Ця ніч могла минути набагато жахливіше без Раяна, який бігав до аптечки після кожного мого важкого зітхання. Я вперше побачив його таким добрим. Найприємніше було відчувати турботу, коли він лежав поряд та гладив мене, сподіваючись втішити. Ніде правди діти — Рітчел був від цього взагалі не в захваті, але, крім косого погляду, на мене нічого не перепало, на щастя.

Зараз уже ранок, а я досі валяюся в ліжку, по якому здавалося, пройшовся буревій. Цікаво, хто з нас так неспокійно спав? У домі було тихо, однак до моєї кімнати тягнувся запах чогось смаженого. Чи то була курятина з омлетом, чи просто біднесенька курка. На мені була піжама Рітчела, і Раєн мав рацію — ми з його коханцем не дуже й відрізняємося в розмірах.

Сьогодні я планував поїхати до Синтії, але чи зможу в такому стані, то вже інше питання. Я встав і поглянув на свої босі ноги. Підлога тут була не прохолодна, проте я все одно з радістю взув би капці. Вийшовши в коридор, я оглянувся, перевіряючи, чи нема когось в інших кімнатах. Не поспішаючи, я покрокував далі, роздивляючись картини на стінах. На них були зображені лише пейзажі, дуже файні. Можливо, то були міста, де Раєн та Рітчел частіше проводили час разом, а може, просто картини з першої-ліпшої барахолки, у чому я сумнівався.

Унизу запах їжі посилився, змушуючи живіт нервово буркотіти в очікуванні хоча б шматочка цієї смакоти. Руки трохи викручувало, тому я швиденько розім’явся й попетляв далі на кухню. Я зайшов через вітальню, бо сподівався, що там хтось може бути, однак книжки сьогодні на самоті. Відчинивши двері, я увійшов на кухню.

Раєн стояв біля плити, закривши своєю м’язистою спиною майже пів стільниці. Він глянув на мене в пів оберту, показуючи блискучу усмішку.

- Зголоднів? – запитав Раєн, знову дивлячись на щось перед собою.

- Трішки. Чого ти так рано прокинувся?

- Треба було вирішити декілька справ. До речі, біля входу лежать майже п’ять кейсів з грошима – вони твої.

Я завмер. П’ять кейсів, і то все мені? Скільки ж там грошей за ті маленькі будиночки? Раєн відійшов від плити, даючи мені змогу роздивитися, що ж на ній було. Думки заполонила інформація про кейси, але живіт думав лише про смачненький курячий гуляш, от трясця.

- Сідай, тобі потрібно поїсти, – я послухався та швиденько всівся на найближчий стілець.

Раєн дістав дві тарілки й насипав кожному порцію. Живіт лаявся дедалі гучніше, наче бив тривогу. Це трішки бісило, бо тут було затишно, через що мій клятий живіт звучав на все приміщення. Головна страва вже була готова до столу, але залишалася на стільниці, бо Раєн взявся за овочі. Напевно, він хоче зробити ще салат, проте якщо я зараз не почну наминати оту кляту курятину, мій живіт збожеволіє. Однак я чекав далі.

- Де Рітчел? – запитав я, в намаганнях перекричати свій живіт.

- Поїхав обирати собі одяг. Не може без цього, особливо коли не в настрої.

Зрозуміло тепер, чому він так рано поїхав: можливо, не хотів бачити мене після цієї ночі. Якось ніяково.

- Перебіситься й буде в нормі: він досить часто такий, — договорив Раєн.

- Скільки ви з ним разом? – Раєн завмер, тримаючи ніж над свіжим томатом.

- Напевно, дуже довго — не пригадаю точно.

Було таке відчуття, ніби він приховує це від мене. Ну то й добре. Салат нарешті був готовий, і Раєн почав переносити все на стіл. Щойно він поклав мені виделку, я схопився їсти соковиту курку, комбінуючи її зі свіжим салатом. Раєн, напевно, був задоволений чи, може, шокований, бо сидів та дивився на мене з піднятими куточками губ. Я хвилювався за те, що вдавлюся та знову заблюю його унітаз, тому трішки збавив швидкість.

- Бачу, ти дуже зголоднів, і як ти до цього часу не з’їв усе, що було у твоїй кімнаті?

- Навіть не знаю, — жуючи проговорив я.

Він насипав собі салату й також почав їсти, однак робив це якось скептично, ніби роздивлявся, чи не зіпсував страву. Я в той час уже доїдав, а живіт видав останній радісний звук і більше не турбував.

Я встав, щоб віднести тарілку в раковину, як відчув щось на своїй нозі. Опустивши голову, я побачив руку Раєна. Вона була гарячою, тоді як його холодний погляд петляв по моєму торсу.

- Тобі треба перевдягнутися.

- Ще, — я зробив паузу, коли рука ковзнула до внутрішньої сторони стегна, — є час до зустрічі.

- Нічого страшного, тим паче я поїду з тобою.

- Зі мною? – його рука почала стискати стегно, змусивши мене видати ледве чутний стогін.

- Я не відпущу тебе одного: хтозна-що трапиться, – його голос був такий спокійний, тоді як рука продовжувала обпалювати моє стегно. – Іди обери собі щось у гардеробі, залиш ті тарілки.

Рука зникла. Раєн підвівся, нагадавши мені про свій здоровенний зріст, і забрав у мене тарілки. Я досі відчував, як шкіра продовжує палати, хоча руки вже давно не було. Нарешті я рушив до гардеробу. Я сподівався, що вибору там буде небагато, однак і не хотів взяти якусь дорогу річ Рітчела.

Знайшовши ті непомітні двері, я потягнув їх до себе, відкриваючи нову кімнату. Гардероб був величезним: по обидві сторони стояли шафи з одягом, а по центру — дзеркало та квадратний пуф. Одягу було дуже багато, особливо з лівої сторони. Я оглянув розміри – він належав Рітчелу. І навіщо йому стільки?

Роздивившись усі можливі речі, я взяв ті, що здавалися теплими і простими: чорні штани та картату сорочку зеленуватого відтінку. Проте далі я побачив ще брендову шкіряну куртку. Вона буде ідеально пасувати до цього образу.

- Бачу, ти розібрався.

- Трясця! – фиркнув я від переляку, одразу ж розвернувшись і побачивши по інший бік кімнати Раєна.

- Вибач, не хотів налякати.

- Але це в тебе добре вийшло.

Я знову глянув на шафу, намагаючись знайти ремені. Моя талія почала палати. Я обернувся та побачив Раєна, він притиснувся якомога ближче, роздивляючись мене. На його обличчі була ледве помітна усмішка, а очі продовжували оглядати мене, наче здобич. Долоні ковзали по моїй талії, прогріваючи її ще більше.

Я зробив вдих, намагаючись не запалати від тих рухів. Раєн підступив ближче — я відчував, як його груди збільшуються з кожним вдихом. Руки стрімко рушили під мою футболку, теплі ніжні долоні досліджували чутливі ділянки, — вперше на моїй пам’яті. На шиї з’явився гарячий відбиток — це були його губи, вони хотіли, щоб я палав ще більше. Трясця.

Поклавши голову Раєну на плече, я дозволив робити зі мною будь-що, і, можливо, потім буду жалітися, що допустив таке, проте це гарантовано принесе насолоду нам обом. Я відчував гарячі струмені повітря, що відбивалися від моєї шкіри, поки Раєн продовжував прокладати доріжку пекучих поцілунків. Його збудження виразно відчувалося. Невеличка провокація: я притиснувся ще ближче до того, де зараз активно пульсувала його кров.

І Раєн виявився не промахом: скористався цим і огорнув мене однією рукою, міцно тримаючи, поки інша почала спускатися нижче — туди, де зараз був шквал відчуттів. Це хтиве божевілля мені подобалося, можливо, тому що за стільки років я не практикував подібного. Я почав тертися об нього, в бажанні продовжити це божевілля.

Рука Раєна зайшла за межу безпечної зони: щомиті міг статися емоційний вибух. Я витягнув його руку з моїх штанів та підвів очі. Позаду стояв пуф, на який я всадив Раєна. Тепер ми квити: я теж проявив ініціативу, всідаючись йому на ноги. Наші губи з’єдналися в палкому поцілунку, наче кожен з нас намагався завоювати більше.

Клятий стогін зірвався з моїх вуст, коли Раєн обхопив моє збудження. Штани були досить тонкі, і я вже знав, що на них почала потроху з’являтися пляма. Можливо, в Раєна вона також була, але я не дізнаюся про це через його джинси. Знав лише те, наскільки він збуджений — аж іноді пирхав від тісноти. Його руки залізли знов під футболку, ніжно проходячись моїми ребрами. Раєн загарчав, злякавши мене.

Тільки-но я подумав, що він може це зробити, і вже наступної миті Раєн приклав зуби до моєї шиї, виправдавши мої очікування. Не витримавши, я випрямився, намагаючись не застогнати від пекучого болю, що розійшовся шкірою. Прокляття. Я накинувся на Раєна, кусаючи за нижню губу, поки мої руки керували тими, що досліджували моє небездоганне тіло.

Раєн вільно піддався мені, щоб знову потрапити у штани. Його очі відображали все божевілля, бо він знав що зведе мене з розуму кожним доторком до прутня. І Раєн отримав те, що хотів – насолодився тим, як я стогну від зациклених рухів уздовж розгарячілої плоті. Збоченець, неймовірний збоченець, котрого я хочу прямо зараз. Я кусав його все сильніше, а він рухався дедалі жорсткіше, підбиваючи лишати подряпини на спині.

Я занурився в екстаз, віддавшись всьому, що він робив зі мною. Допоки його клятий телефон не задзвонив. Рухи припинилися, я залишився на самоті, так і не отримавши найбільш бажаного.

- Слухаю, — голос Раєна був досить суворий.

По той бік щось швидко говорили, тим часом я встав з нього, зрозумівши, що все завершилося. Хай базікає з кимось, а я покажу, що він втратив. Демонстративно я скидав по одному елементу одягу, поступово наближаючись до оголеності.

Його очі шаленіли — він прагнув дістатися “своєї здобичі”. У нього залишиться не так багато часу, щоб взяти мене під контроль, а для цього потрібно лише відхилити виклик. На мені були одні тільки штани, і він знав що під ними нічого. Голос затремтів від злості.

Я приспустив штани, щоб резинка трималася не так надійно, даючи їм змогу повільно сковзати вниз, збільшуючи кількість неприкритої шкіри. Бачити те, як він тепер втрачав спокій, було пречудово: бісив тепер не я, а той, хто продовжував їздити йому по вухах.

Однак час сплинув, я залишився голяка, Раєн отримав змогу насолодитися мною востаннє. Я розвернувся, щоб взяти відставлений одяг, і почув, як пуф заскрипів — Раєн намагався всидіти на місці. Я почав одягатися, поки він закипав від бажання знову здерти одяг з мене. Однак він проґавив свій шанс.

Наостанок поцілував у шию, змусивши його голос тремтіти. Тоді я вийшов з гардеробної в пошуках води. Уже перша, а ми досі не виїхали. Я пішов взуватися, готуючи себе до того, що доведеться вшиватися самому, і все через клятий дзвінок.

Не можу сказати, що мене тішить бути на самоті, але так я почуваюся в безпеці. Раєн перший, хто за стільки років зміг отримати бодай шматочок моєї довіри. І, сподіваюся, він не розчавить його так само нахабно, як інші.

У коридорі почулися кроки — він нарешті договорив. Я вийшов йому назустріч, чекаючи чи то на поганий настрій, чи то на поцілунок.

- Вибач, телефонували стосовно дуже важливої будівлі в центрі, — він поглянув на мене так, наче ніяк не міг перестати картати себе за втрачений шанс. – Ти вже зібрався?

- Так.

Він пройшов повз мене та відчинив вхідні двері, пропускаючи мене вперед. Я вийшов і побачив лише його машину. Не знаю, на що я сподівався, думаючи, що Рітчел міг піти по магазинах пішки, але все ж мене здивувала відсутність автівки. Раєн клацнув пультом і машина відчинилася.

Цікаво, чи заговорить він зі мною ще про ту ситуацію, чи вдасть, наче її не було? Хай там як, проте дуже хочу вже зустрітись із Синтією — я скучив. Я сів уперед, сподіваючись, що Раєн буде не проти. Він зачинив будинок і рушив до мене. Ця машина доволі простора: напевно, підбирав її під свій зріст.

Раєн всівся, одразу глянувши на мене. Він досі сумував, і це до біса сильно мені подобалося. Ці вродливі оченята так і просили більшого, але я не збирався бути й далі щедрим.

- Нагадай, де саме вона мене чекатиме?

- У книгарні неподалік.

- Добренько, вирушай.

Його обличчя посуворішало, та він нарешті поїхав. Цікаво, чому саме в книгарні: вона хоче знову накупити книжок, які будуть стояти на поличках і чекати сотні років на чудо? Трясця, не в книгарню нам треба поки що.

- Стій. Де тут найближчий магазин техніки?

- Навіщо він тобі?

- Може, тому що хтось викрав мій телефон? – пирхнув я на нього.

- Нам по дорозі.

І він не збрехав — уже за хвилин п’ять ми зупинилися біля магазинчика техніки. Я взяв свою сумку, куди запхав якомога більше грошей, і вийшов з машини. Раєн залишився чекати мене в ній, залипаючи в телефон.

Я ніколи не любив щось розкішне, тому хотів обрати дорогий, але не такий популярний телефон, як-от, наприклад iPhone. Напевно Раєн чекав, що мій вибір буде саме такий, але краще я витрачу гроші на книжки, ніж віддам їх за бренд. Тому, зайшовши в магазин, спершу оглянув дизайн всіх телефонів, а далі вже пройшовся й по цінниках. Треба було купити ще сімку, щоб нарешті бути зі всіма на зв’язку.

***

Ми під'їжджали до книгарні, але я ще лазив у телефоні, знаходячи нові цікаві функції. Стосовно реакції Раєна: він не був здивований — невже я такий передбачуваний?

От дідько! Я побачив біля книгарні машину Синтії — невже це дійсно станеться, скільки ми з нею вже не бачилися? Щойно Раєн припаркувався, я одразу вилетів з машини, бажаючи вже придушити Синтію своїми міцними обіймами. Поки біг, помітив, що книгарня була виконана в старовинному стилі, ніби я дійсно в часі повернувся на сотні років назад. Я так швидко влетів усередину, що вся увага перейшла на мене.

Починаючи від консультанта, закінчуючи звичайними відвідувачами. Однак я шукав поглядом тільки свою подругу, котра напевно десь уже лежить після великої дози запаху книжок. Я пройшовся рядами, намагаючись не звертати уваги на інших.

- Семі! – я здригнувся, коли хтось поклав руку мені на плече.

Швидко обернувшись, я побачив її, все таку ж вродливу, як і останньої нашої зустрічі.

- Синті, невже це ти?! – сміючись запитав я.

- Бачу, з пам’яттю вже трішки ліпше?

Гарне питання, проте я не впевнений, що маю на нього відповідь. Тому просто підняв плечі вгору. Ми відійшли до столиків, де можна було сісти почитати, проте ми тут зустрілися не для читання. Я дав Синтії сісти першій, а далі всівся сам.

- Ну, розповідай, якого біса тебе сюди занесло й де твій клятий телефон? – почала пошепки гарчати Синтія.

- Дякую, що нагадала, — я простягнув свій новий телефон їй, щоб вона додала свій номер.

- Це що, та одна з найдорожчих моделей?

- Щось типу того, взяв його, бо сподобався дизайн і можливості.

Вона швиденько записала свій номер та повернула телефон.

- Так звідки такі гроші? Де ти взагалі весь цей час був? – питання не закінчувалися — здавалося, що вона мене вб’є.

- Я зараз живу в… - мене різко перервали. Це був Раєн, котрий вже з якогось дива стояв неподалік від мене.

- У мене, — договорив він, поклавши руку мені на плече.

- Трясця, Семі, ти зміг?! – запищала від щастя Синтія. Я думаю, в той момент Раєн посміхнувся.

- Я — Раєн, скажімо так, опікун цього нещастя.

Він вийшов з-за мене та простягнув руку Синтії.

- Синтія, — вони потиснули одне одному руки, та Раєн узяв сусідній стілець, щоб сісти з нами. – Багато про вас чула.

- Та невже? І що, наскільки я покидьок за межами Вегасу?

- Ви скоріше жадана мрія кожної американки, — промовила Синтія, її посмішка побільшала, проявляючи файні ямочки.

Я хотів би щось випити, але сумнівався, що десь поблизу є кафе, тому продовжував спокійно слухати, як Раєн та Синтія активно базікають. Якщо чесно, десь після десяти хвилин їхньої розмови мені здалося, що вони найкращі друзі, а я якийсь чужинець. Тому намагався підтримати розмову та тихо натякнути Синтії про свій невеличкий роман із зайнятим, бляха, чоловіком.

Я сподіваюся, що Рітчел нічого про це все не дізнається, бо впевнений, що тоді залишуся без цілих кісток. Проте помру з думкою, що Рітчел десь валяється такий самий переламаний від рук Раєна. Чи то не щастя?

- Добренько, рада була побачитися, — Синтія встала, — і, будь ласка, будь на зв’язку. Я, чорт забирай, дуже переживаю за тебе. З твоїми провалами тебе не можна залишати одного.

Напевно вона тепер буде все життя мені нагадувати ситуацію з таксистом, яку їй щойно розповів Раєн. І от нащо я з ним поїхав?

Я попросив Раєна зачекати на мене в машині, а ми пройшлися ще трохи по книгарні. Мені кортіло вибачитися перед Синтією, тому я купив п’ять її бажаних книжок. Від щастя вона ледве не застрибала. Сподіваюся, що колись вона буде так само щаслива на відкритті моєї книгарні. Я провів її до машини й пішов знову до Раєна. Щось з ним було не так – він сидів і просто з усмішкою мріяв про щось. Я знову всівся спереду, роздивляючись його незрозумілу гримасу. Таке відчуття, ніби він прямо зараз фантазує щось хтиве.

- Про що думаєш?

- Тебе справді це цікавить? – промовив він, все так само дивлячись в нікуди.

- Можливо.

Він повернувся на мене, і я знову побачив ті хтиві очі. Що, в біса, коїться? Невже в нього почався якийсь недотрах, бо інакшого варіанту тут бути не може. Мені було ніяково: якщо він почне щось у машині, тоді як попереду стоїть авто Синтії, то я потім їй в очі дивитися не зможу.

- Про те, як би насолоджувався твоїми хрипами, поки трахав би тебе на тому клятому пуфі. Трясця.

Я не встиг відреагувати, як Раєн потягнув мене до себе. Він хотів, щоб я всівся на нього, але тут не така велика машина, щоб зробити подібне. Він приспустив своє сидіння та знову потягнув мене до себе.

- Що ти робиш? Тут, трясця, люди!

- Які, в біса, люди? Семі, не тупи бляха! В мене тонування на вікнах.

Він затягнув мене на себе силою, не даючи змоги повернутися назад. Я відчув як його рука нишпорить в пошуках лазівки, щоб дістатися моїх сідниць. Його губи потягнулися до моїх, не даючи мені втекти. Він хотів захопити мене, і це збуджувало. От лайно.

На цей раз його руки були холоднішими через що я здригався кожного разу, коли відчував їх на своїй шкірі, проте він зміг знайти як дістатися сідниць. Тепер домінував він, і це говорило про те, що далі мені буде взагалі не солодко. Його пальці вже були не просто на сідницях, вони все частіше ковзали між ними, нагадуючи про вельми вразливу точку мого тіла.

Інша його рука все так само міцно тримала мене за шию, притиснувши до його грубих грудей. Він на секунду прибрав руку, та почав шукати щось в кишені. Я продихався, але не довго, він жбурнув свій знайдений телефон та знову притиснув мене.

- Якщо хтось мені подзвонить, клянуся, я приріжу цю потвору, — цей голос мене лякав, однак було байдуже, бо його палець почав випробовувати мене.

Він намагався пограти зі мною, наче чекав, щоб я попросив в нього більшого ніж просто водити по колу своїми стрункими пальцями. Хочу, щоб він зробив це сам, без моїх благань. Проте я все одно кожного разу здригався, захрипло стогнучи. І яким я б не хотів здаватися в його очах — зараз був все одно дуже нікчемний та чутливий. Він як клятий лев: спочатку грається зі своєю здобиччю, а потім цілком вириває з неї кишки.

Я продовжував хрипіти, а його прутень піді мною пульсував все більше. Я здогадався що тоді не просто залишив його без самого смачного, так ще й не дав кінчити. Він не дав мені теж, тому ми розквиталися б, якби не ця його дурна витівка посеред міста. І от та сама мить, коли він все ж таки не витримав, а занурився у мене. Я загарчав від різкого болю, а він від тісноти, яка з’явилася через таку кляту несподіванку. Мені стало спекотніше, я думав що так і помру, дивлячись в його груди. Його пальці були дуже стрункі, могли замінити напевно чийсь прутень, проте це не робило йому потурання, я однаково не був готовий, хоч і дражнив мовчанням.

- Я трахну тебе прямо зараз, Семюелю, — торочив він мені у вухо.

Я засичав, бо не хотів займатись прямо тут. Почав брикатися, але він тримав мене так само сильно, вводячи в мене свій палець. Я знав що йому тісно, хочеться більше простору, однак розслабитися в подібних обставинах неможливо.

Моє тіло знову палало, тепер воно справді цього хотіло – хотіло, щоб він увійшов в мене (хай навіть прутнем, бляха). Я вже пульсував, що він неодмінно помітив, оскільки швидкість його руки стала меншою, а от жорсткість навпаки. Він наче намагався пробити мене наскрізь, вдовбуючись все далі. Стогін за стогоном, однак всі ледве чутні. Трясця, ненавиджу. Тіло не переставало палати, я не контролював себе, знову віддаючись моменту. Він керував мною, робив що хотів. Підняв мою дупу вище, щоб прогнути.

Він нарешті відпустив мою шию , даючи мені змогу дихати. Рука швидко зникла з поля зору, проте його очі палали це більше, бо знали чого зараз дістануться – мого прутня. Раєн зірвав з мене штани, показавши мою дупу всьому Вегасу. Я ще ніколи так не покладався на чортове тонування, проте якщо він мені збрехав, то я звідси поїду.

Рука схопила мій прутень, охолоджуючи його після довгого збудження. Я впився в його плечі, через що він закрехтів. Було приємно чути стогони цього збоченця, однак це не зупиняло його. Він продовжував занурюватися в мене, але тепер робив це хаотично з рухами на прутні.

Я не втримався та поцілував його, так, наче хотів відірвати ті чортові губи. Моя рука рушила вниз, в пошуках доказу його збудження. Коли я вчепився в нього, той видав хрипле гарчання, удавати наче не знав що я знайду прутень. Тепер ми були майже на рівних. Він продовжував трахати мене своєю рукою, в той час, як я витягнув його прутень через вузьку ширінку (чи вона вузька, чи прутень завеликий) і робив дещо інше. Мій палець терся на кінці його прутня, змусивши Раєна здригатися та забути про мене, коли задоволення було на піку. Це слабка точка, тепер його контролюю я.

І ми продовжували це ще деякий час, наче граючи в перегони: хто кого перший доведе. Та я виграв це змагання. Змусив його вилаятися на всю машину, коли біла речовина порснула на наш одяг. Він різко увійшов в мене якомога глибше, намагаючись добитися того ж результату, та зміг. Тепер, трясця, наш одяг був повністю брудний.