Ду Лі Пень
Ходе по двору кожен день Правитель-диктатор Ду Лі Пень. В одній далекій країні Ніде не було таких, Який реалізував всі свої мрії, І при цьому був із самих злих. Його держава потерпала Від присутності ядерної зброї, Але його ця проблема не хвилювала, Він завжди був в покої. Тому що страждав лише народ, Який працював за харчі убогі. Цими діями він народ перетворив в зброд, Який обирав погані дороги. Заради могутності держави Ду Лі Пень заявив, Що потрібно розвивати хакерські справи, Щоб добре жилося усім. Тобто ні, щоб розвивати промисловість Та товаришувати із всіма країнами. Він знайшов нахабну хоробрість, Займатись такими злочинними діями. Бояться цієї країни, Та ставлять надійний захист в мережі. Щоб криптовалюти були цілі, То до доступу вже багато обмежень. Докотилась країна до прірви, Що від голоду пухнуть люди. Зламати щось в інтернеті немає більше сили, Паролі надійні повсюди. Думає народ, Як позбавитись диктатури, Бо вимирає у кожного род, Та від цього немає розвитку культури. Ех Ду Лі Пень, Що ти наробив. Ти майже кожен день Людей по дрібницям гнобив. Схаменись, задумайся над тим, Що буде завтра з народом твоїм. Не можна так принижувати людей, Це буде потім на крові твоїх дітей.
2024-10-02 20:38:05
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11978
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2462