Олег прокинувся. Він подивився на годинника. Була де-сята година ранку суботи. Хлопець швидко вдягнувся.

Уже минуло чотири місяці після першого тренування. Тренер запросив Олега до боксерського залу на перший поє-динок. Про цей зал він дізнався не так давно. Він знаходився в самому центрі Києва. На вихідних там проходили спаринги в різних вагових категоріях, як серед новачків, так і серед вже більш досвідчених спортсменів. Спаринг складався з трьох ра-ундів. Бій був без шоломів, у присутності свого та інших тре-нерів, які приводили своїх учнів на таку урочистість. Для ко-жного боксера це була чудова нагода трішки побоксувати й розім'яти м'язи.

Олег приїхав до боксерського залу. Він був зовсім іншим. Одразу при вході був великий новий ринг, з правого боку – тренувальний майданчик, попереду – засклена стіна з вікном, що показувало з вулиці всю боксерську залу.

Олег подивився на всі боки й побачив, що попереду стояв його тренер, який розмовляв з кимось, мабуть, іншим трене-ром. Олега відразу запросили на зважування. Ваги показали шістдесят чотири кілограми. Усе пройшло швидко, без довгих розмов.

До початку спарингів залишалося ще чотири години. Не гаючи часу, Олег поїхав додому, аби привести себе до тями й самостійно налаштуватися на перший спаринг. Він був схвильований, бо не знав, як пройде його перший спаринг, як він буде боксувати. У нього були невеликі поєдинки в його боксерському залі. Але він не знав, як йому доведеться вистоя-ти всі три раунди з невідомим спаринг-партнером. Ця невідо-мість дуже лякала, адже до цього всі поєдинки відбувалися з тими, із ким він вже довгий час тренується і знає кожен удар свого суперника.

Олег повернувся додому. Батьки не звернули на нього увагу, вони не знали, яким видом спорту він займається. Пере-буваючи у своїй кімнаті, він думав про різне, насамперед про програш. Не сподіваючись на перемогу, він чекав, коли наста-не той самий момент, коли йому потрібно буде виходити на ринг. До виходу залишалося ще дві години, та дорога до залу займала годину. Настав час їхати і нарешті пройти шлях неві-домості з хвилинами хвилювання, супутнього страху, що за-бирав сили і впевненість.

Олег швидко зібрав увесь необхідний спортивний одяг і поклав у свій білий пакет, з яким він ходив до боксерської зали протягом усього часу. Він вирішив його не міняти, не-зважаючи на те, що той уже був пом'ятий і пошарпаний, мав жахливий вигляд.

Узявши у руку білий пакет, хлопчина вийшов із кварти-ри. У нього не було жодного боксерського спорядження. Він міг боксувати в тому, в чому він тренувався в залі, а це були дешеві кеди, темна футболка й білі шорти. Олег не знав, що ніхто не дивитиметься, у чому спортсмени виходитимуть на ринг. Багато хто був, як і Олег, із бідної сім'ї. Та для кожного тут головним показником була перемога.

У боксерському залі займаються різні люди. Хтось заро-бляє великі гроші, хтось заробляє стільки, що ледве вистачає на харчування. У Олега ще не було боксерських рукавичок. Статки його сім’ї не дозволяли придбати спортивне споря-дження. Під час тренування та спарингів він брав боксерські рукавички у тренера, а після віддавав їх. Олег був не один та-кий, що не мав можливості купити необхідне. Тренер, бачачи бажання хлопців тренуватися, допомагав, даючи надію і мож-ливість тренуватися, як усі. Для таких хлопчиків із бідних сі-мей тренер завжди мав запасні рукавички, які лежали в підсо-бному приміщенні. У дитині ця людина перш за все намагала-ся угледіти талановитого боксера та його майбутнє в спорті. Багато хто ставав найкращим боксером країни, досягаючи ба-жаних висот у боксі. Хто хотів, переходив у професійний бокс, показуючи відмінний результат і перемагаючи сильних супе-рників. Адже тренер, коли перед ним стоїть здібний хлопець, ніколи не хоче упустити можливості виростити з нього справ-жнього чемпіона у своїй вазі, дати шанс показати себе в боксі.

Початок спарингів запланований на шістнадцяту годину. В цей час ще було досить спекотно. Та високі будинки, що ви-сочіли через дорогу, закривали великою тінню вікна боксерсь-кого залу, через що всередині приміщення було достатньо ко-мфортно.

Люди, які вже почали повертатися з роботи, проходячи біля боксерського залу, іноді поглядали всередину приміщен-ня, цікавлячись, що там відбувається. Багато хлопчиків, які вже приїхали, почали розігріватися, готуючись до виходу на ринг. Кожен чекав свого часу. Розпочинали бійці з меншою вагою, з більшою – завершували. Віком спортсмени також від-різнялися – серед зовсім молодих хлопців були і ті, кому за тридцять, навіть за сорок кілька учасників також приймали участь.

Олег, швидко доїхавши до боксерського залу, піднявся сходами будинку, відчинив великі дерев'яні двері, одразу по-ринувши в атмосферу змагань.

Угледівши біля вікна свого тренера, що розмовляв з ін-шими тренерами, Олег привітався кивком голови й пішов у кі-нець зали. Там знайшов вільний куточок і почав перевдягати-ся, зовсім забувши від хвилювання, що є роздягальня, у якій можна залишити речі. Розігрівшись, хлопець чекав, коли поч-нуться перші битви цього вечора в невеликому колі боксерів.

Як новачок, який нічого не знав, Олег страшенно боявся. Руки й ноги трусилися, очі налякані. Він припускав, що сього-дні вийде на ринг проти сильного суперника, тому може не протриматися й одного раунду. Не знаючи нікого, соромля-чись, він думав, чи зможе по-справжньому боксувати на рівні інших хлопчиків, чи ні, що в нього вийде, скільки хвилин зможе вистояти, коли закінчиться бій. Маючи з собою лише білий пакет зі старим одягом (а багато хто прийшов із велики-ми спортивними сумками, в які вміщувався новий боксерсь-кий одяг, дорогі рукавички), хлопець невпевнено почувався серед цих зовнішньо спокійних спортсменів.

Олег подивився у вікно. Люди ходили у своїх справах, інколи поглядаючи у бік зали. Олег ще більше хвилювався, ко-ли погляди перехожих спинялися на ньому.

В один ряд від початку й до кінця боксерського залу ви-сіли боксерські груші різного розміру й ваги. На кожній груші хтось відпрацьовував удари. Працювали на менших грушах зі швидкістю, хтось із влучністю. У кожного було своє завдання від тренера, спрямоване на техніку та роботу з недоліками.

Олег відчував у ногах страх і невпевненість, адже ще жо-дного разу не стояв на справжньому рингу, тому дуже боявся першого виходу, а ще глядачів, що дивилися бій.

Які відчуття виникають під час спарингу? Що з ним бу-де? Як він буде, коли прозвучить гонг? Ці та інші питання проносилися в голові Олега з великою швидкістю.

Сьогодні кожен боксер, який пройшов до боксерської за-ли, вже має не один вихід на ринг. У кожного є свій, і досить непоганий, досвід у боксі. А в Олега це буде вперше. Він від-чував свій страх, та знав, що потрібно не показувати свої емо-ції, стримуватися й терпіти до останнього. Не показувати, як страшно, як може бути боляче. Упевненості і спокою, ось чого йому не вистачало в цей момент. Кожен, хто виходить на ринг, зобов'язаний тримати себе в руках, не показувати, що відбува-ється всередині, навіть якщо страх зупиняє перед самим вихо-дом на ринг. Усе потрібно тримати в собі і зробити так, щоб вийти на ринг і ці всі сумніви ніхто не помітив. Не хвилюва-тися, а бути впевненим у собі та у своїй перемозі, і не важли-во, яка була підготовка: шість місяців, більше року, чи як в Олега – тільки чотири місяці.

З роздягальні почали виходити і проходити в зал хлопці: Вова, за ним Гриша, Олексій. У кожного на обличчі була пос-мішка, але не в Олега. Кожен радів, що сьогодні будуть чергові спаринги. Хлопчики чекали сьогоднішнього дня, знаючи, що це можливість побоксувати й розім'ятися, отримати невеликий досвід. Зараз уже кожному подобалося, коли суперник виявля-вся сильнішим, кожен уже звик до навантаження в боксі та ударів, які вже були не такими болючими, як раніше. Коли во-ни виходять на ринг, то всі посміхаються. А от Олегу сьогодні це буде не під силу. Бокс без страху для цих людей став задо-воленням. Навіть якщо вони програють, вони так само отри-мають від цього процесу задоволення, адже стануть ще більш вмотивованими на виграш наступного разу і більше приділять часу на тренуванні, аби стати сильнішими, кращими, ніж ми-нулого разу.

Хлопчики підійшли до тренера, який кожному потиснув руку. Потім привіталися, проходячи залом, із незнайомими для Олега хлопцями. Зупинившись біля вікна на невеликій ві-дстані від Олега, між ними почалася розмова:

– Ти знаєш, Сергію, – сказав Вова, – якщо мені пощас-тить, я буду радий вийти з тобою на ринг. У нас одна вагова категорія. Ти мій друг, і я б із радістю відбоксував із тобою усі раунди. Цікаво, хто з нас двох кращий.

Сергій усміхнувся:

– Добре, я згоден. Мені подобається твоя ідея. Та не знаю, чи будемо ми боксувати один проти одного. То вже усе буде залежати від тренерів, які виставляють нас на ринг. Не дивлячись, що ми друзі, я б теж хотів знати, хто з нас краще боксує.

– Я з тобою повністю згоден, – відповів Вова. – Це бокс, тут ніхто ні на кого не ображається, навіть якщо хтось із нас програє. Усе по чесному. Жодних негативних почуттів. У ко-жного свої почуття задоволення, як перемоги, так і поразки.

– Я з тобою повністю згоден. Цим мені й подобається бокс: тут кожен сподівається тільки на свої сили, кожен сам як перемагає, так і програє. Це бокс, – були слова Сергія.

Гриша, весело усміхаючись, приєднався до розмови:

– Я б із вами обома вийшов на ринг. Я знаю, що ви слаб-кіші, ніж я.

Першим відреагував Вова:

– Гриша, ми всі знаємо, що в тебе сильний удар, але не потрібно зараз придумувати собі таку славу. Це вже смішно.

– А я завжди хочу веселити людей своїми жартами, – Гриша опустив голову. – Але не завжди виходить. Та все ж та-ки я постарався пожартувати й розвеселити своїх друзів.

– Це ж таки приваблива пропозиція. Якщо б так можна було, я б із радістю погодився на виклик. Мені б самому було цікаво, як у тебе вийшло відстояти хоч один раунд проти нас двох, – це вже Сергій.

Гриша посміхнувся:

– Я б тримав у роті капу й жартував над вами, а потім боксував.

– Гриша, ти казкар. Ти, напевно, ще спиш і бачиш усе це як сон. І ми у твоєму сні, – Вова підсміювався над другом.

– Можливо, я ще сплю і не виспався, а жарт цікавий. Ко-ли ж я вийду на ринг, то обов'язково прокинуся, а то в мене немає особливого бажання проспати свою чергову перемогу.

Сергій легенько потрусив Гришу:

– Прокидайся, Гриша, а то мені здається, що я теж зараз з тобою сплю і так само пропущу пару ударів і програю.

– Хлопці, я вже прокинувся, – потягуючись, сказав Гри-ша.

– То дуже добре, що ти вже більше не спиш. Я сподіваю-ся, що від тебе вже не почую таких жартів.

Олександр, який стояв тут же, промовив:

– Хлопці, вам уже помітно настукали по голові, що у вас такі жарти й розмови. Вам би краще зосередитися на спарин-гу, а то мені здається, що ніхто з нас сьогодні не здобуде пе-ремоги і тренер буде нами незадоволений через наші недбалі розмови, які відволікають нас від зосередженості на спарингу.

Вова:

– У чомусь тут є правда. Нам краще припинити розмови, а то нам дістанеться від тренерів, якщо вони почують нас.

– Я з тобою повністю згоден, – Сергій стишив голос. – Краще помовчати й почати вже думати серйозніше і більше часу приділити розминці, а то ми так заговоримося, що не зробимо потрібної підготовки. На рингу будемо виглядати як новачки, і кожен із нас отримає по голові. Я б не хотів сьогод-ні пропускати удар. Бажав би дуже швидко закінчити бій. А там вже як вийде.

– Я тут подумав, краще замовкну й займуся справою, – Гриша почав виконувати вправи з розминки.

Вова посміхнувся:

– Від нас стільки галасу. Якби від нас було стільки кори-сті на рингу. Я помітив, як на нас усі дивляться й розумію, що краще замовкнути й почати щось робити. В іншому разі нам влетить не тільки від нашого тренера. Він уже кілька разів на нас подивився.

– Хоч не підійшов. Ми вчасно припинили сміятися, – Сергій висловив думку усіх хлопці, які брали участь у розмові.

– Нам краще помовчати й не привертати до себе уваги, – погодився Гриша.

– У кожного з нас гарний настрій. Крім, мабуть, Олега. Он він стоїть у кутку зали. По ньому видно, як він боїться і не знає, що робити, – поглядаючи на того, про кого йшла мова, сказав Сергій.

– Давайте його підтримаємо, – запропонував Гриша. – У нього в очах видно страх, а ще коліна трусяться. Це ж усі бачать.

– Йому, певно, сьогодні буде не легко перший раз вийти на ринг. Що він буде робити? – у голосі Вови відчувалося співчуття.

– Сподіваюся, що в нього все вийде і нічого страшного з ним не станеться. Мені б не хотілося, щоб у перший раз він опинився лежачим на підлозі, – Гриша дивився на Олега.

– Я б теж не хотів, щоб він опинився в нокдауні або в нокауті. Це правда. Він не знає, що його суперник не буде його жаліти так, як ми це робимо на тренуванні. Він не знає, що і як з ним буде, як сильно, а це точно, буде бити його супе-рник. Для нього це справжнє випробування. От витримає він чи ні, я цього не знаю, – похитав головою Вова.

Гриша заперечив:

– Подивимося, що буде з ним на рингу. У боксі все може бути. Може, він сам себе не знає, може, коли він вийде на ринг, то стане зовсім іншою людиною і, сам того не очікуючи, переможе і з посмішкою покине ринг, а другому номеру діс-танеться як ніколи. Сьогоднішній день напевно загадка для всіх нас. І для тренера, який його навчав ці місяці, так само.

– Буде цікаво подивитися, як сьогодні буде Олег боксу-вати, що він нам усім покаже, скільки зможе протриматися на рингу, – Вові було справді цікаво, як усе розвернеться.

Сергій попередив:

– Хлопці, тихіше говоріть, а то якщо Олег почує, то йому стане ще страшніше, а в нас усіх будуть проблеми. Ми тоді будемо набагато більше переживати, знаючи, як ми його наля-кали перед самим виходом на ринг. Це його перший бій, на справжньому на рингу, і не з нами, а з іншим боксером, який не буде його жаліти. Тож краще всім нам замовкнути й не на-лякати Олега, а то різне може бути.

Гриша приклав палець до вуст:

– Хлопчики, повна тиша.

– Я з тобою згоден. Усі мовчимо й робимо вигляд, що ми щось робимо, – Вова узявся виконувати якусь вправу.

Олег подивився на хлопців. А ті стояли й посміхалися. Він не зважав на їхню радість, він був спантеличений своїм страхом перед усіма, хто був у боксерському залі. Тут він ні-кого не знав, усе було вперше. Усі люди були чужими й дале-кими для нього. Зараз насправді він був сам і не знав, що буде далі, як він буде боксувати. Він припускав, що, можливо, коли він вийде на ринг, його руки летітимуть зовсім в інший бік, він навіть не зможе правильно ухилятися від ударів суперника й отримає по обличчю стільки, скільки в суперника вистачить сил. Він не знає, що йому доведеться пережити, як він буде боксувати з суперником. Олег навіть хотів втекти з боксерсь-кого залу.

У залі з'явився суддя:

– До початку спарингів залишилося п'ятнадцять хвилин.

Усі, хто був у залі, почали старанно розминатися, за-ймаючи свої місця. Хтось сидів на стільці, що вже стояв біля рингу. Хтось став далеко від рингу, чекаючи початку. Олег та-кож пішов самостійно розминатися. На стіні тренер прикріпив великий білий аркуш. Це був список учасників сьогоднішніх спарингів. Усі підійшли, щоб подивитися, хто з ким буде бок-сувати. Олег побачив своє прізвище і того, з ким сьогодні буде вести бій. Він не знав цього хлопця. Ніхто йому нічого не ска-зав. Усі мовчали, а це ще більше хвилювало.

До початку залишилося десять хвилин.

Олег сидів у куточку й намагався ні про що не думати. Він хотів зосередитися на першому спарингу в його житті. Він думав, коли пролунає гонг, то одразу опиниться в кутку і все, що буде робити, так це ловити удари від свого суперника, який прийшов за перемогою. Що йому потрібно було робити, він не знав. Він був спантеличений цими думками, що виникають перед виходом і не дають спокійно зосередитися. Олег сам со-бі говорив, що все проясниться на рингу. Зараз думати – це зайва трата сил і часу.

Олег подивився на хлопців, які розминалися, і підійшов до них:

– Привіт.

Гриша одразу відповів:

– Привіт, Олегу. Як ти?

– Усе добре, – була відповідь.

Гриша так же приязно:

– Готовий сьогодні вийти на ринг і показати, як ти вмієш боксувати?

– Я готовий вийти на ринг, а ось показати, як я боксую, я не знаю, вийде у мене це чи ні.

Гриша посміхнувся:

– У тебе все вийде, головне, не поспішай бігти вперед. Стій перед суперником і тримай попереду себе руки, будь обережним. Тоді в тебе хоч щось вийде. Старайся терпіти, тримати удар. Коли захочеш вдарити, то сам зрозумієш. Не поспішай.

Вова почув розмову між Олегом і Гришею і одразу пі-дійшов:

– Олегу, все буде добре. Ти ні на кого не звертай увагу і тримай руки. Не поступайся нікому своїм першим виходом на ринг і не віддавай просто так свою перемогу. Бийся. Нічого не бійся. Тут тебе ніхто не засудить, якщо в тебе нічого не вийде. Усі колись були такими, нічого не знали про бокс і так само нічого не вміли. Все добре, ніхто нічого поганого про те-бе не подумає, навіть якщо ти програєш.

До хлопчиків підійшов тренер:

– Хлопці, ви готові до спарингу? Розігрілися?

Гриша за всіх:

– Так, ми вже готові.

Тренер подивився на Олега:

– Олегу, а ти як? Готовий сьогодні вийти на ринг і пока-зати все, що ти вмієш зробити зі своїм суперником?

Олег нахилив голову:

– Так, я постараюся.

Тренер підбадьорив:

– Ти не бійся, і все буде добре. Ми тут усі свої, нічого страшного в тому, що в тебе немає досвіду в боксі. Головне, боксуй так, як ти навчився.

Олег із вдячністю подивився на тренера.

Тренер побажав усім удачі і відійшов.

Олег згадав, що в нього немає своїх рукавичок й одразу пішов до тренера із проханням:

– Вибачте, у мене нічим боксувати. У мене немає рука-вичок.

– Чого ж ти раніше не сказав? Зачекай хвилину, я тобі дам рукавички.

Тренер зайшов у двері наприкінці залу, а там був його кабінет, і за деякий час уже приніс рукавички для учня. Олег подякував і пішов розігріватися.

У кожного була своя вагова категорія. Олег у списку був шостим хлопчиком. До його виходу залишилося не так багато часу.

Пролунав перший гонг, і на ринг вийшли хлопчики лег-кої вагової категорії. Вони боксували швидко, тримаючись один від одного на дистанції. Ніхто не дозволяв підходити на ближню відстань. У кожного була своя швидкість руху й так-тика ведення бою, чистий і швидкий бокс. За ними вийшла на-ступна пара хлопчиків, уже важчої категорії. Вони так само швидко й чисто, без завалювання на ногах, відбоксували свої раунди. Переможцем став хлопчик із червоного кута.

Пара за парою виходили на ринг, а після бою один одно-му тиснули руки. І ось настала черга Олега. Він уже одягнув на руки за допомогою Гриші боксерські рукавички і був гото-вий вийти на ринг. Одразу прозвучало запрошення для нього вийти на ринг.

Хлопчики вже не звертають уваги на те, як поводиться суперник на рингу, залякуючи й погрожуючи різними спосо-бами. До гонгу як завжди всі спокійно виходять на ринг. Під-ходять на середину рингу і зосереджено дивляться на свого суперника. І так само після рукостискання повертаються до свого кутка. Олег нічого цього не знав, тому боявся зробити убік зайвий крок. Щойно оголосили про його участь в наступ-ному спарингу. Тренер уже стояв у кутку й чекав свого учня. Олег почув своє ім'я та прізвище і, зібравшись із силами та ні на кого не поглядаючи, пішов до рингу. Усі на нього дивилися й чекали, адже ще ніхто з присутніх не бачив, як він боксує, як і сам тренер. Суперник Олега вже рік займається боксом, це в нього не перший вихід на ринг. Олег про це не знав, сподіваю-чись, що боксуватиме з таким же самим новачком, як і він.

Олег вийшов на ринг. Суддя покликав зійтися на середи-ні і, пояснивши правила, розіслав їх у свої кути. Пролунав гонг. Почався перший раунд. Суперник мав велику швидкість і боксував чітко, гарно, технічно, легко завдаючи ударів з різ-ної дистанції, а Олег ще жодного разу не показав себе на рин-гу.

Олег подивився на суперника й сам собі сказав:

«Я готовий до всього. У мене немає вибору. Я сюди прийшов, щоб боксувати. Навіть якщо я нічого не вмію, я зо-бов'язаний тримати перед собою руки, стояти на ногах, як би мені не було боляче. Завжди тримати руки біля підборіддя і в жодному разі їх не опускати. Рухайся вперед, назад, починай бій лівою рукою, а головне, не забувай про дистанцію. Усе по-трібно робити так, як на тренуванні: один лівий і назад у стій-ку. Не давати супернику підійти на ближню дистанцію, я там ще слабкий. Потрібно терпіти й ухилятися. Якщо потрібно, я буду йти з ударами до гонгу. Я б не хотів, щоб на першому спарингу в мене був моторошний і не красивий програш. Цей спаринг мені покаже, є у мене характер чи ні».

Олег ледве зміг посміхнутися тренеру. Та йому зараз не до зайвих думок. Потрібно якнайшвидше зосередитися й поча-ти боксувати. Олег сам себе налаштував на те, що він зможе перемогти, він сам собі змінив хід думок, відправивши їх у тишу, адже в них немає правди.

Хлопець сам себе підбадьорив:

«Олегу, не бійся, у тебе все вийде».

Олег кивнув тренеру й підняв перед собою руки.

Раптово усвідомив неймовірне відчуття свободи й сили у своїх руках, по всьому тілу розлилася легкість і плавність. У ньому все змінилося. Він став зовсім по-іншому себе почу-вати, повністю розслабився. Погляд, що був звернений до су-перника, став спокійним, у ньому не було хвилювання.

Ніхто з тренерів не хоче, щоб його вихованець програв або показав поганий результат. Усі хочуть побачити найкра-щий бокс зі швидкими та сильними ударами, зі справжньою жагою до перемоги та без боягузтва.

Олег почав наближатися на середину рингу, а з іншого кута йшов повільними кроками з піднятими руками його су-перник. Вони зустрілися на середині рингу. Перший удар на-ніс суперник. Олег встиг підняти руки, удар влетів у захист. Олег зробив крок назад і відповів лівим прямим ударом. Супе-рник, не завдавши удару, зробив крок назад. Ліва рука Олега не дістала до цілі. Він швидко її повернув по тій траєкторії на-зад, не опускаючи вниз, як він це робив під час тренування. Олег рухався вперед, назад, хоча не так впевнено, як це робив його суперник. Він підняв ліву руку й почав бити поодинокі удари, а суперник повільним кроком почав відходити назад.

Перший раунд розпочався. Учні зі школи боксу Олега за-вмерли у хвилюванні, знаючи силу його суперника, адже він не раз перемагав на різних змаганнях. Хвилювання Олега зни-кло. Він був повністю зосереджений на супернику. Страх опи-нився далеко від нього. Він не відчував нічого, окрім упевне-ності та сили в руках. Та все ж переймався через те, що в нього немає досвіду і це перший його спаринг.

Суперник почав іти вперед. Олег швидко підняв перед собою руки, остерігаючись перших ударів. Ці удари були не слабкими, він уже зрозумів, що тут не до жартів і кожен такий удар, якщо дійде до цілі, може бути останнім. А він не хотів програвати. Суперник вдарив Олега двічі лівим прямим. Усі удари долетіли до захисту. Суперник швидким кроком пішов на дальню дистанцію, остерігаючись зближення і серії ударів на середній відстані від Олега.

Суперник завмер на місці, й Олег почав розуміти, що йому потрібні дії. Хлопець додав до лівого удару правий пря-мий. Усі удари, а вони були сильними, долетіли до цілі й були відбиті блоком. Олег продовжував стояти і тримати перед со-бою руки, приймаючи на себе всі ударі та вже знаходячи мо-мент для зближення задля спроби завдати серію ударів по ко-рпусу. Але він ще остерігався, не знаючи, як буде діяти його суперник за таких ударів і яка серія ударів буде у відповідь.

Суперник вдарив лівий прямий, а за ним правий. Олег встиг зробити крок назад, і жодного удару до нього не долеті-ло. Тут він зрозумів, що потрібні наступні дії, не можна стоя-ти на одному місці. Витягнув ліву руку вперед і вдарив лівий прямий і лівий боковий, а суперник встиг підняти свою руку й відбити боковий удар. Олег посміхнувся, зрозумівши, що йому потрібні інші дії. Він не знав, як далі наступати на свого супе-рника, та зробив крок назад. Суперник одразу пішов за ним і завдав лівий прямий, правий прямий, за ним лівий боковий. Удари були настільки сильними, що в очах одразу потемніло, та Олег почав робити ще ширші кроки назад, ухиляючись від серії ударів і піднявши високо перед собою руки в очікуванні наступних ударів. Але їх не було. Суперник завмер навпроти Олега, очікуючи від нього наступу. Олег ударив лівий боковий і відразу сховався за захистом. Суперник знову завдав лівий боковий, Олег зміг відбити удар і відразу з боку суперника прилетів правий удар. Він влетів у лоб. Різко в очах стало тем-но, з'явилися маленькі крапельки сліз. Стало боляче й мото-рошно по всьому тілу. Відчувши неприємний біль, Олег швид-ко притиснув до себе руки і почав відходити назад, остерігаю-чись повторної атаки. Хлопчик із синього кута почав думати про свої наступні дії, про те, що зараз робитиме з Олегом, яких завдаватиме ударів. Олег, швидко пересуваючись, почав працювати лівою рукою. Він вдарив два лівих, а далі прямий правий. Суперник відбив удар. Здивувавшись, що він зміг так вдарити, Олег підняв руки й почав дивитися на свого суперни-ка. У боксерському залі ніхто не знав Олега і його досвіду, крім тренера. Хлопець уже почав розуміти і користуватися моментом, граючи в боксі й показуючи себе з кращого боку. Суперник повірив у його досвідченість і став більш обереж-ним, тримаючи дистанцію. Олег зміг швидко нанести наступ-ний точний удар правим прямим. Суперник був уже наляка-ний швидкістю незнайомого боксера. Олег почав себе почува-ти краще і впевненіше, ніж до першого раунду. Суперник по-чав рухатися вперед, назад, ліворуч і праворуч, намагаючись не показати наступну атаку, вводячи в оману, не даючи зрозу-міти, з якого боку він буде підходити й наносити удари й що далі буде робити. Олег почав чекати відповіді. Він швидко ви-кинув правий прямий і влучив точно в ціль. Суперник відій-шов на один крок назад. Він не знав, що Олег набагато слаб-ший за нього, а все ж таки він зміг завдати сильного удару, що лякає.

Суперник почав уважно спостерігати за Олегом, стежити за його ногами, сподіваючись під час наступного удару випе-редити його і так само завдати сильного удару в підборіддя. Суперник зробив крок уперед, назад. Олег побачив відступ і одразу вирішив завдати лівого удару. Це був маневр для про-вокації. Щойно Олег почав бити лівим прямим, суперник зіг-рав на випередження та завдав у відповідь удару. Він пролетів біля плеча та потрапив у підборіддя. Олег заплющив очі, зумі-вши відійти на крок назад. Наступного удару чомусь не було. Олег подумав, як йому зараз пощастило, що він не отримав другого удару правою рукою. Олег знову витримав цей удар і вже став більш обережним.

Олег згадав тренування, на яких він відпрацьовував уда-ри. Спершу він вдарив лівий прямий, а коли суперник захис-тився від лівого удару, Олег швидко зігнув коліна й почав на-носити удари по корпусу. Їх було всього лише чотири. Усі удари влетіли у захист, жодний удар не пройшов до тіла чи го-лови суперника. Він усе прийняв на свій захист. Суперник та-кож відчув жахливий біль по всьому корпусу й голові. Олег ві-дійшов назад, тримаючи перед собою руки. Суперник був тро-хи наляканий, він припускав, що хлопець, який з ним боксує, має досить непоганий досвід і що його варто остерігатись.

Олег та його суперник стали один навпроти одного. Між ними була велика дистанція для нанесення ударів. Щоб почати боксувати, комусь треба було зробити крок уперед і вдарити, а цього ніхто не хотів робити – хлопці дивилися один на одного крізь рукавички.

Суддя уважно спостерігав за поєдинком і порушенням правил, а глядачі тихо дивилися на ринг, на нікому невідомого Олега, який вже зумів показати досить хороший раунд у боксі. Олег знову зробив крок і вдарив лівою рукою, влучивши у за-хист свого суперника. Той не витримав і, не чекаючи моменту, одразу відповів таким самим ударом. Та удари не долетіли до голови Олега, бо він швидко зробив крок назад.

До кінця раунду залишилося двадцять секунд. Хлопчики почали повільно й обережно рухатися вперед, назад, намагаю-чись завдати удару лівою рукою, щоб потім завдати прямого правого, а потім, під кінець раунду, – відправити в нокдаун. Та в жодного нічого не вийшло – пролунав гонг. Перший раунд закінчився.

Тренер за одну хвилину відпочинку встиг дати Олегу по-ради. Пролунав гонг, почався другий раунд. Олег встав зі сті-льця і пішов на середину рингу, зустрічаючи суперника уда-рами лівої руки. Ударив прямий лівий, за ним правий, лівий удар. Суперник встиг поставити блок і вже відповів такою ж серією ударів.

Вони стали один проти одного й почали дивитися на ру-ки. Олег швидко зробив крок у бік, завдавши правий прямий удар. Зробив ухил, очікуючи удару у відповідь, але нічого не сталося. Суперник як стояв, так і продовжував стояти, трима-ючи перед собою руки.

Бій місцями був швидким, а інколи зовсім повільним. Першим йшов Олег, а суперник відходив назад. Було й навпа-ки. Коли в обох боксерів не було сил, вони сходилися на бли-жню дистанцію й обмінювалися серіями ударів. У таких випа-дках один із них доходив до мети – кожному діставалося. Під очима Олега з'явилися сині плями з червоними цятками, а він, не відчуваючи болю і будучи втягнутий повністю в поєдинок, бажаючи перемогти, ні на що не звертав уваги, продовжуючи боксувати.

Між раундами відпочинок триває одну хвилину, і цього вистачає, щоб відновити сили та заспокоїтися. Хлопчики бок-сували третій раунд уже не жаліючи себе, а всі, хто перебував у залі, мовчки дивилися на бій. Перехожі за вікном так само зупинялися й поглядали на події всередині рингу.

Олег вперше боксує. Він відчуває, що все проходить краще, ніж він очікував, ніж міг собі уявити та нафантазувати. Він сам від себе такого не очікував, бій здається йому кращим, ніж він думав. Багатьом присутнім теж сподобався поєдинок.

Третій раунд закінчився. Після відпочинку суддя запро-сив обох боксерів на середину рингу для оголошення перемо-жця. Була піднята рука Олега. Він і сам того не очікував. Він став переможцем у цьому бою. Тренер був задоволений, а хлопці, які стояли в залі й уважно спостерігали за поєдинком, так само не очікуючи на перемогу, були в захваті від того, що відбувається. Ніхто не думав, що сьогодні Олег зможе перемо-гти.

Олег закінчив вправи з боксерською грушею, подивився на неї. Перед очима ще стояв той ринг і той день, коли він ви-боров свою першу перемогу. Зараз йому вже вісімнадцять ро-ків, він продовжує тренуватися, займаючись улюбленою спра-вою.

– Це був мій перший бій. Я зміг у ньому перемогти. А той момент, коли тренер подарував мені боксерські рукавички після перемоги, був найприємнішим. Ті рукавички мені багато в чому допомогли. Я з ними не раз виходив на ринг і перема-гав, але, звісно, у мене були й поразки. Сьогодні моє трену-вання закінчено, мені потрібно йти додому, відпочити, а завт-ра вранці, як завжди, потрібно рано вставати і йти на ранкову пробіжку. Тіло сильно болить, та це нічого, у нас у всіх так пі-сля тренування. У всіх хлопців, які хочуть чогось досягти.

Я радий, що займаюся тут. За чотири роки всі ми коман-дою брали участь у різних чемпіонатах і перемагали суперни-ків, посідаючи перші місця і радуючи тренера своєю роботою на рингу. Ми разом працювали, один одному допомагали, жо-ден із нас не пропускав тренування. Усі досягнення були за-вдяки важкій та відповідальній роботі над собою протягом усього цього часу. Тренер був задоволений тим, що кожен із відповідальністю ставиться до боксу, що кожен хоче стати кращим, ніж інші. Важкі змагання зміцнили нас, ми ще більше почали цінувати один одного. Та все ще попереду, і жоден не знає, що буде далі.