Сьогодні рівно вісімнадцять років з моменту, як батько і брат вважаються зниклими безвісти. Поліція висунула всього кілька теорій, що з ними могло статися по дорозі в Денвер. Але я не пам'ятаю й однієї. Я навіть не пам'ятаю, як вони виглядали, у мене немає жодної фотографії.

Через кілька днів виповниться вісімнадцять років з моменту смерті мами. Нечітко пам'ятаю, як вона пішла з цього світу, тоді мені було дев'ять, але точно знаю, що це було через те, що дільничний закрив справу, і пошуки батька та брата припинилися. За братом я сумував досить довго, але не за тим кретином, що бив нас із братом протягом усього дитинства. Виродок.

До свого вісімнадцятиріччя я жив у своєї подруги - Синтії. Її сім'я всиновила мене після того, як мати померла. І ось так білий хлопчик опинився в сім'ї темношкірих. Я дуже люблю її та її сім'ю і вдячний їм, але не тим ідіотам, що знущалися наді мною в школі протягом кількох років. Як же так, білий у сім'ї темношкірих. А коли дізнавалися причину цього, насміхалися ще більше. Часом я радий, що маю найсильніші провали, адже просто не пам'ятаю всього цього, поки воно саме не вирине в якомусь жахливому сні.

Сьогодні я в поганому настрої, але в мене зустріч із Синтією. Ми домовилися прогулятися до нової книгарні. А ще потрібно забігти за моїми препаратами, інакше завтра я збожеволію в паніці та істериці, не розуміючи, де перебуваю.

Жив я у старенькій квартирці на околиці Сакраменто. Я міг би жити у своєму будинку, але перебувати там мені стало неприємно після всіх подій. Хоч я і забуваю все, але почуття не втрачаю і прекрасно пам'ятаю, якого болю завдали мені всі події, що відбулися там. Але зараз я планую продати той будинок, щоб купити собі нормальне житло десь у Вегасі.

- Сінті, давно не бачилися! - це було правдою, адже я навіть не впізнав її. Я помітив, що вона почала використовувати легкий макіяж, що додавало до її зовнішності особливого шарму. Її волосся теж трохи змінилося і тепер було набагато пишнішим, через що виглядало темнішим, ніж чорний шоколад.

- Сем? Ти тепер не пухнастик? - вона занурила свою руку в моє волосся, трохи почухавши мене по маківці.

- Вирішив, що так мені личить більше. Як ти? Нормально дісталася? А то часом сюди дорога нелегка.

- Усе чудово, машиною набагато зручніше сюди доїхати, ніж автобусом.

Я глянув за її спину, там стояв новенький Mercedes. Я не зміг стримати сміх, коли усвідомив, що він її улюбленого кольору - жовтого. Це ж треба було відрити саме таку машину.

- І це твоя жовта колісниця?

Вона витягнула руку, в якій лежав маленький пульт і клацнула по центральній кнопці. Машина видала неголосний звук. Вона змогла виконати одну зі своїх мрій: купити собі дійсно класну машину. Я пишаюся нею.

- І що виходить, сьогодні ми повеземо наші книжки не в жалюгідному автобусі, а на такому швидкісному диві?

- Саме так.

Я справді був здивований. Батьки Синтії хороші люди, але жили вони так само бідно, як і ми, тому їй завжди доводилося самій заробляти на свої потреби.

***

Ми приїхали на інший кінець міста, щоб потрапити в нову книгарню. Вона відкрилася кілька днів тому і вже змогла нашуміти на весь штат. Сюди приїжджало тисячі людей, щоб розкупити новинки, яких ще немає в інших книгарнях. Ми з Синтією приїхали сюди не за новинкою, а просто подивитися, що сподобається. Хоча, якщо чесно, мене цікавило знайти парочку детективів або чогось справді жахливого. Давненько я такого не читав. Об мою спину хтось ударився.

- Прошу вибачення, не помітив, що ви тут стоїте, - голос був грубий, я обернувся і відступив назад, побачивши чоловіка, що стояв переді мною.

Я й гадки не маю, як він не зніс мене з ніг, але габарити в нього були чималі. Він був одягнений досить розкішно для звичайного відвідування книгарні. На руках було кілька сріблястих перстнів. Він тримав дві книжки, обидві були мені знайомі, це жахи. Цікавий вибір.

- Усе добре, - я роздумував, поставити запитання, чи змовчати, але мій інтерес взяв владу. - Що вас цікавить?

Він розвернувся, оглянувши мене своїми холодними блакитними очима. Одна з його грізних брів на секунду піднялася.

- Несподіване запитання. Мені потрібно знайти щось, що вбиватиме мій робочий час. Думаю, ці книжки підійдуть, - він показав ті самі книжи в руках.

- Настільки проста робота, що є час почитати книжки?

- Якщо вас так це цікавить, то буду радий обговорити це віч-на-віч, - він поклав руку до себе в піджак, витягнувши її з невеликою карткою. Візитка?

- Раєн Вілкерсон. Ви ріелтор?

- Як бачите, - він розвернувся, і не поспішаючи покрокував до каси.

Ріелтор, чудово, гадаю, завдяки йому я зможу позбутися будинку і купити новий. До мене підійшла Синтія, у кошику в неї було, напевно, близько десяти книжок. Вражає, за такий невеликий проміжок часу знайти стільки скарбу.

- Хто той красень? - мені здавалося, що він міг почути радісні слова Синтії, але він був зайнятий покупкою.

- Раєн Вілкерсон, вважаю, що місцевий ріелтор.

- Чорт, Семі, Раєн Вілкерсон?! Той самий?