди не з власних міркувань, а для того, щоб люди, що живуть тут могли жити. Буде дуже погано, якщо ми двоє помремо в бою з гарнізоном міста.
- Ти навіть не знаєш куди ми йдемо і що нас там чекає. Може взагалі ніякої загрози немає!
- Можливо, але це не означає, що ми маємо втручатись в справи жителів.
- Я не залишу їх насмерть!
- Ти ж був Нічним Вершником і робив набагато гірші речі! Відколи в тобі збудилась совість?!
- Я був,- наголосив Нік.
- Не можна цього робити. Може померти набагато більше людей.
Нік розумів, що торговець правий, тому вони пішли в таверну, подалі від площі. Чоловік почув крик жінки, від якої забрали дитину. Гвардієць боляче вдарив жінку палкою та продовжував бити її ногами. Нік витягнув меча, швидко підбіг до солдата, одним ударом вибив палку з рук противника та приставив меч до його горла.
- Спробуй битись з тим, хто може за себе постояти,- сказав Нік,- Бачу, ти вже не такий сміливий.
Інші солдати, яких Нік нарахував близько двадцяти, теж витягнули мечі. Чоловік звернувся до старшого солдата.
- В вас є два варіанти: або почати нікому не потрібну різню, або відпустити цих людей, опустити зброю та піти в казарми.
- В мене є наказ від князя, який я маю виконати.
- Будемо вважати, що він не дійшов, а посланець загинув.
Капітан гвардії не хотів проливати кров своїх людей, тому наказ сховати зброю.
- Якщо від них не позбутись, то помре все місто... від голоду. Надіюсь, що я роблю правильно,- говорив капітан.
- Найважчий вибір зробить лише сильніший,- сказав один з солдатів, ховаючи меча.
- Тобі варто піти, чужак,- капітан звернувся до Ніка,- Покинь місто!
Нік сховав зброю та разом з торговцем покинув площу. Вони йшли однією з безлюдних вулиць.
- Ти вважаєш, що зробив правильно?- спитав торговець.
- Не знаю, але я дав їм трохи більше часу на життя.
- А нам дав ніч в пустелі.
- Ти хочеш сказати, що я зробив неправильно?!- Нік різко зупинився та обернувся до торговця.
- Я хочу сказати, що, інколи, краще не втручатись, щоб не зробити гірше.
- Інколи треба зробити гірше, щоб стало хоч трішки краще.
5 років тому
Нік проснувся від голосу Летардіана.
- Непогано поспав?- спитав нольдор.
- Могло бути й краще,- відповів Нік.
- Мовчи і йди за мною.
Двоє чоловіків зайшли в ліс. Їх одразу зустріли четверо ельфів.
- Давно тебе не було видно, Летардіане,- мовив один з ельфів,- Я вже думав, що ти помер.
- Мене не так легко вбити.
- Дивно, що ти весь цей час жив серед людей. Всі ці десять років?- спиталась ельфійка.
- Так,- відповів Летардіан,- Хоч вони і вразливі, і дурні, і готові вбити один одного, але в цьому є й переваги. Поки вони вбивають одне одного, я спокійно живу серед них.
- Люди жорстокі створіння, які масово винищують ельфів, гномів та краснолюдів тисячами.
- Ельфи нічим не кращі,- втрутився Нік і одразу пожалів, оскільки на нього миттєво направили чотири луки.
- Чому ти привів його сюди?- спитала ельфійка.
- Він врятував мені життя під час різні в Ларії.
- Ми чули, що ніхто не залишився живим.
- Як бачиш ми тут.- знову втрутився Нік,- Живі і здорові, як і близько сотні інших, яких врятувала людина.
- І померло близько тисячі, через людей,- холодно мовила ельфійка.
- Лен був там?
- Не твоя справа. Ти так і не відповів на питання. Навіщо ти його сюди привів?
- Він серйозно ранений. Зараз його стан трохи кращий, але в будь-який момент може погіршитись. Йому потрібна наша допомога.
- Ми його не пропустимо. Тільки завдяки тому, що ти зробив для цього лісу, ми не розстріляли вас обох.
- Я не бажаю вам зла,- сказав Нік,- Крім того, я вже бував тут і не розкрив таємниць цього лісу.
- Минулого разу ти прийшов сюди з зброєю,- говорив ельф.
- Ми знаємо хто,- ельфійка зстрибнула з дерева,- Нічні Вершники не змогли дати тобі захист?
- Так сталось, що ми з ними маємо різні погляди на світ, тому прийшлось їх покинути. Надіюсь, що вони не пропадуть без мене.
- Вони нікого не відпускають. Смерть завжди буде йти за тобою, як і вони.
- Я спробую втекти,- сказав Нік,- Сьогодні я точно не планував помирати.
Нік схопився за бік та ледве скривився від болю.
- Ти нас впустиш?- спитав Летардіан.
Близько хвилини всі мовчали.
- Проходьте,- сказала ельфійка.
- Що?!- не зрозумів ельф.
- Він ранений і не вбивав ельфів. Летардіан йому довіряє, тому ми можемо йому вірити, але як тільки він виздоровіє, то одразу покине ліс.- пояснила ельфійка.
3 червня 1252р. 23:11
Нольдорський Ліс
Нік підійшов до ельфійки, яка сиділа під деревом та полірувала лук.
- Бачу, що ти вже можеш ходити,- байдуже сказала ельфійка.
- Так, зараз мені набагато краще. Ваші магічні ями творять чудеса. Ти як?
Ельфійка мовчала.
- Лен - це твій друг?- спитав Нік.
- Це не твоя справа.
- Значить не просто друг. Я розумію як це - втрачати близьких.
- Що ти можеш про це знати?! Ти один з Нічних Вершників - найжорстокіших вбивць в історії! Такі, як ти не відчувають емоцій. Скоріше за все, ти не пам'ятаєш, але ми вже зустрічались раніше. Свого часу я була в загоні ельфійських найманців, разом з Леном. В нас тоді було завдання вбити короля Равенстерну.
- Тоді вирізали майже всю гвардію. Від короля вас відділяло тільки двоє: старий, але досвідчений Сер Річард Херт та молодий лицар, що тільки недавно вступив на службу. Я добре тебе пам'ятаю.
- Ти дуже добре тоді бився. Не всі ельфи мають такі вміння як ти. Вправних воїнів не вистачає нам в війні.
- Не всі люди такі погані, як тобі здається.
- Невже?! Ви винищуєте нас тисячами, намагаєтесь забрати наш дім, в який нас і вигнали, а Летардіан приводить тебе і каже, що ми маємо тебе врятувати.
- Мені жаль, що більшість саме такі, але є й інші. Багато людей вважають, що ви нічим не гірші, боряться за ваші права і розплачуються за це своїм життям. Король Равенстерну все ще найбільш лояльний до вас, незважаючи на замах на його життя.
- На жаль, Равенстрен для нас недоступний. З півночі нас атакують племена Джату. З заходу та півдня - армії Сарлеону та Імперії. Нам немає куди тікати.
- Можна зібрати всіх та дати бій. Можливо, тоді...
- Тихо,- перебила ельфійка.
- Що?
- Замовкни.
Нік затих і почув кількох людей, що крадуться між деревами.
- Могли дати мені зброю,- прошепотів Нік.
- Це солдати Сарлеону. Скоріше за все, розвідка.
- Добре, що не повномасштабний напад.
Нік тихо сховався за деревом. Почекавши, поки один з них зупиниться коло деврева, Нік раптово стрибнув на нього та повалив з ніг. Солдат пробував скинути Ніка з себе, але марно.
- Доп...!- спробував крикнути чоловік, але Нік закрив йому рот та перерізав горло.
Поки Нік безшумно вбивав людей внизу, ельфійка вилізла на дерево та тихо вбивала солдатів з лука. Вони перебили майже всіх, залишивши одного. Деякий час чоловік махав мечем навколо себе, боячись раптово нападу, але, з часом, втомився.
- Чорт забирай, треба тікати,- мовив солдат і обернувся, щоб тікати.
- Не так швидко,- мовив Нік, зайшовши солдату за спину.
- Чорт!- закричав солдат та побіг вперед, але побачив перед собою ельфійку, тому зупинився.
Нік різко схопив чоловіка та притиснув до дерева.
- Треба витиснути з нього інформацію,- сказала ельфійка.
- Намажемо йому голову медом та запхаємо в мурашник,- сказав ельф, який щойно підійшов до них.
- Він, звісно, мудак, але ми не будемо цього робити,- сказав Нік.
- Твоя думка тут неважлива, людино.
- І що ти мені зробиш?- спитав Нік, забравши меча в одного з мертвих солдатів.
- Те, що робимо зі всіма людьми, які проявляють агресію до нас.
- Ей! В нас тут інші проблеми!- втрутилась ельфійка,- На ліс хочуть напасти, а ми зловили одного з розвідників, тому, думаю, буде краще, якщо ми зосередимось на тому, щоб його допитати.
- Я нічого тобі не скажу, ельфійська стерво!- крикнув солдат та плюнув дівчині в лице.
Нік сильно вдарив чоловіка в лице, від чого в того пішла кров.
- Будь ввічливішим,- сказав Нік.
- Виродок, який підтримує таких самих виродків. Ти не заслуговуєш на життя!
- Мені начхати на те, що ти про мене думаєш. Чому ти і твої вже мертві друзі сюди прийшли?
- Він не скаже,- сказала ельфійка.
- Мені не треба щось говорити. Готуйтесь до смерті. Вона прийшла до вас.
Раптово над їхніми головами пролетіло кілька яскраво палаючих куль, які впали десь в лісі та спричинили пожежу.
- Вже?- спитала ельфійка.
- Так. Нарешті ви будете знищені. Раз і назавжди.
Ельф підійшов до чоловіка та швидким рухом ножа перерізав йому горло.
- Йому більше нічого сказати.
- Багато в нас часу?- спитав Нік.
- В нас його немає,- відповіла ельфійка.
Нік почув стукіт копит і побачив, як на нього швидко скаче кавалерія.
- Кіннота в лісі?!- здивувався Нік,- Хто це?
- Кочівники. Армія Джату,- говорив ельф,- Треба попередити інших.
- Я думаю, що вони вже знають.
- Обережно!- крикнула ельфійка.
Нік різко обернувся та вчасно відбив удар всадника, що дало змогу ельфу вбити його.
- Треба йти звідси. Ця армія занадто велика,- сказав Нік.
- Ми не залишимо свій дім!- крикнула ельфійка.
- Чорт!- вилаявся Нік та швидко зник за деревами.
- Він втік?!
- Як і будь-яка людина,- сказав ельф, відбиваючи швидкі та сильні удари ворогів.
Через декілька годин
Група ельфів була оточена ще більшою групою воїнів Джату. Ранена ельфійка тягнулась до зброї, але чоловік наступив їй на руку.
- Навіщо тобі цей меч? Він тобі більше не знадобиться. Рабам взагалі зброя не потрібна.- сказав чоловік. Ельфійка підняла голову і побачила вже старого чоловіка в довгому дорогому одязі, з довгою бородою та страшним шрамом на обличчі.
- З'їзд королів заборонив рабство триста років тому,- сказав ельф, якого тримали поруч.
- На таких виродків, як ви, це не поширюється.
- Чого ти хочеш?- спитав ельф.
- Я хочу знати, де Елакрай. Де ви ховаєте решту ельфів та свої скарби?
- Ти вбив тисячу наших. Ти дійсно думаєш, що хтось тобі це скаже?
- Не хтось, а ти. Я знаю, що ти не боїшся болю, тому...- руки чоловіка засяяли синім світлом, а ельфійка, яка лежала поруч, жахливо закричала від болю.
- Це неможливо. Магів майже не залишилось.
- Я один з небагатьох, хто залишився після "чистки". Ти непогано тримаєшся. Ельфи, яких ми виловили в Ларії були більше налаштовані на розмову.
Чаклун посилив біль ельфійки.
- Залиш її. Досить!
- Так і думав.- сказав чаклун та підійшов до ельфа,- Ніхто з вас не думає про своє життя, але переживаєте за чуже. Пора тобі говорити.
Чаклун спокійно чекав, поки ельф почне говорити, але відчував, що терпіння закінчується.
- Ну що? Будеш говорити, чи мені знову зробити боляче твоїй подружці?
Ельф глянув на слабку ельфійку та зрозумів, що вона може не пережити цього.
- Елакрай знаходиться...- почав ельф, але йому раптово потрапила стріла в шию. Він помер миттєво.
- Якого чорта?!- крикнув чародій.
Один за одним падали замертво солдати Джату. Летардіан зістрибнув з дерева, а поряд з ним стояв Нік. На них одразу накинулись кілька солдатів Джату, але двоє воїнів вправно відбивали їхні удари та розрубували противників. Доки Летардіан бився проти воїнів Джату, Нік підійшов до чародія.
- А ти непоганий солдат,- сказав старий,- Хто тебе навчав? Орден Дракона? Орден Заходу? Може Орден Змії чи Грифона?
- Нічні Вершники,- відповів Нік.
Такої відповіді чародій не очікував, тому пропустив один удар Ніка, що дало воїну можливість ранити його.
- Я вражений ще більше,- сказав чародій, опинившись за кілька метрів від Ніка,- Я чув, що там залишаються до кінця життя.
- Помилився,- Нік майже миттєво взяв до рук лук та вистрілив три стріли в чародія. Всі три стріли зависли прямо перед ним.
- Здивований? Я міг би тебе навчити цього, але ти будеш проти,- мовив маг та відкинув стріли в Ніка. Чоловік встиг ухилитись від них.
- Чому ти напав на нольдорів?
- Це важко пояснити. Цей світ - це організм. В будь-який організм, рано чи пізно, потрапляють чужорідні організми. Через це організм хворіє та помирає. Зараз в Пендорі є дуже багато ельфів, гномів, краснолюдів та інших рас, яких треба знищити. В Кальрадії таких проблем немає. Там є тільки люди, які живуть в мирі та гармонії. Зараз, моя мета - знищити шкідливі чужорідні організми, тому я тут.
- Мушу тобі сказати, що люди прийшли сюди набагато пізніше. Я не був в Кальрадії, але впевнений, що там теж не все так добре.
Нік кинувся на мага, але той легко відкинув воїна на кілька метрів. Чоловік боляче влетів в дерево та впав на землю.
- Чорт,- скривився від болю Нік.
- Тобі ніколи не перемогти мене. Я набагато сильніший, швидший, розумніший...
- Самовпевненіший?- перебив Нік.
Чародій не очікував такого нахабства.
- Ти дуже сміливий. Я бачив тебе в Ларії. Ти допомагав своєму другу ельфу втекти. Чесно кажучи, я б не хотів, щоб ти помер, але ти такий ж чужорідний організм, як і вони.
- Ти організував різню в Ларії і говорив про мир та гармонію?
- Я надіявся, що ти, як людина, мене зрозумієш.
Летардіан тихо підкрався до чародія та спробував вдарити його ножем, але той ухилився від удару та пхнув ельфа вперед, від чого той впав на землю.
- Можливо, зараз ви цього не бачите, але я хочу лише, щоб було краще.
Чародій підійшов до Летардіана та замахнувся для смертельного удару, але Нік миттєво став на ноги та спробував вдарити противника. Чародій відбив удар, але Летардіан проткнув його ножем.
- Це тобі за різню,- сказав Летардіан.- За всіх ельфів, яких ти вбив. За те, що ти вважаєш себе кращим за інших.
Чаклун відкинув Ніка та вдарив Летардіана блискавкою. Через рану та біль вона вийшла слабкою, але Летардіан знепритомнів.
- Жаль, що ти не розумієш мене, Ніку. Ми могли б бути хорошою командою, якби ти просто погодився.
Чаклун замахнувся для смертельного удару, але несподівано отримав п'ять стріл в спину. Неподалік, Нік побачив ельфійку, яка тримала в руках лук.
Вони підійшли до непритомного Летардіана.
- Він живий,- сказала ельфійка.
- Це добре,- сказав Нік.
Дівчина підійшла до мертвого ельфа, якого вбив Нік.
- Мені жаль, що так сталось,- чоловік підійшов до ельфійки,- Я не знав чи ми зможемо перемогти чародія, тому не міг допустити, щоб хтось знав про те, де знаходиться Елакрай. Я думав, що смерть одного ельфа врятує життя тисячам.
- Ти зробив те, що було потрібно. Від цього дня ти стаєш другом всіх нольдорів.
- Я людина. Мені тут ніколи не будуть раді.
- Всеодно. Якщо ти будеш ранений чи потребуватимеш допомоги, нольдори тебе приймуть.- ельфійка ледве усміхнулась.
- Дуже вдячний,- сказав Нік, трохи схиливши голову,- Жаль, що я так і не знаю як тебе звати.
- Торувіель. Мене звати Торувіель.
- Радий познайомитись, Торувіель. Надіюсь, що це буде початком великої дружби.
- Дуже надіюсь, Нік Блек - Світлий Вершник.
Нік усміхнувся та підійшов до Летардіана, що вже опритомнів та пробував встати на ноги.
- Ох,- простогнав Летардіан.
- Відпочинь. Тобі непогано дісталось.
Сьогодення
12 травня 1257р. 23:57
Далекий південь, пустеля Д'Шар
Двоє мандрівників йшли нічною пустелею.
- Прекрасне нічне небо та золотий пісок,- говорив Нік,- Не кожен день можна таке побачити.
- Так, дуже красиво,- байдуже відповів торговець.
Вони вийшли на один з дюн і побачили неподалік старий храм.
- Це той самий?- спитав Нік.
- Здається, що він.
- Далеченько він від найближчого поселення.
- Колись ці землі були заселені, але тепер всі міста засипані пісками. Люди кажуть, що ще дальше на півдні існують тропічні ліси, де живуть люди.
- Або ще суворіша пустеля, де гине все живе.- скептично мовив Нік.
- В будь-якому випадку - це природна довготривала катастрофа, яку ми не в силах зупинити.
Мандрівники підійшли до старих, але величезних дверей.
- Тут якийсь напис,- сказав Нік, дивлячись на двері.- Я не знаю такої мови.
- Це вимерла мова. Її мало хто знає, але нам пощастило.
- Чому?
- Я її знаю.
- Чудово. Що там написано?
- Тільки достойний герой зможе відкрити прохід.- прочитав торговець.
- Чудово! Серед нас таких немає, тому пішли назад.
- Ти є.
- Я? Пфф, я не герой, і вже точно не достойний.
- Ти врятував не одне життя, ти переміг Чорний Орден, врятувавши від Великої Війни цілу Кальрадію.
- Може і так, але в минулому я робив жахливі речі. Я ніколи не зможу очистити себе від цього.
- Ти в минулому робив жахливі речі,- наголосив торговець,- але ти боровся з цим. Ти втік від Нічних Вершників. Ти втік від них, розуміючи, що вони будуть переслідувати тебе. Ти не хотів миритись з тим, що роблять вони, розуміючи, що смерть буде йти за тобою. Повір, немає нікого більш достойного ніж ти.
- Може ти й правий,- погодився Нік,- Всеодно можна спробувати. Що мені робити, щоб відкрити ці двері? Намочити кров'ю чи насцяти?
- Ти перечитав казок. Тобі буде достатньо просто відкрити їх, як звичайні двері. Якщо ти підходиш, то вони будуть відкриті.
Нік підійшов до дверей, вхопився рукою за ручку та одразу відчув різкий біль в долоні. Подивившись на руку, Нік показав торговцю поріз на долоні, з якого текла кров.
- Кажеш, не треба крові?
- Я тут вперше. Не суди мене. Думаю, що тепер можна і відкривати.
- Готовий?
- Вже давно.
Нік і торговець зайшли всередину, де нічого не було, крім пустих і прогнилих лав та престолу, що стояв посеред храму.
- Його точно залишали дуже швидко.- сказав Нік.
Кілька хвилин вони ходили всередині, доки торговець не знайшов прохід в підвал. Нік побачив дивні канали, всередині яких було масло. Нік взяв факел в торговця та підпалив канали. Підвал виявився величезним. Вогонь швидко запалював старе масло, яке чудово горіло. Коли вогонь освітив все приміщення, мандрівники побачили величезну кількість золота, дорогоцінних каменів, древніх сувоїв та втшуканої зброї.
- Нічого собі,- здивовано мовив Нік.- Такої кількості всього я ще нігде не бачив.
Нік взяв до рук один з мішечків та побачив найцінніше каміння.
- Щоб мене!- крикнув Нік,- Тут куаліси! Неймовірно! Завдяки цьому можна стати найбагатшими та наймогутнішими в історії!
- А який сенс? Всеодно помремо.
- Помремо, але розкішно.
- Ми прийшли сюди з іншою метою.
- Плювати. Я зможу стати королем,- говорив Нік.
- Схаменись, чорт забирай! В нас є завдання, яке ми маємо виконати. Ти погодився його виконати.
- Я ж не знав, що тут таке. Це все наше.
- Я не можу тобі дозволити,- сказав торговець.
- Спробуй помішати.
Торговець неочікувано вдарив Ніка головою. Чоловік не очікував удару, тому відхилився та втратив рівновагу. Торговець наніс ще два сильні удари. Чоловік впав на підлогу, а з його носа пішла кров.
- Чорт!- сплюнув Нік.
Торговець швидко підбіг та спробував вдарити Ніка ногою, але той зловив його ногу та повалив торговця на підлогу. Нік та торговець піднялись одночасно, але Нік з дитинства був бійцем, тому швидко наніс кілька ударів торговцю та повалив його на землю. Тільки після бою Нік зрозумів, що втратив голову. Він почав ігнорувати золото та почав шукати серед сувоїв щось, що може говорити про майбутню загрозу. Нарешті він знайшов сувій з підписом "І мертвим, і живим, і нащадкам" та почав читати.
"Моє ім'я Авенджет. На момент написання цього тексту мені близько ста років. Я один з найстаріших в Пендорі, якщо не враховувати ельфів, що живуть на сході, хоча здається, що скоро вони будуть заселяти лише Великий Ліс. Зараз 355 рік. Доволі непогано живеться. Той, хто це читає, думає, що я якийсь божевільний. Можливо, це й правда, не мені судити, але я дещо бачив. Я міг би назвати це сном, але це не сон. Це щось інше. Я бачив дещо важливе для всього людства. Не лише для жителів Пендора, а й поселенців Кальрадії. Я бачив, як вулиці міст та сіл вкриті трупами. Не від війни, а голоду та хвороби. Голод та хвороби не жаліють нікого. Вони вбивають всіх та кожного. Це буде тривати роками, але не буде кінцем. Після цього, на слабкі королівства, яких буде декілька після розпаду Імперії Пендор, нападе могутня армія. Неймовірно велика та могутня. Вони будуть спалювати міста та села, залишаючи за собою лише витоптану землю. Після Пендору ця нечисть нападе на Кальрадію, яка теж не буде єдиною. Люди будуть трястись від страху та кричати від болю. Я вважаю, що бачив на власні очі кінець людської цивілізації, бо воїни ці - не люди. Вони мають людське тіло, але вони щось набагато гірше та жорстокіше. Вони не відчувають болю чи емоцій, а лише гнів. Після цього всього, людей не залишиться, бо вони вб'ють кожного. Я передам це Раді, щоб вони зрозуміли, що треба об'єднуватись, щоб перемогти.
Пишу це через кілька днів. На жаль, Рада не прийняла моїх попереджень. Кілька сотень людей висміювали мене, кажучи, що я божевільний, але насправді я говорив правду. Сьогодні я бачив, що за мною слідкувало двоє молодих людей. Я думаю, що їх послав імператор, щоб я не поширював паніки. Вони вб'ють мене, але я не дозволю, щоб людство було знищене. Якими б жорстокими не були люди, вони мають право на життя. Я віддам цього листа своєму другові, який вирушає на південь. Він подбає, щоб моє послання дійшло в майбутнє. І той, хто це читає, знай, що я не божевільний старий. Знай, що йде небезпека. Йдуть два вороги: один непереможний, але другого можна перемогти. Нік Блек, якщо це читаєш саме ти, знай, що ти можеш врятувати світ."
Читаючи текст, Нік дивувався все більше та більше. Кілька хвилин він намагався обдумати прочитане та зрозуміти чи був автор божевільним.
- Послання старого Авенджета,- сказав світловолосий чоловік, переступаючи через лежачого торговця,- Гарно та емоційно написав. Буде дуже сумно, якщо те, що він написав виявиться правдою.
- Ти хто, нахрін, такий?!- спитав Нік, витягуючи меча.
- В зброї немає сенсу,- мовив чоловік та легким помахом руки відкинув меч з рук Ніка.
- Ти чародій.
- Звісно! Як ти думаєш, я дізнався про те, що там написано?! Телепатія. Я один з небагатьох, хто залишився.
- Так, я знаю. Він був мені дуже близьким другом, якщо можна так сказати, але зараз не про це. Декілька років тому, ти зіпсував мої плани в Нольдорському Лісі. Тоді я був готовий тебе на шматки порвати, але зараз мій гнів стих і мені дуже хотілось побачити тебе. Ти ж той самий Нік Блек?- спитав чародій, ходячи по залу.
- Мене звати Сах, якщо тобі цікаво.
- Ні.- відповів Нік, повільно та непомітно підходячи до меча,- Звідки Авенджет знав, що я буду це читати?
- Він писав, що бачив майбутнє. Можливо, він також бачив і цей момент. Проте, можливо, що він був просто божевільним, а твоє ім'я просто випадковість. Але я сумніваюсь в другому варіанті.
- Невже?
- Так. Все, що він описував, відбулось. Майже... і можливо не в таких масштабах, як він це бачив. Подумай, епідемії були. Саме через них померла імператорська сім'я, що стало причиною розпаду Імперії Пендор. Знаєш, за скільки часу вона остаточно рохділилась? За місяць! Наймогутніша імперія в історії, яка вдало воювала з нольдорами та знищила всіх драконів та вампірів, розпалась за чортові тридцять днів. Ось, що можуть зробити люди, якщо захочуть.
- Ти цьому не дуже радий.- помітив Нік.
- Звісно, я засмучений, адже, якби сенатори та лорди не розділили імперію, то не було б війн, смертей та голоду.
- Ти судиш про людей по вчинках їхніх друзів?- спитав Сах,- Я розчарований. Так, мій друг не був дружелюбним, але він вважав, що б'ється за праведну ідею. Хіба це не головне?
- Жодна ідея не варта життя.
- Хм, розумно. Я бачу, що ти навчений.
- Є трохи, а тепер буде добре, якщо я піду.
- Почекай. Я, цілком випадково, звісно, недавно зустрівся з Нічними Вершниками. Вони попросили мене, щоб я привів тебе до них, якщо зустріну.
- Значить ми не зустрічались,- сказав Нік.
- Я б з радістю, але я людина честі. Я їм обіцяв тебе привести, в обмін на їхню допомогу.
- Жаль, не хотів я сьогодні битись з магом,- сказав Нік.
Воїн миттєво підняв меча якраз вчасно, щоб відбити атаку чародія. Сах начаклував собі довгий посох, яким чудово володів. Нік спробував вдарити його, але чародій був занадто швидким навіть для нього. Нік зрозумів, що ще ніколи не зустрічався з настільки вмілим противником. Сах відбивав всі атаки воїна, якими б швидкими чи сильними вони не були.
- Я не хочу тобі шкодити. Краще зупинись,- сказав чародій.
Нік промовчав, хоча розумів, що йому не перемогти противника. Не через помилку, яку він зробив в бою. В бою він робив все ідеально. Єдиною помилкою було вступати в бій.
- Ну гаразд,- сказав чародій та відкинув Ніка ударною хвилею.
Нік спробував швидко встати на ноги, але чародій миттєво опинився коло нього, наніс кілька сильних ударів та зламав кілька кісток. Нік впав на підлогу та важко дихав.
- Ти протримався набагато довше, ніж будь-хто інший. Ти особливий. Я пожалію тебе та залишу тут. Якщо захочеш реванш, шукай мене в Равенстерні,- чародій відкрив портал та за секунду зник.
Перед тим як знепритомніти, Нік відчув, що хтось його взяв та поніс в бік виходу.
Місто Торба, Князівство Д'Шар
По дорозі Нік та торговець вирішили зайти в місто Торба - одне з найбільших міст князівства, що було збудоване в пустелі, неподалік від однойменної річки.
- Надіюсь, ми тут ненадовго,- сказав Нік, роздивляючись місто, яке було набагато біднішим, ніж про нього говорили на півночі.
- Ми вже майже на місці. Треба набратись сил та відпочити, щоб йти далі, бо впереді не буде нічого, крім одного і вже давно покинутого замку.
- Печально.
- Так.
Вони вільно в'їхали в місто, але Нік побачив ворожий погляд охоронця, який ще довго дивився їм вслід. Чоловіки бачили велику кількість бідноти, які просили милостиню чи їжі. Двоє мандрівників залишили коней неподалік таверни. Несподівано до торговця підбіг бідний чоловік.
- Будь ласка, ви ж багатий чоловік. Дайте трішки грошей чи їжі. Благаю! В мене сім'я помирає з голоду.
Торговець глянув на Ніка і нехотя дав бідняку трохи грошей. Той почав цілувати руки торговця.
- Не треба. Йди до своєї сім'ї.
Чоловіки зайшли в таверну, де сиділи тільки солдати гарнізону та грали в азартні ігри. Нік та торговець підійшли до дівчини, що розносила напої.
- Ми йдемо на південь,- почав Нік,- Не скажеш щось цікаве?
- На південь? В колишній замок хана Бутурлая? Там нічого немає,- сказала дівчина.
- Ми йдемо ще дальше,- мовив торговець.
Дівчино здивовано глянула на двох мандрівників.
- Тоді ви знайдете тільки жорстоку смерть в пустелі... Стоп, ви не жартуєте? Ви дійсно йдете ще далі на південь?!
- Так,- коротко відповів торговець.
- Люди кажуть, що якщо йти строго на південь від замку хана, можна дійти до руїн давнього храму, який був збудований ще в ті часи, коли пустеля не була такою великою та суворою. Це лише легенда, але кажуть, що люди звідти повертались дуже багатими та щасливими.
- Звучить непогано,- сказав Нік.
В таверну зайшов якийсь ветеран війни, який одразу замовив міцного алкоголю.
- Тут поважають воїнів,- сказав Нік.
- Тут встановлено військову диктатуру. Звісно, що тут поважають всіх, хто пов'язаний з військовою справою.
Нік та торговець вийшли з таверни, знаючи, що може розгорітись битва.
- Житель Д'Шар не дуже люблять чужинців,- сказав торговець, коли вони вийшли на головну площу міста.
Вони побачили колону людей, яких вели солдати.
- Що відбувається?- спитав Нік в чоловіка, що стояв попереду.
Натовп швидко зібрався навколо дійства.
- Цього року був неврожай та затяжна війна, тому харчів на всіх не вистачає, тому скорочують населення, тому й страчують,- говорив чоловік,- Взагалі-то, правильно. Давно так треба. Навіщо нам годувати бідноту?
- Ти теж для когось біднота,- сказав Нік.
Чоловік повільно пішов вперед, проштовхуючись крізь натовп. Він майже дійшов до солдатів, коли відчув руку на своєму плечі.
- Краще не починай. Буде краще, якщо ми підемо звідси, десь переночуємо і підемо далі,- сказав торговець.
- Ти хочеш, щоб їх зарізали, як тварин?
- Я не хочу цього, але треба зберігати нейтралітет для того, щоб вийти звідси живими.
- Цим ти керуєшся в своєму житті - зберігаєш нейтралітет?- спитав Нік.
- Ні. В Правені я попросив тебе допомоги не для себе чи своєї справи, а для місцевих жителів. В Пендор я притягнув сюди не з власних міркувань, а для того, щоб люди, що живуть тут могли жити. Буде дуже погано, якщо ми двоє помремо в бою з гарнізоном міста.
- Ти навіть не знаєш куди ми йдемо і що нас там чекає. Може взагалі ніякої загрози немає!
- Можливо, але це не означає, що ми маємо втручатись в справи жителів.
- Я не залишу їх насмерть!
- Ти ж був Нічним Вершником і робив набагато гірші речі! Відколи в тобі збудилась совість?!
- Я був,- наголосив Нік.
- Не можна цього робити. Може померти набагато більше людей.
Нік розумів, що торговець правий, тому вони пішли в таверну, подалі від площі. Чоловік почув крик жінки, від якої забрали дитину. Гвардієць боляче вдарив жінку палкою та продовжував бити її ногами. Нік витягнув меча, швидко підбіг до солдата, одним ударом вибив палку з рук противника та приставив меч до його горла.
- Спробуй битись з тим, хто може за себе постояти,- сказав Нік,- Бачу, ти вже не такий сміливий.
Інші солдати, яких Нік нарахував близько двадцяти, теж витягнули мечі. Чоловік звернувся до старшого солдата.
- В вас є два варіанти: або почати нікому не потрібну різню, або відпустити цих людей, опустити зброю та піти в казарми.
- В мене є наказ від князя, який я маю виконати.
- Будемо вважати, що він не дійшов, а посланець загинув.
Капітан гвардії не хотів проливати кров своїх людей, тому наказ сховати зброю.
- Якщо від них не позбутись, то помре все місто... від голоду. Надіюсь, що я роблю правильно,- говорив капітан.
- Найважчий вибір зробить лише сильніший,- сказав один з солдатів, ховаючи меча.
- Тобі варто піти, чужак,- капітан звернувся до Ніка,- Покинь місто!
Нік сховав зброю та разом з торговцем покинув площу. Вони йшли однією з безлюдних вулиць.
- Ти вважаєш, що зробив правильно?- спитав торговець.
- Не знаю, але я дав їм трохи більше часу на життя.
- А нам дав ніч в пустелі.
- Ти хочеш сказати, що я зробив неправильно?!- Нік різко зупинився та обернувся до торговця.
- Я хочу сказати, що, інколи, краще не втручатись, щоб не зробити гірше.
- Інколи треба зробити гірше, щоб стало хоч трішки краще.
5 років тому
Нік проснувся від голосу Летардіана.
- Непогано поспав?- спитав нольдор.
- Могло бути й краще,- відповів Нік.
- Мовчи і йди за мною.
Двоє чоловіків зайшли в ліс. Їх одразу зустріли четверо ельфів.
- Давно тебе не було видно, Летардіане,- мовив один з ельфів,- Я вже думав, що ти помер.
- Мене не так легко вбити.
- Дивно, що ти весь цей час жив серед людей. Всі ці десять років?- спиталась ельфійка.
- Так,- відповів Летардіан,- Хоч вони і вразливі, і дурні, і готові вбити один одного, але в цьому є й переваги. Поки вони вбивають одне одного, я спокійно живу серед них.
- Люди жорстокі створіння, які масово винищують ельфів, гномів та краснолюдів тисячами.
- Ельфи нічим не кращі,- втрутився Нік і одразу пожалів, оскільки на нього миттєво направили чотири луки.
- Чому ти привів його сюди?- спитала ельфійка.
- Він врятував мені життя під час різні в Ларії.
- Ми чули, що ніхто не залишився живим.
- Як бачиш ми тут.- знову втрутився Нік,- Живі і здорові, як і близько сотні інших, яких врятувала людина.
- І померло близько тисячі, через людей,- холодно мовила ельфійка.
- Лен був там?
- Не твоя справа. Ти так і не відповів на питання. Навіщо ти його сюди привів?
- Він серйозно ранений. Зараз його стан трохи кращий, але в будь-який момент може погіршитись. Йому потрібна наша допомога.
- Ми його не пропустимо. Тільки завдяки тому, що ти зробив для цього лісу, ми не розстріляли вас обох.
- Я не бажаю вам зла,- сказав Нік,- Крім того, я вже бував тут і не розкрив таємниць цього лісу.
- Минулого разу ти прийшов сюди з зброєю,- говорив ельф.
- Ми знаємо хто,- ельфійка зстрибнула з дерева,- Нічні Вершники не змогли дати тобі захист?
- Так сталось, що ми з ними маємо різні погляди на світ, тому прийшлось їх покинути. Надіюсь, що вони не пропадуть без мене.
- Вони нікого не відпускають. Смерть завжди буде йти за тобою, як і вони.
- Я спробую втекти,- сказав Нік,- Сьогодні я точно не планував помирати.
Нік схопився за бік та ледве скривився від болю.
- Ти нас впустиш?- спитав Летардіан.
Близько хвилини всі мовчали.
- Проходьте,- сказала ельфійка.
- Що?!- не зрозумів ельф.
- Він ранений і не вбивав ельфів. Летардіан йому довіряє, тому ми можемо йому вірити, але як тільки він виздоровіє, то одразу покине ліс.- пояснила ельфійка.
3 червня 1252р. 23:11
Нольдорський Ліс
Нік підійшов до ельфійки, яка сиділа під деревом та полірувала лук.
- Бачу, що ти вже можеш ходити,- байдуже сказала ельфійка.
- Так, зараз мені набагато краще. Ваші магічні ями творять чудеса. Ти як?
Ельфійка мовчала.
- Лен - це твій друг?- спитав Нік.
- Це не твоя справа.
- Значить не просто друг. Я розумію як це - втрачати близьких.
- Що ти можеш про це знати?! Ти один з Нічних Вершників - найжорстокіших вбивць в історії! Такі, як ти не відчувають емоцій. Скоріше за все, ти не пам'ятаєш, але ми вже зустрічались раніше. Свого часу я була в загоні ельфійських найманців, разом з Леном. В нас тоді було завдання вбити короля Равенстерну.
- Тоді вирізали майже всю гвардію. Від короля вас відділяло тільки двоє: старий, але досвідчений Сер Річард Херт та молодий лицар, що тільки недавно вступив на службу. Я добре тебе пам'ятаю.
- Ти дуже добре тоді бився. Не всі ельфи мають такі вміння як ти. Вправних воїнів не вистачає нам в війні.
- Не всі люди такі погані, як тобі здається.
- Невже?! Ви винищуєте нас тисячами, намагаєтесь забрати наш дім, в який нас і вигнали, а Летардіан приводить тебе і каже, що ми маємо тебе врятувати.
- Мені жаль, що більшість саме такі, але є й інші. Багато людей вважають, що ви нічим не гірші, боряться за ваші права і розплачуються за це своїм життям. Король Равенстерну все ще найбільш лояльний до вас, незважаючи на замах на його життя.
- На жаль, Равенстрен для нас недоступний. З півночі нас атакують племена Джату. З заходу та півдня - армії Сарлеону та Імперії. Нам немає куди тікати.
- Можна зібрати всіх та дати бій. Можливо, тоді...
- Тихо,- перебила ельфійка.
- Що?
- Замовкни.
Нік затих і почув кількох людей, що крадуться між деревами.
- Могли дати мені зброю,- прошепотів Нік.
- Це солдати Сарлеону. Скоріше за все, розвідка.
- Добре, що не повномасштабний напад.
Нік тихо сховався за деревом. Почекавши, поки один з них зупиниться коло деврева, Нік раптово стрибнув на нього та повалив з ніг. Солдат пробував скинути Ніка з себе, але марно.
- Доп...!- спробував крикнути чоловік, але Нік закрив йому рот та перерізав горло.
Поки Нік безшумно вбивав людей внизу, ельфійка вилізла на дерево та тихо вбивала солдатів з лука. Вони перебили майже всіх, залишивши одного. Деякий час чоловік махав мечем навколо себе, боячись раптово нападу, але, з часом, втомився.
- Чорт забирай, треба тікати,- мовив солдат і обернувся, щоб тікати.
- Не так швидко,- мовив Нік, зайшовши солдату за спину.
- Чорт!- закричав солдат та побіг вперед, але побачив перед собою ельфійку, тому зупинився.
Нік різко схопив чоловіка та притиснув до дерева.
- Треба витиснути з нього інформацію,- сказала ельфійка.
- Намажемо йому голову медом та запхаємо в мурашник,- сказав ельф, який щойно підійшов до них.
- Він, звісно, мудак, але ми не будемо цього робити,- сказав Нік.
- Твоя думка тут неважлива, людино.
- І що ти мені зробиш?- спитав Нік, забравши меча в одного з мертвих солдатів.
- Те, що робимо зі всіма людьми, які проявляють агресію до нас.
- Ей! В нас тут інші проблеми!- втрутилась ельфійка,- На ліс хочуть напасти, а ми зловили одного з розвідників, тому, думаю, буде краще, якщо ми зосередимось на тому, щоб його допитати.
- Я нічого тобі не скажу, ельфійська стерво!- крикнув солдат та плюнув дівчині в лице.
Нік сильно вдарив чоловіка в лице, від чого в того пішла кров.
- Будь ввічливішим,- сказав Нік.
- Виродок, який підтримує таких самих виродків. Ти не заслуговуєш на життя!
- Мені начхати на те, що ти про мене думаєш. Чому ти і твої вже мертві друзі сюди прийшли?
- Він не скаже,- сказала ельфійка.
- Мені не треба щось говорити. Готуйтесь до смерті. Вона прийшла до вас.
Раптово над їхніми головами пролетіло кілька яскраво палаючих куль, які впали десь в лісі та спричинили пожежу.
- Вже?- спитала ельфійка.
- Так. Нарешті ви будете знищені. Раз і назавжди.
Ельф підійшов до чоловіка та швидким рухом ножа перерізав йому горло.
- Йому більше нічого сказати.
- Багато в нас часу?- спитав Нік.
- В нас його немає,- відповіла ельфійка.
Нік почув стукіт копит і побачив, як на нього швидко скаче кавалерія.
- Кіннота в лісі?!- здивувався Нік,- Хто це?
- Кочівники. Армія Джату,- говорив ельф,- Треба попередити інших.
- Я думаю, що вони вже знають.
- Обережно!- крикнула ельфійка.
Нік різко обернувся та вчасно відбив удар всадника, що дало змогу ельфу вбити його.
- Треба йти звідси. Ця армія занадто велика,- сказав Нік.
- Ми не залишимо свій дім!- крикнула ельфійка.
- Чорт!- вилаявся Нік та швидко зник за деревами.
- Він втік?!
- Як і будь-яка людина,- сказав ельф, відбиваючи швидкі та сильні удари ворогів.
Через декілька годин
Група ельфів була оточена ще більшою групою воїнів Джату. Ранена ельфійка тягнулась до зброї, але чоловік наступив їй на руку.
- Навіщо тобі цей меч? Він тобі більше не знадобиться. Рабам взагалі зброя не потрібна.- сказав чоловік. Ельфійка підняла голову і побачила вже старого чоловіка в довгому дорогому одязі, з довгою бородою та страшним шрамом на обличчі.
- З'їзд королів заборонив рабство триста років тому,- сказав ельф, якого тримали поруч.
- На таких виродків, як ви, це не поширюється.
- Чого ти хочеш?- спитав ельф.
- Я хочу знати, де Елакрай. Де ви ховаєте решту ельфів та свої скарби?
- Ти вбив тисячу наших. Ти дійсно думаєш, що хтось тобі це скаже?
- Не хтось, а ти. Я знаю, що ти не боїшся болю, тому...- руки чоловіка засяяли синім світлом, а ельфійка, яка лежала поруч, жахливо закричала від болю.
- Це неможливо. Магів майже не залишилось.
- Я один з небагатьох, хто залишився після "чистки". Ти непогано тримаєшся. Ельфи, яких ми виловили в Ларії були більше налаштовані на розмову.
Чаклун посилив біль ельфійки.
- Залиш її. Досить!
- Так і думав.- сказав чаклун та підійшов до ельфа,- Ніхто з вас не думає про своє життя, але переживаєте за чуже. Пора тобі говорити.
Чаклун спокійно чекав, поки ельф почне говорити, але відчував, що терпіння закінчується.
- Ну що? Будеш говорити, чи мені знову зробити боляче твоїй подружці?
Ельф глянув на слабку ельфійку та зрозумів, що вона може не пережити цього.
- Елакрай знаходиться...- почав ельф, але йому раптово потрапила стріла в шию. Він помер миттєво.
- Якого чорта?!- крикнув чародій.
Один за одним падали замертво солдати Джату. Летардіан зістрибнув з дерева, а поряд з ним стояв Нік. На них одразу накинулись кілька солдатів Джату, але двоє воїнів вправно відбивали їхні удари та розрубували противників. Доки Летардіан бився проти воїнів Джату, Нік підійшов до чародія.
- А ти непоганий солдат,- сказав старий,- Хто тебе навчав? Орден Дракона? Орден Заходу? Може Орден Змії чи Грифона?
- Нічні Вершники,- відповів Нік.
Такої відповіді чародій не очікував, тому пропустив один удар Ніка, що дало воїну можливість ранити його.
- Я вражений ще більше,- сказав чародій, опинившись за кілька метрів від Ніка,- Я чув, що там залишаються до кінця життя.
- Помилився,- Нік майже миттєво взяв до рук лук та вистрілив три стріли в чародія. Всі три стріли зависли прямо перед ним.
- Здивований? Я міг би тебе навчити цього, але ти будеш проти,- мовив маг та відкинув стріли в Ніка. Чоловік встиг ухилитись від них.
- Чому ти напав на нольдорів?
- Це важко пояснити. Цей світ - це організм. В будь-який організм, рано чи пізно, потрапляють чужорідні організми. Через це організм хворіє та помирає. Зараз в Пендорі є дуже багато ельфів, гномів, краснолюдів та інших рас, яких треба знищити. В Кальрадії таких проблем немає. Там є тільки люди, які живуть в мирі та гармонії. Зараз, моя мета - знищити шкідливі чужорідні організми, тому я тут.
- Мушу тобі сказати, що люди прийшли сюди набагато пізніше. Я не був в Кальрадії, але впевнений, що там теж не все так добре.
Нік кинувся на мага, але той легко відкинув воїна на кілька метрів. Чоловік боляче влетів в дерево та впав на землю.
- Чорт,- скривився від болю Нік.
- Тобі ніколи не перемогти мене. Я набагато сильніший, швидший, розумніший...
- Самовпевненіший?- перебив Нік.
Чародій не очікував такого нахабства.
- Ти дуже сміливий. Я бачив тебе в Ларії. Ти допомагав своєму другу ельфу втекти. Чесно кажучи, я б не хотів, щоб ти помер, але ти такий ж чужорідний організм, як і вони.
- Ти організував різню в Ларії і говорив про мир та гармонію?
- Я надіявся, що ти, як людина, мене зрозумієш.
Летардіан тихо підкрався до чародія та спробував вдарити його ножем, але той ухилився від удару та пхнув ельфа вперед, від чого той впав на землю.
- Можливо, зараз ви цього не бачите, але я хочу лише, щоб було краще.
Чародій підійшов до Летардіана та замахнувся для смертельного удару, але Нік миттєво став на ноги та спробував вдарити противника. Чародій відбив удар, але Летардіан проткнув його ножем.
- Це тобі за різню,- сказав Летардіан.- За всіх ельфів, яких ти вбив. За те, що ти вважаєш себе кращим за інших.
Чаклун відкинув Ніка та вдарив Летардіана блискавкою. Через рану та біль вона вийшла слабкою, але Летардіан знепритомнів.
- Жаль, що ти не розумієш мене, Ніку. Ми могли б бути хорошою командою, якби ти просто погодився.
Чаклун замахнувся для смертельного удару, але несподівано отримав п'ять стріл в спину. Неподалік, Нік побачив ельфійку, яка тримала в руках лук.
Вони підійшли до непритомного Летардіана.
- Він живий,- сказала ельфійка.
- Це добре,- сказав Нік.
Дівчина підійшла до мертвого ельфа, якого вбив Нік.
- Мені жаль, що так сталось,- чоловік підійшов до ельфійки,- Я не знав чи ми зможемо перемогти чародія, тому не міг допустити, щоб хтось знав про те, де знаходиться Елакрай. Я думав, що смерть одного ельфа врятує життя тисячам.
- Ти зробив те, що було потрібно. Від цього дня ти стаєш другом всіх нольдорів.
- Я людина. Мені тут ніколи не будуть раді.
- Всеодно. Якщо ти будеш ранений чи потребуватимеш допомоги, нольдори тебе приймуть.- ельфійка ледве усміхнулась.
- Дуже вдячний,- сказав Нік, трохи схиливши голову,- Жаль, що я так і не знаю як тебе звати.
- Торувіель. Мене звати Торувіель.
- Радий познайомитись, Торувіель. Надіюсь, що це буде початком великої дружби.
- Дуже надіюсь, Нік Блек - Світлий Вершник.
Нік усміхнувся та підійшов до Летардіана, що вже опритомнів та пробував встати на ноги.
- Ох,- простогнав Летардіан.
- Відпочинь. Тобі непогано дісталось.
Сьогодення
12 травня 1257р. 23:57
Далекий південь, пустеля Д'Шар
Двоє мандрівників йшли нічною пустелею.
- Прекрасне нічне небо та золотий пісок,- говорив Нік,- Не кожен день можна таке побачити.
- Так, дуже красиво,- байдуже відповів торговець.
Вони вийшли на один з дюн і побачили неподалік старий храм.
- Це той самий?- спитав Нік.
- Здається, що він.
- Далеченько він від найближчого поселення.
- Колись ці землі були заселені, але тепер всі міста засипані пісками. Люди кажуть, що ще дальше на півдні існують тропічні ліси, де живуть люди.
- Або ще суворіша пустеля, де гине все живе.- скептично мовив Нік.
- В будь-якому випадку - це природна довготривала катастрофа, яку ми не в силах зупинити.
Мандрівники підійшли до старих, але величезних дверей.
- Тут якийсь напис,- сказав Нік, дивлячись на двері.- Я не знаю такої мови.
- Це вимерла мова. Її мало хто знає, але нам пощастило.
- Чому?
- Я її знаю.
- Чудово. Що там написано?
- Тільки достойний герой зможе відкрити прохід.- прочитав торговець.
- Чудово! Серед нас таких немає, тому пішли назад.
- Ти є.
- Я? Пфф, я не герой, і вже точно не достойний.
- Ти врятував не одне життя, ти переміг Чорний Орден, врятувавши від Великої Війни цілу Кальрадію.
- Може і так, але в минулому я робив жахливі речі. Я ніколи не зможу очистити себе від цього.
- Ти в минулому робив жахливі речі,- наголосив торговець,- але ти боровся з цим. Ти втік від Нічних Вершників. Ти втік від них, розуміючи, що вони будуть переслідувати тебе. Ти не хотів миритись з тим, що роблять вони, розуміючи, що смерть буде йти за тобою. Повір, немає нікого більш достойного ніж ти.
- Може ти й правий,- погодився Нік,- Всеодно можна спробувати. Що мені робити, щоб відкрити ці двері? Намочити кров'ю чи насцяти?
- Ти перечитав казок. Тобі буде достатньо просто відкрити їх, як звичайні двері. Якщо ти підходиш, то вони будуть відкриті.
Нік підійшов до дверей, вхопився рукою за ручку та одразу відчув різкий біль в долоні. Подивившись на руку, Нік показав торговцю поріз на долоні, з якого текла кров.
- Кажеш, не треба крові?
- Я тут вперше. Не суди мене. Думаю, що тепер можна і відкривати.
- Готовий?
- Вже давно.
Нік і торговець зайшли всередину, де нічого не було, крім пустих і прогнилих лав та престолу, що стояв посеред храму.
- Його точно залишали дуже швидко.- сказав Нік.
Кілька хвилин вони ходили всередині, доки торговець не знайшов прохід в підвал. Нік побачив дивні канали, всередині яких було масло. Нік взяв факел в торговця та підпалив канали. Підвал виявився величезним. Вогонь швидко запалював старе масло, яке чудово горіло. Коли вогонь освітив все приміщення, мандрівники побачили величезну кількість золота, дорогоцінних каменів, древніх сувоїв та втшуканої зброї.
- Нічого собі,- здивовано мовив Нік.- Такої кількості всього я ще нігде не бачив.
Нік взяв до рук один з мішечків та побачив найцінніше каміння.
- Щоб мене!- крикнув Нік,- Тут куаліси! Неймовірно! Завдяки цьому можна стати найбагатшими та наймогутнішими в історії!
- А який сенс? Всеодно помремо.
- Помремо, але розкішно.
- Ми прийшли сюди з іншою метою.
- Плювати. Я зможу стати королем,- говорив Нік.
- Схаменись, чорт забирай! В нас є завдання, яке ми маємо виконати. Ти погодився його виконати.
- Я ж не знав, що тут таке. Це все наше.
- Я не можу тобі дозволити,- сказав торговець.
- Спробуй помішати.
Торговець неочікувано вдарив Ніка головою. Чоловік не очікував удару, тому відхилився та втратив рівновагу. Торговець наніс ще два сильні удари. Чоловік впав на підлогу, а з його носа пішла кров.
- Чорт!- сплюнув Нік.
Торговець швидко підбіг та спробував вдарити Ніка ногою, але той зловив його ногу та повалив торговця на підлогу. Нік та торговець піднялись одночасно, але Нік з дитинства був бійцем, тому швидко наніс кілька ударів торговцю та повалив його на землю. Тільки після бою Нік зрозумів, що втратив голову. Він почав ігнорувати золото та почав шукати серед сувоїв щось, що може говорити про майбутню загрозу. Нарешті він знайшов сувій з підписом "І мертвим, і живим, і нащадкам" та почав читати.
"Моє ім'я Авенджет. На момент написання цього тексту мені близько ста років. Я один з найстаріших в Пендорі, якщо не враховувати ельфів, що живуть на сході, хоча здається, що скоро вони будуть заселяти лише Великий Ліс. Зараз 355 рік. Доволі непогано живеться. Той, хто це читає, думає, що я якийсь божевільний. Можливо, це й правда, не мені судити, але я дещо бачив. Я міг би назвати це сном, але це не сон. Це щось інше. Я бачив дещо важливе для всього людства. Не лише для жителів Пендора, а й поселенців Кальрадії. Я бачив, як вулиці міст та сіл вкриті трупами. Не від війни, а голоду та хвороби. Голод та хвороби не жаліють нікого. Вони вбивають всіх та кожного. Це буде тривати роками, але не буде кінцем. Після цього, на слабкі королівства, яких буде декілька після розпаду Імперії Пендор, нападе могутня армія. Неймовірно велика та могутня. Вони будуть спалювати міста та села, залишаючи за собою лише витоптану землю. Після Пендору ця нечисть нападе на Кальрадію, яка теж не буде єдиною. Люди будуть трястись від страху та кричати від болю. Я вважаю, що бачив на власні очі кінець людської цивілізації, бо воїни ці - не люди. Вони мають людське тіло, але вони щось набагато гірше та жорстокіше. Вони не відчувають болю чи емоцій, а лише гнів. Після цього всього, людей не залишиться, бо вони вб'ють кожного. Я передам це Раді, щоб вони зрозуміли, що треба об'єднуватись, щоб перемогти.
Пишу це через кілька днів. На жаль, Рада не прийняла моїх попереджень. Кілька сотень людей висміювали мене, кажучи, що я божевільний, але насправді я говорив правду. Сьогодні я бачив, що за мною слідкувало двоє молодих людей. Я думаю, що їх послав імператор, щоб я не поширював паніки. Вони вб'ють мене, але я не дозволю, щоб людство було знищене. Якими б жорстокими не були люди, вони мають право на життя. Я віддам цього листа своєму другові, який вирушає на південь. Він подбає, щоб моє послання дійшло в майбутнє. І той, хто це читає, знай, що я не божевільний старий. Знай, що йде небезпека. Йдуть два вороги: один непереможний, але другого можна перемогти. Нік Блек, якщо це читаєш саме ти, знай, що ти можеш врятувати світ."
Читаючи текст, Нік дивувався все більше та більше. Кілька хвилин він намагався обдумати прочитане та зрозуміти чи був автор божевільним.
- Послання старого Авенджета,- сказав світловолосий чоловік, переступаючи через лежачого торговця,- Гарно та емоційно написав. Буде дуже сумно, якщо те, що він написав виявиться правдою.
- Ти хто, нахрін, такий?!- спитав Нік, витягуючи меча.
- В зброї немає сенсу,- мовив чоловік та легким помахом руки відкинув меч з рук Ніка.
- Ти чародій.
- Звісно! Як ти думаєш, я дізнався про те, що там написано?! Телепатія. Я один з небагатьох, хто залишився.
- Так, я знаю. Він був мені дуже близьким другом, якщо можна так сказати, але зараз не про це. Декілька років тому, ти зіпсував мої плани в Нольдорському Лісі. Тоді я був готовий тебе на шматки порвати, але зараз мій гнів стих і мені дуже хотілось побачити тебе. Ти ж той самий Нік Блек?- спитав чародій, ходячи по залу.
- Мене звати Сах, якщо тобі цікаво.
- Ні.- відповів Нік, повільно та непомітно підходячи до меча,- Звідки Авенджет знав, що я буду це читати?
- Він писав, що бачив майбутнє. Можливо, він також бачив і цей момент. Проте, можливо, що він був просто божевільним, а твоє ім'я просто випадковість. Але я сумніваюсь в другому варіанті.
- Невже?
- Так. Все, що він описував, відбулось. Майже... і можливо не в таких масштабах, як він це бачив. Подумай, епідемії були. Саме через них померла імператорська сім'я, що стало причиною розпаду Імперії Пендор. Знаєш, за скільки часу вона остаточно рохділилась? За місяць! Наймогутніша імперія в історії, яка вдало воювала з нольдорами та знищила всіх драконів та вампірів, розпалась за чортові тридцять днів. Ось, що можуть зробити люди, якщо захочуть.
- Ти цьому не дуже радий.- помітив Нік.
- Звісно, я засмучений, адже, якби сенатори та лорди не розділили імперію, то не було б війн, смертей та голоду.
- Ти судиш про людей по вчинках їхніх друзів?- спитав Сах,- Я розчарований. Так, мій друг не був дружелюбним, але він вважав, що б'ється за праведну ідею. Хіба це не головне?
- Жодна ідея не варта життя.
- Хм, розумно. Я бачу, що ти навчений.
- Є трохи, а тепер буде добре, якщо я піду.
- Почекай. Я, цілком випадково, звісно, недавно зустрівся з Нічними Вершниками. Вони попросили мене, щоб я привів тебе до них, якщо зустріну.
- Значить ми не зустрічались,- сказав Нік.
- Я б з радістю, але я людина честі. Я їм обіцяв тебе привести, в обмін на їхню допомогу.
- Жаль, не хотів я сьогодні битись з магом,- сказав Нік.
Воїн миттєво підняв меча якраз вчасно, щоб відбити атаку чародія. Сах начаклував собі довгий посох, яким чудово володів. Нік спробував вдарити його, але чародій був занадто швидким навіть для нього. Нік зрозумів, що ще ніколи не зустрічався з настільки вмілим противником. Сах відбивав всі атаки воїна, якими б швидкими чи сильними вони не були.
- Я не хочу тобі шкодити. Краще зупинись,- сказав чародій.
Нік промовчав, хоча розумів, що йому не перемогти противника. Не через помилку, яку він зробив в бою. В бою він робив все ідеально. Єдиною помилкою було вступати в бій.
- Ну гаразд,- сказав чародій та відкинув Ніка ударною хвилею.
Нік спробував швидко встати на ноги, але чародій миттєво опинився коло нього, наніс кілька сильних ударів та зламав кілька кісток. Нік впав на підлогу та важко дихав.
- Ти протримався набагато довше, ніж будь-хто інший. Ти особливий. Я пожалію тебе та залишу тут. Якщо захочеш реванш, шукай мене в Равенстерні,- чародій відкрив портал та за секунду зник.
Перед тим як знепритомніти, Нік відчув, що хтось його взяв та поніс в бік виходу.
Коментарі