Die Depression
Ihr schlagt euch gelb, grün und blau Doch mich lässt es kalt Denn ich sehe nurnoch Grau Mit all ihren Taten, Verschwinden die Farben, Alles dunkel und grau, Komm nicht raus. Jetzt bin ich hier ganz alleine Krich vor mir hin, Weil die Luft unten dünner ist, Voller Ängste, Schweigend und Stilö. Stehst du hier, wie Feuer und Flamme Am Ende beim Licht, vergiss mich nicht Und Mit all ihren Taten, Verschwinden die Farben, Alles dunkel und grau, Komm nicht raus. So Nah, Und so fern, Stehe ich im Dunkeln Deine Haare, dein ich So hell wie das licht Kommt auf mich zu Und doch ist es kalt Ich bin wieder allein, Und Mit all ihren Taten, Verschwinden die Farben, Alles dunkel und grau, Komm nicht raus. Das Ende sei hier, Aber ich nicht Alle feinde erloschen, Kommst du wieder zurück Und Mit all ihren Taten, Verschwinden die Farben, Alles dunkel und grau, Komm nicht raus. Und doch bestanden, Die Prüfung mein Leben. Jetzt bin ich hier Wo es am besten ist Kommt alle mit, Vergesst mich nicht Jetzt stehe ich hier Ganz fest bei dir.
2018-03-29 23:15:48
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nik-chan
Відповісти
2018-05-04 13:30:08
2
jxsx_ kxlsxw
Wow ❤👍
Відповісти
2020-05-18 23:10:01
1
Bloom
Ich finde das es eines der schönsten Poems die ich je gelesen habe. Du hast Talent!
Відповісти
2020-06-21 19:18:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11410
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
8928