Олег роздивився все і тихо про себе сказав:

– Треба йти вперед. Назад дороги немає. Це мій вибір, я від нього не відмовлюся. Якщо я так вирішив, то я це зроблю, як буде, так буде. Якщо мені пощастить, то завтра я прийду на тренування, якщо ні, то спокійно житиму далі, знаючи, що я прийшов, не злякався, зробив усе можливе, і мені потрібно бу-де шукати щось інше у своєму житті. Багато хто хотів займа-тися боксом, але мало хто зміг потрапити до боксерського за-лу. Насамперед тренер дивиться на те, чи може хлопчик зай-матися боксом чи ні, чи є в нього здібності до цього виду спо-рту, чи ні.

На перших тижнях не кожен може одягнути рукавички і почати вчитися боксувати. Нелегко підняти руки і тримати стійку, блок, щоб суперник не міг завдати удару в обличчя, або витримати його, поставивши перед собою руки. Не вміючи ні-чого, багато хто спочатку пропускав не один удар, отримував по обличчю, а згодом, після багатьох тренувань, хтось навчив-ся тримати удар і залишався, а хтось ні, і вони більше не при-ходили.

На тренуванні під час навчання боксу хлопчики одягали рукавички і ставали один навпроти іншого та легкими удара-ми навчалися боксувати. Їхні рухи, захист із часом ставали де-далі схожими на бокс. На рингу ніхто нікого не жаліє, кожен намагається якомога сильніше вдарити свого суперника і перемогти. Спочатку на тренуваннях усе легко, та з часом, коли минають місяці, усім стає дедалі важче, з'являється бага-то додаткових вправ. Роблячи їх уперше в житті, хлопці розви-вають зовсім інші групи м'язів, і не кожен до них може звик-нути. Зараз у боксерському залі тренуються хлопчики різного віку. Хтось прийшов місяць тому, і тепер уже відпрацьовує удари на боксерській груші, а є й ті, хто вже тренується протя-гом багатьох років. Були й такі, хто вже побував на змаганнях, деякі з них здобували перемогу, але чим довше в боксі, тим сильніший суперник. Усе робиться для того, аби перемогти. Ніколи нікого не шкодують, а завдають сильних ударів. Після них усе темніє перед очима, довго болить голова, тижні йдуть на відновлення.

Після року тренувань відбуваються змагання різних рів-нів. На цих змаганнях вже підготовлені хлопчаки, навчившись боксу, виходять на ринг. Їм зустрічаються різні суперники: і з лівосторонньою стійкою, і ті, хто боксує зовсім по-іншому, і представники іншої школи в боксі.

Хлопчаки перемагали на змаганнях міста і їхали на зма-гання України. Зазнаючи там поразки, вони знову поверталися до зали і ще з більшим завзяттям тренувалися, готуючись до тих самих змагань наступного року. Там будуть зовсім інші хлопці, сильніші та, можливо, ще кращі за попередніх пере-можців. І вони роблять усе, щоб їх ніхто не зміг перемогти, щоб їхня швидкість була набагато кращою за решту хлопців. З ними не легко вже в першому раунді. Це справжній бій боксе-ра, на який дивляться глядачі, і кожен переживає за цього бок-сера.

Олег подивився ліворуч і побачив великі білі двері. Двері були відчинені, звідти лунали звуки ударів.

У залі тренувалися хлопчики, які били боксерський мі-шок, і саме ці гучні звуки було чутно на вулиці.

Олегу зараз нелегко, він хвилюється, не знає, що сказати тренеру. З чого почати розмову, які сказати перші слова. З ним розмовлятиме людина, яка пройшла свій шлях у боксі, побува-ла на багатьох змаганнях, здобула велику кількість перемог. Від думок про це Олег ще більше ніяковів.

– Я спокійно прийду і запитаю тренера секції з боксу, чи можна мені приходити і тренуватися чи ні, і на цьому все за-кінчиться. Зорієнтуюся на місці. Шлях завжди відкривається перед тим, хто йде вперед, а перед тими, хто стоїть, він завжди буде закритий.

Олег пішов до коридору, стіни якого вже давно ніхто не фарбував. Звуки в залі раптово стихли. Олег, злякавшись, зу-пинився, почав прислухатися до тиші, чекав. Минула хвилина, і знову пролунав ляскіт, а за ним наступний, серія. Це були удари тренера в долоні, який починав ударом раунд і так само його закінчував. Плескання в долоні почали лунати вже по всій будівлі. Після них одразу лунали звуки відпрацювання ударів на боксерському ведмедику. Олег уже не хотів іти впе-ред, він почав ще більше боятися – перший крок буде нелег-ким, але його потрібно буде зробити.

Хлопець відчував, що в приміщенні з ним відбувається щось геть незрозуміле. Його охопило моторошне хвилювання, а руки почали труситися. Олег притиснув їх до себе, зупинив-ся, подивився вперед і пішов далі. Усі ці почуття об'єдналися в одне ціле. Хлопець зрозумів, що якщо він зараз не збереться із силами і не візьме себе в руки, то в нього нічого не вийде і він тихо, так, щоб його ніхто не побачив, втече з цього приміщен-ня і більше ніколи не поверне. Ніхто не давав жодних порад, як розмовляти з тренером, що йому казати при першій зустрі-чі, але хлопчина знав, що йому насамперед треба привітатися й посміхнутися, а все інше тренер скаже сам.

Олег запам'ятав перші кроки до боксерського залу дони-ні, хоча пройшло вже чотири роки. Та ці відчуття він пам'ятає, наче вчора почав займатися боксом, ніби не було цих років в боксерському залі, усіх важливих подій у житті, де він брав участь у різних турнірах, як перемагаючи, так і програючи. І все завдяки своїй наполегливості та рішенню, від якого він не відмовився, зробивши перший крок. І ось сьогодні Олег йде своїм шляхом. Він постійно займався боксом, спочатку через день, а потім, звикнувши до важких навантажень і тренувань, почав тренуватися щодня. Це було важко. Повертаючись до-дому, він інколи не відчував свого тіла, йому нічого не хотіло-ся, окрім як лягти на ліжко і заплющити очі з тим, щоб на ра-нок усе повторилося.

Олег не здавався, він завжди відстоював своє право на перемогу і перемагав. Руки самі хотіли опуститися донизу і пропустити удар від суперника, і тільки характер, бажання перемоги утримували руки біля обличчя і зупиняли удари су-перника. Олег закохався в бокс, він зрозумів, що це його шлях.

Тренер Олега сам пройшов шлях боксера від початку і до кінця, що дозволило йому навчати дітей, знайомити їх із цим чудовим видом спорту. Бокс виховує в людині характер, силу волі, людяність, стійкість. Боксер – це людина, яка розуміє життя зовсім з іншого боку, із важкого боку, і розуміння боксу допомагає багатьом людям вирішувати такі питання і жити краще. Коли боксер зупиняється на місці, він робить усе мож-ливе, щоб іти далі. Потрібно чекати і розуміти себе і все, що відбувається всередині серця, розуміти всі почуття і те, що по-трібно змінити в дійсності, змінити, щоб піти вперед. І тут бо-ксер починає розуміти, що бокс потрібно любити, а любов завжди дає нові сили. Якщо боксер від початку не закохався в бокс, то йому буде не так легко йти вперед. Якщо ж він зрозу-мів серцем, що бокс – то його, тоді життя в боксі стає зовсім іншим, зустрічаючи труднощі, завдяки любові, він їх безболіс-но долає і йде далі.

Олег багато чого зрозумів про життя в боксі, він отримав велику палітру відчуттів, яких раніше не відчував. Це зовсім інше життя. Не таке, як у більшості людей, які кожен день вранці прокидаються, ідуть на роботу, ввечері повертаються, а вихідні дні відпочивають на вулиці й гуляють з друзями. У бо-ксі такого нема. У боксі завжди є робота, навіть відпочинок є теж роботою над собою, над своїми можливостями, які треба розвивати й вдосконалювати, щоб мати перевагу над суперни-ком. Це фізична і психологічна робота, щоб завжди бути стій-ким до важких навантажень і нелегких ударів супротивника, суперника, який буде намагатися з усієї сили вдарити у враз-ливе місце та одним ударом відправити в нокдаун чи в нокаут. Бокс – це робота, яку потрібно любити.

Олег зробив вибір. Прямуючи коридором, через декілька кроків він зайшов до великої боксерської зали. Це була ста-ренька зала, але тут завжди займалися хлопці, і їм не потрібно було нове обладнання й найкращі тренажери. Багатьох така атмосфера мотивувала, ще більше виховувала характер і не відволікала від роботи над собою.

Боксер, який хоче займатися, буде це робити де завгодно, навіть якщо в залі нічого немає, крім однієї боксерської груші. Їм цього буде достатньо, щоб стати майстром.

Олег подивився на боксерський зал і відчув, що ось на-став вирішальний момент у його житті – він зустрінеться з тренером. А тренування тим часом триває. Тренер наполягає на тому, щоб хлопчики відпрацьовували удари на швидкість та реакцію, на ухил від удару суперника, а до цього вони вико-нують різні спеціальні вправи, які допомагають швидше реа-гувати на дії суперника та робити протидії, щоб захистити се-бе від завданого удару. Якщо боксер не встигне захистити себе від удару, він може опинитись на підлозі, а це може бути заве-ршенням. Тому удосконалення майстерності займає довгі ро-ки. Так відпрацьовується реакція, а вона обов'язково потрібна, оскільки дії суперника можуть бути різноманітними і удар може бути нанесеним як знизу, так і збоку чи спереду, і треба за мить зрозуміти, звідки буде завдано удару, і вжити прави-льних дій. І ось вона – справжня майстерність боксу, що відп-рацьовується роками завдяки виконанню різноманітних вправ та наполегливій роботі.

У залі боксери витрачають багато сил, і це відбувається протягом годин тренувань. Вони не можуть ні про що думати, окрім боксу, адже їм не можна відволікатися на різні інші ду-мки, думки, які не мають відношення до боксу, а тільки зава-жають боксувати, адже боксер, який думає про щось інше, що не належить до боксу, вже втрачає перевагу під час поєдинку через зайві думки. Тренер працює з кожним хлопчиком і його психологічним станом, щоб він був зосереджений на боксі, на тренуваннях і ні на що, окрім боксу, не відволікався, постійно думав про те, що буде робити суперник, а тренер робить все можливе, щоб хлопчики перемагали і ставали чемпіонами.

Тренер займається не тільки фізичним вихованням, а й психологічним, який має велике значення. Він виховує стій-кість до навантаження, нанесених суперником ударів. Багато хлопчиків падають на підлогу, тікають від суперника, а інколи починають плакати, і тренер робить усе можливе, щоб підт-римати кожного та зробити його сильнішим, витривалішим, стійкішим до змагань та поєдинків на професійному рингу бо-ксером. Кожен хлопчик хоче стати видатним боксером, але тільки одиниці можуть пройти цей шлях до кінця, витримав-ши все те, із чим доведеться зіткнутися на своєму шляху.

Олег зробив кілька кроків уперед, але ще нікого не бачив. Звуки ставали голоснішими, і він перестав чути самого себе та свій внутрішній голос. Олег чув своє серце, стукіт якого спів-падав з луною від ударів. Усередині почала лунати мелодія тиші й задоволення. Йому одразу полегшало, на обличчі Олега з’явилася легка посмішка, і він зрозумів, що в цьому залі є щось його. Звуки, що лунали з боксерського залу, були приєм-ними, роздавалися натхненно й водночас хвилююче. Хлопець зрозумів, що до цього дня він мав лише приблизне уявлення, що таке бокс.

Юнаку залишилося зробити ще кілька кроків, і нарешті він побачить того, шлях до якого був такий довгий.

Високий широкоплечий чоловік стояв з опущеною голо-вою, розмірковуючи над чимось. Він був одягнений у корич-невий светр і спортивні штани, а на ногах було спортивне взуття чорного кольору. Олег подивився на нього й завмер на місці. На мить йому захотілося просто піти, щоб його ніхто не побачив. Олегу стало дуже страшно. Він не знав, як підійти до тренера, який про щось думав, не звертаючи уваги на малень-кого хлопчика.

Хвилювання було настільки великим, що хлопцю здало-ся, що він буде заїкатися при розмові. Та все ж йому було при-ємно поспілкуватися з такою людиною, але думки і хвилю-вання були невловимими. Важко було зосередитися на одній думці, але він знав, що потрібно спочатку сказати звичайні слова, такі як: «Добрий вечір».

Олег думав, а тренер у цей час повільним кроком набли-жався. Не помітивши хлопця, тренер пішов у своїх справах до кабінету, що знаходився далі по коридору.

Олег не знав, що йому робити, говорити. Він подивився на порожній коридор і подумав: «Тренер мене не побачив».

Посмішка перетворилася на легкий сумнів. Йому стало сумно. Він стільки часу й сил витратив на те, щоб подолати самого себе та прийти до боксерської зали, почати займатися боксом, що зараз стало ніяково. Він не може повернутися до-дому, так і не сказавши жодного слова.

Олег подумав: «Якщо так має бути, то нехай так і буде».

Хлопець не пішов до кабінету за тренером. Посміхнув-шись, став чекати, коли тренер повернеться.

Минуло кілька хвилин. Олег стояв і не рухався. Раптом пролунав звук кроків, і з-за рогу вийшов тренер. Олег зробив на зустріч кілька кроків і сказав:

– Добрий вечір. Вибачте, підкажете, де тут боксерський зал. Я хочу записатися на бокс, – на останніх словах Олег по-чав заїкатися.

Тренер подивився на хлопчика вольовим поглядом:

– Добрий вечір. Я тренер. Ви хочете записатися на сек-цію з боксу?

Олег усміхнувся:

– Так, я хочу записатися на бокс.

Тренер:

– Як вас звати і скільки вам років?

– Мене звуть Олег, мені чотирнадцять років.

Тренер:

– Мене звуть Олександр Миколайович. Я тренер у цьому боксерському залі.

– Приємно з вами познайомитися.

Тренер:

– Ви раніше займалися спортом?

– Ні, я тільки вдома роблю різні вправи, віджимаюся.

– Добре, зараз у нас триває набір хлопчиків. Для того, щоб почати займатися боксом, вам потрібно буде завтра прий-ти о третій годині дня, це молодша група, і провести з нами тренування. Я на вас подивлюся, як ви займатиметеся, і тоді вже ухвалю рішення, а так я нічого не можу сказати.

– Дякую, я завтра буду, – промовив Олег.

– Візьміть із собою спортивний одяг. Для початку цього вистачить, – мовив тренер.

Олег усміхнувся і відповів:

– Спасибі вам велике. Я завтра буду о третій годині.

– Головне не запізнюватися. У нас ніхто не любить запі-знюватися на тренування, – зауважив тренер.

– Так, я вас зрозумів. Дякую.

Тренер кивнув:

– Тоді до завтра.

– До побачення, – видихнув хлопець.

Тренер пройшов біля Олега, направляючись до залу, зу-пинився й подивився на маленького хлопчика, очі якого від хвилювання бігали. Коли Олег побачив тренера, то не знав, куди дивитися. Він хотів подивитися на тренера, але не насмі-лювався, постійно відводячи погляд.

Тренер – це та сама людина, яка найбільше хвилюється за свого боксера. Він працює зі спортсменом, виховує, прово-дить різні бесіди, вкладає частину свого життя, віддаючи май-же всі свої сили, щоб учень навчився боксу.

Тренер хоче, щоб його боксер здобув перемогу. Він пос-тійно спостерігає, дивиться, вчить і робить зауваження. Іноді дає неймовірні навантаження. Це потрібно для того, щоб ще більше зрозуміти можливості учня. Тільки завдяки тренуван-ням боксер розуміє, що він може і чого ще треба навчитися, зможе він витримати бій чи ні. Під час тренувань тренер пос-тійно спостерігає, щоб учень, коли виходитиме на ринг, не зробив помилки, щоб він міг стати переможцем і не підвести свого тренера, який вкладає велику кількість зусиль, часу і свою майстерність. На початку кожного тренування тренер розповідає різні історії зі свого життя для підтримки учнів, або під час перерв між тренувальними раундами, коли усім хочеться впасти на підлогу й більше не підійматися. Без підт-римки тренера немає мотивації, сила волі слабшає. Коли тре-нер говорить зі своїм учнем у важку хвилину на рингу або під час тренування, то ці слова ніби додають сил, надихають і від-роджують боксера. Слова тренера мають велике значення, до-даючи сил і впевненості.

Тренер – це батько в боксі, який знає про нього більше, ніж всі інші. Він прожив життя в боксі, віддав усі свої сили, щоб стати чемпіоном, а потім почати навчати інших хлопчи-ків, які також хочуть пройти шлях боксу, дійшовши до самого кінця. У спорті може трапитися все, що завгодно, у будь-який момент може виникнути ситуація, коли необхідно буде зупи-нитися. Очікувано, що колись може настати такий момент, що найкращий боксер, який віддав своє життя боксу, в один мо-мент просто зупиниться і піде з боксерського залу через внут-рішні проблеми, про які ніхто не знає. А тренер зобов'язаний завжди знати, що відбувається всередині свого учня і як йому можна допомогти в скрутну хвилину, щоб він не пішов зі спо-рту через дрібницю.

Бокс – це загадковий вид спорту, де не можна передба-чити, хто стане переможцем, а хто ні. Усі можуть сподіватися, але іноді надії не збуваються, і тут потрібно бути готовим до всього, до будь-якого повороту подій.

Олегу після того, як познайомився з тренером, захотілося якнайшвидше дійти додому. Він не хотів казати батькам, де він був, бо не знав, як вони відреагують на те, що він записався до секції, і невідомо, чи дозволили б батьки Олегу займатися боксом чи ні, тож він вирішив нічого не казати. За п'ятнадцять хвилин зміг повернутися додому. Ще був схвильований і зосе-реджений на завтрашньому дні, не знав, який йому доведеться взяти спортивний одяг, у чому прийти на перше тренування, що покаже тренеру, чи зможе він займатися боксом взагалі чи ні.

Олег не знав, що буде на тренуванні, які фізичні наван-таження, вправи, чи зможе він їх витримати, чи ні. Візьме тре-нер до себе Олега чи ні, буде він його виховувати й навчати боксу чи ні. Питань крутилося в голові багато. А відповіді бу-дуть вже завтра, коли тренер почне передавати весь свій дос-від, виховувати з нікому невідомого хлопчика, який нічого не вміє, справжнього професійного боксера.

Прийшовши додому, Олег подивився на батьків, які займалися своїми справами, привітався з мамою і батьком і швидко пішов до своєї кімнати, вдавши, ніби нічого не трапи-лося. Насправді ж йому здавалося, що він зробив так багато – пішов до боксерського залу аби записатися до секції, а завтра відбудеться перше тренування. Від завтрашнього дня залежало майбутнє Олега. А зараз йому доведеться налаштувати себе як ніколи на будь-які труднощі, що можуть бути. І в майбутньому залишається питання: у разі, якщо він буде займатися боксом, чи зможе заробляти гроші на життя, боксуючи на професійно-му рингу, чи ні. Він не забував про те, що йому насамперед доведеться себе берегти і настільки, щоб дійти до великого рингу, адже одна травма може все забрати і на всьому поста-вити хрест. Олег знав про всі невдачі, що чатують на нього в майбутньому і що вже трапилися з багатьма професійними боксерами на рингу, які змусили покинути цей вид спорту й більше ніколи не виходити на ринг.

Перед походом до залу Олег читав про цей спорт в інтернеті різні статті, про спортсменів, які зупинялися посе-редині свого шляху й більше ніколи не поверталися, про по-милки, яких вони постійно припускалися, а він не хотів роби-ти чужих помилок. Олег не хотів іти шляхом інших спортсме-нів. У нього буде власний шлях.

Збираючись на тренування, обдумуючи усе, Олег розу-мів, що завтра всі, хто будуть у залі, дивитимуться на нього, бо він новачок, тож йому доведеться робити все, щоб його сприйняли не як незграбу, який нічого не зміг зробити, а як хлопчика, який бажає залишитися і продовжувати тренувати-ся.

Минуло чотири роки з того моменту, як Олег вперше прийшов до зали. Зараз він здобув багато досвіду й займається з тими хлопчиками, що залишилися після багатьох випробу-вань у боксі. Зараз Олег щосили б'є боксерську грушу і згадує ті моменти, коли він вперше пішов до боксерської зали, коли був ще хлопчиком. Наразі йому вже майже вісімнадцять років. За чотири роки він зрозумів, що таке насправді бокс, як би важко йому не було, він не зупинявся і дійшов до цього моме-нту, став непоганим боксером, а попереду ще довгий шлях.

Олег за сигналом тренера припинив відпрацьовувати удари на боксерській груші. Попереду чекала хвилина відпо-чинку перед наступним раундом, у якому він також буде відп-рацьовувати інші удари на боксерській груші. Знову повернув-ся у своє минуле, у ті хвилини, коли, хвилюючись, шукав спортивний одяг, сумку для речей. Зібравшись на тренування, він поскладав форму у невеличкий пакет білого кольору та по-ставив його біля ліжка. Зробив глибокий вдих, заплющив очі і став чекати, коли засне, та думки не покидали його, і він по-дивився на стелю.

Олег був хлопчиком зі звичайної сім’ї. Інколи в родини не вистачало коштів на необхідне. Та тренер у боксерському залі не брав із хлопчиків грошей. Його метою було навчити боксу, а не заробити грошей. Він навпаки допомагав усім тим хлопчикам, які приходили до боксерського залу навчатися бо-ксу. Брав зовсім невеликі гроші (якісь десять гривень) у тих, хто міг заплатити. Тренер розумів, як кожен хлопчик, який хоче стати боксером, тяжко тренується і що багато хто з них не працює, всі зі звичайних родин, у яких батьки прості робочі люди.

Щоб досягти успіху в будь-якій справі, завжди потрібно працювати, віддаючи усі свої сили. Тільки коли боксер пра-цює в боксерському залі, викладаючись на всі сили, він розви-вається і вдосконалює свою майстерність боксу. Кожен, хто приходить до боксерського залу, має бути готовий віддати по-вністю себе боксу, забувши про все інше в житті, і тільки та-ким чином хлопчик може стати справжнім боксером. Багато хто після тренування залишається в боксерському залі й далі продовжує тренуватися, повертаючись додому тільки пізно ввечері, аби деякий час відпочити, а потім знову повернутися на тренування. Це і є шлях боксера. Щоб стати найкращим, потрібно більше працювати та вдосконалювати себе й завжди мати перевагу над суперником.

Олега переповнювали емоції. Він був радий і хвилювався від того, що нарешті його запросили займатися боксом. Також усвідомлював, що йому потрібно буде забути про свій вільний час, забути про друзів, забути про те, що існує інше життя. У боксі не тільки потрібно бути сильним фізично, а й потрібно бути сильним серцем.

Хлопчикам буде важко миритися з поразкою, нелегко буде повертатися до боксерської зали після програшу на рин-гу, а сильне серце, всередині якого горить вогонь, завжди веде до боксерської зали, щоб відновитися і знову вийти на ринг.

Під час тренувань тренер виховує своїх учнів не тільки фізично, а й духом, щоб учень завжди був сильним і пам'ятав, що є добро, і той хто добрий, у всьому завжди перемагає. На-вчає поводитися правильно, які б ситуації не були.

Олег подивився на стелю, і виникло таке відчуття, що він бачить розсіяні зірки, що блимають білим кольором. Уважно вдивляючись, хлопець зрозумів, що це нічні зірки, які з'явля-ються дуже рідко в такому вигляді. Сяйво, яке щойно побачив, він колись бачив у дитинстві, і одразу відчув у своєму тілі та в душі свободу та легкість.

Олег тихо сказав:

– Можливо, це і є моє життя. Я буду робити все, щоб за-лишитися. Я буду слухати уважно кожне слово тренера, який мені буде давати поради. Я буду виконувати все, що він мені скаже, і так досконало, щоб бути кращим. Одна моя помилка може коштувати багато чого. У мене виникатимуть такі дум-ки, коли я захочу просто зупинитися й більше нічого не роби-ти, але я буду намагатися йти далі. Я буду хотіти відпочивати, але мені доведеться підніматися з ліжка і йти на тренування, і це буде важким моментом мого життя, але я сильніший за ці моменти.

Уся стеля перетворилася на зоряне небо. Олег заплющив очі й одразу заснув, а перед очима з'явилися приємні снови-діння.

Ніч минула швидко. Олег прокинувся о восьмій ранку. Сонячне проміння, бавлячись за вікном, обережно й хвилююче доторкнулося до його обличчя. Він прокинувся із посмішкою. Піднявся з ліжка й відчув легку радість. Подивився на годин-ник і швидко зібрався. Сьогодні не пив ранкового чаю, а одра-зу пішов до школи. Після занять він збирався повернутися до-дому й одразу піти до боксерського залу.

У школі Олег сидів на уроках і думав про бокс. Він не звертав уваги на вчителів, однокласників і цілий день провів на самоті, ні з ким не спілкувався, навіть нічого не писав у зошиті. Після всіх уроків пішов додому, узяв пакет із речами і, нічого не сказавши батькам, вийшов із квартири. Не поспіша-ючи, пішов до боксерського залу. Сьогодні все було зовсім по-іншому. Він був упевнений в тому, що нині в нього буде най-кращий день у житті.

Минуло двадцять хвилин, і Олег підійшов до великої си-ньої будівлі. Звуків із боксерської зали не чутно, мабуть, він прийшов першим, раніше за всіх.

Кидаючи погляди в різні боки, він зайшов усередину бу-дівлі. У холі в один ряд стояли стільці для очікування. За сто-лом сиділа жінка, яка відповідала за те, щоб ніхто сторонній не зайшов до будівлі.

Олег подивився на жінку і привітався з нею. Вона запи-тала, до кого він прийшов.

Олег гордо відповів, що прийшов займатися в боксерсь-кий зал.

Жінка з посмішкою відповіла:

– Ви рано прийшли, за півгодини до початку тренування. Вам потрібно буде трохи почекати, коли всі зберуться, а потім ще дочекатися тренера, і тоді ви всі зможете піти до роздяга-льні.

Олег подякував і промовив:

– Я вже зрозумів, що я раніше за всіх прийшов. У мене сьогодні буде перше заняття в боксерському залі, моє перше тренування.

Жінка посміхнулася:

– Не хвилюйтеся. Усе буде добре. Хто приходять уперше, непокояться, а потім, коли починають займатися, то почува-ються як удома. Зал для багатьох хлопчаків стає другою домі-вкою.

Олег був вдячний за підтримку. Він відійшов, аби присі-сти і почекати на стільчиках.

Хлопець повільно підійшов до стільців, присів на серед-ній і почав поглядати на годинник, що висів на стіні. Годин-никова стрілка, відміряючи час, пересувалася дуже повільно. Олег поглядав кожну хвилину на годинник. Йому здавалося, ніби час зупинився. Минуло вже п'ятнадцять хвилин, як він сидів в очікуванні, майже без руху. Він дивився на двері й дов-гий коридор, наприкінці якого були ще одні двері. Сьогодні всередині великої будівлі було все геть інакше, не таке, як учора, ніби він прийшов у зовсім інше місце. Він сам не вірив у все, що відбувалося, і від цього було не по собі. У всьому бу-ли зміни реальності.

Сьогодні перше й надважливе заняття. Олег не знав, що буде далі, але він думав про це. Зараз йому стає байдуже що хто буде казати, адже він розумів, що в майбутньому, якщо сьогодні він витримає тренування, то буде тренуватися разом з усіма. І займатиметься набагато більше, ніж інші хлопчики, а коли матиме вільний час, він так само займатиметься боксом, не витрачаючи його на безглузді речі, такі як походи на вули-цю з друзями і вечірні гуляння. Він сам прийняв рішення.

Відчинилися вхідні двері, й почали заходити хлопчики. Вони пройшли біля Олега й одразу попрямували до роздягаль-ні, яка знаходилася, як виявилося, за спиною жінки, що сиділа на вахті. Перевдягнуті у спортивний одяг, із сумками на пле-чах, юні спортсмен готові були до тренування.

Олег подивився на свій пакунок, і йому стало ніяково. Він відвів очі вбік, а за кілька хвилин побачив, як до вхідних дверей увійшов тренер. Він подивився на Олега і привітався:

– Добрий день.

Олег відповів на привітання й одразу запитав:

– Добрий день. Ви мене пам'ятаєте? Я вчора до вас при-ходив записатися на бокс.

– Так, я пам'ятаю, – відповів тренер.

– Я хочу займатися боксом, – очі хлопця загорілися.

– Так, добре. Сьогодні ваше перше тренування, і я хочу на вас подивитися, – голос тренера був спокійний і доброзич-ливий.

– Я взяв із собою спортивний одяг. Як ви казали.

Тренер подивився на білий пакет:

– Добре. Проходьте в роздягальню і переодягайтеся, а потім ідіть до залу, я там на вас чекатиму.

– Дякую, – Олег повільно став зі стільця й пішов до роз-дягальні. Тренер пішов до свого кабінету. У роздягальні була велика кількість вільних шафок. Він обрав шафку по середині всієї лінії. Повільно роздягнувся, повісив одяг, дістав із білого пакета спортивний одяг, переодягнувся, подивився на шкарпе-тки. Оскільки змінних у нього не було, він одягнув спортивне взуття. Подивився на всі боки й повільно, з опущеною голо-вою, пішов до виходу, налаштовуючи себе на перше тренуван-ня боксом. Шорти були сірого кольору, а футболка чорного, без написів, на ногах – дешеві кеди з білими смугами.

Олег вийшов у хол і розгублено підійшов до жінки, яка сиділа за столом. Від хвилювання він заплутався і не знав, ку-ди йому йти.

– Перепрошую, підкажіть, у якій стороні боксерський зал?

Жінка посміхнулася і відповіла:

– Праворуч від мене наприкінці коридору будуть двері, то за ними знаходиться боксерський зал. Вам туди.

Олег подякував і повільним кроком пішов до великих бі-лих дверей. Відкривши їх, він опинився у боксерському залі. Зал був такий великий, наче футбольне поле. У кутку за сті-ною – маленький зал, усередині якого висіли боксерські груші. Вчора, коли Олег приходив, аби записатися, тренування про-ходило на другому поверсі в тренажерному залі. Час від часу тренер відводив туди хлопчиків для вироблення сили. Інша ж група займалася в цьому залі, звідси й лунали звуки ударів, які розносилися по всій будівлі.

По середині не було рингу, як у багатьох боксерських за-лах. Усі хлопчики одягали рукавички й боксували так, без ка-натів. На підлозі був паркет, а не матраци для боксу. Стіни бу-ли пофарбовані в синій колір. Замість боксерських груш для відпрацювання ударів висіли автомобільні шини, зв'язані по шість штук в один ряд. В іншому кутку залу на стінах висіли великі колеса, які були об'єднані знизу вгору так само у вигля-ді боксерської груші. На початку залу знаходилося невелике дзеркало. Наприкінці залу стояло велике колесо, а біля нього лежав важкий молоток. Біля молотка стояла штанга з лавкою. Ці снаряди були призначені для завершення тренування і спрямовані на силові вправи й силу удару.

Олег став біля входу в зал і почав роздивлятися. Ззаду пі-дійшов тренер і сказав:

– Ось наш боксерський зал. Ми тут займаємося і вчимося боксу.

Олег подивився на зал і відповів:

– Я думав, що тут буде зовсім по-іншому.

Тренер усміхнувся:

– Багато хто думає, що тут справжня боксерська зала Та це звичайна зала, яку я з хлопчиками сам зробив. Тут є все не-обхідне для боксу. Нічого зайвого, що могло б нам заважати тренуватися. Невеликий затишний зал. У цьому залі я вже працюю двадцять років. З моїх учнів уже багато хто став чем-піонами України, і вони всі починали з цього залу. Ми тут на-вчаємося боксу. Скажу чесно, не всім це підходить, але для нас це найкращі умови. Для багатьох цей зал другий дім.

Тренер продовжив:

– Коли я прийшов до боксерського залу, то тут зовсім ні-чого не було. Я зі своїми учнями сам усе зробив. Усі ці гумові боксерські груші, які на стінах, то це робота моїх рук і учнів. Їм так подобається, і мені теж. І нам цього вистачає, щоб поча-ти займатися. Для боксу не потрібно багато. Усе знаходиться всередині людини.

Олег подивився на тренера:

– Я з вами згоден: якщо немає чогось всередині, то все зовнішнє не допоможе.

Тренер усміхнувся:

– У нашій школі боксу зараз займається не так багато хлопців, менше, ніж раніше. Одні пішли з боксу, оскільки життя змусило це зробити. Багато хто не витримав наванта-ження, бо в нас важкі тренування, потрібно бути готовим до всього. Потрібно віддати себе повністю тренуванням. Спочат-ку в нас легкі навантаження, а з часом вони стають важчими.

Олег подивився спочатку на хлопців, а потім знову на тренера:

– Я вас зрозумів.

Учні вийшли з маленької зали й почали легку пробіжку по великому колу, потім бігали з одного кута в інший і робили різні вправи, щоб перед тренуванням розігріти м'язи.

Минуло десять хвилин. Олег дивився на хлопчиків. Тре-нер стояв поруч, а потім звернувся до них.

– Хлопчики заходьте до залу. Починається тренування.

Усі побігли до боксерського залу, зайшли всередину і вишикувалися в одну лінію.

Тренер запросив:

– Олегу, заходь до зали.

Хлопці подивилися на новоприбулого, а тренер познайо-мив їх із новим учнем.

– Познайомтеся, це Олег. Він хоче почати займатися бо-ксом. Сьогодні в нього перший день.

Хлопці переглянулися, але нічого не сказали.

Олег встав у самий кінець, а тренер вів далі:

– Я хочу трохи розповісти про себе. Ви вже мене знаєте багато років, а Олег тільки прийшов. Мене звати Олександр Миколайович, я тренер із боксу. Усі, хто тут, прийшли займа-тися боксом. Головне у нашому залі – це дисципліна, щоб ме-не уважно слухали, не бавилися, нам не до ігор, вам потрібно дорослішати і до всього ставитися серйозно.

З чого складається наше тренування? Спочатку ми роз-минаємося, потім відпрацьовуємо удари бій з тінню, техніку ударів й ухилів, далі ми одягаємо рукавички й відпрацьовуємо удари вже в парі, кілька раундів боксуємо, починаючи бокс з лівої руки, а далі ускладнюємо раунди і вже працюємо за до-помогою правої, наприкінці ми боксуємо вільний бій як на рингу. По завершенню йдемо виконувати різні вправи на силу, і тоді вже додому. Вам усім все зрозуміло?

В один голос усі відповіли:

– Так.

Тренер:

– Тоді приступаємо до розминки. Направляючий вперед, усе робимо в русі. А я трохи розповім про бокс і яким потріб-но бути в ньому. Уважно слухайте й запам'ятовуйте, бо в жит-ті і на рингу воно вам допоможе. Я ж не тільки вас вчу боксу, а й мудрості завжди бути людиною. Завжди йдіть вперед, як би вам не було важко. Завжди посміхайтеся всім труднощам, які трапляються в житті. Посміхайтеся супернику, який перемагає вас під час бою, ніколи не показуйте свою слабкість, вона зав-жди тішить вашого суперника, коли вам боляче, і дає йому си-ли для перемоги, а це вже перший програш. Завжди тримайте перед собою руки, ніколи їх не опускайте, терпіть удари, че-кайте, і знову ж таки не показуйте, як вам важко, йдіть вперед. Бокс – це зовсім інше життя, у ньому не повинно бути слабко-сті, а якщо вона і є, то ніколи нікому не показуйте. Багато лю-дей проживають звичайне життя, в якому немає нічого цікаво-го, а у вас є шанс займатися боксом, це геть інше життя, не просте, цікаве, цінуйте це. Бокс робить із вас справжніх чоло-віків, а я з вас людей. Бокс дає вам характер, силу волі, ніде ви не візьмете те, що вам дає бокс. Ось, що таке бокс, це шлях вперед. Я хочу, мої дорогі хлопчики, щоб зараз було важко, щоб потім на рингу ви легко боксували й перемагали. Труд-нощі роблять із вас тих, ким ви станете. Вони з вас створюють справжніх боксерів. Пам'ятайте, як би вам важко не було, як би життя не завдавало ударів, завжди стійте на ногах, не зупи-няйтеся, не забувайте посміхатися. Зрозумійте, труднощі ви-никають завжди у тих, хто йде вперед. Усі хочуть зупинитися, а ви, не дивлячись на складнощі, продовжуйте далі йти, бо-ріться за своє. Той, хто стоїть на місці, у того ніколи немає жодних труднощів, але й немає самого життя. Коли ж мина-ють роки, тоді всі розуміють і шкодують, що даремно прожи-ли життя. Біль і страждання будуть супроводжувати тих, хто завжди прагне бути кращим. Пам'ятайте ці слова, ніколи про них не забувайте. Бокс – це сила до життя. І ще: завжди любіть труднощі, вони з вас роблять тих, хто ви є насправді. Ви не ди-віться на зовнішній вигляд, усе знаходиться всередині вас. Я в цьому боксерському залі без рингу зміг виховати хлопців, які стали найкращими не тільки в нашій країні, а навіть у Європі. І все завдяки цьому залу, в якому майже нічого немає із знаря-ддя для тренування. Головне те, що є в самій людині, а тут до-статньо всього того, щоб стати майстром боксу.

Олег, слідуючи за хлопцями й повторюючи за ними всі вправи, опустив голову, і на його очах з'явилися маленькі кра-пельки сліз.

Тренер подивився на Олега й посміхнувся:

– Займаючись без любові до бокс, ви не станете кимось визначним і витратите як мій, так і свій час даремно, бо це не принесе жодного результату.

Олег, продовжуючи робити вправи, відчув у самому сер-ці легкий вогник, його очі засяяли радістю, він подумав:

«Завдяки цьому вогню я ніколи не здавався, завжди йшов уперед і дійшов до зали. Це тільки перші кроки. Зроблю усе можливе, аби зберегти цей вогонь, не впустити в серце вітер, який може погасити його».

Хлопчики приступили до інших вправ, відпрацьовуючи удари у русі вперед, а тренер продовжував:

– Обравши бокс, ви повинні приходити на кожне трену-вання і ні за яких обставин не пропускати їх. Раз ви самі прийшли, ніхто вас силою не тягнув, то насамперед із собою повинні бути чесними, виконувати все сумлінно, відвідувати кожне тренування. Я впевнений, у багатьох із вас були такі моменти, коли ви вже не хотіли йти тренуватися й відмовля-лися, зустрічали всередині себе слабкого себе зі сльозами на очах, який не хоче щось робити, йти тренуватися. Але все ж таки ви прийшли, а ті, хто не прийшов, вже сюди не прихо-дять. Ви жалкуєте, коли перемагаєте свою слабкість і приходите знову до зали?

Усі в один голос відповіли:

– Ні.

Тренер задоволено посміхнувся:

– Ось вам перший результат ваших старань. Ці моменти в житті бувають, коли хочеться просто все залишити й відмо-витися від боксу. І в моєму житті також були такі миті, коли хотілося кинути бокс і більше ніколи не повертатися до боксе-рської зали, зайнятися чимось іншим. Але я зрозумів, що це моя справа життя. Це моя любов до боксу, і я не можу без неї. Коли я займався боксом, я залишався ще після тренувань, аби продовжити працювати над собою. Нелегко, коли стоїть вибір, та я зробив свій, і тепер стою перед вами. Стою як тренер, майстер спорту й чемпіон, і виховую таких же чемпіонів. Як-що ви хочете стати справжніми боксерами, то тоді вам дове-деться багато працювати, якщо ж це дійсно ваше бажання, справжнє, а не чиєсь.

Я хочу сказати, що кожен із вас стане боксером. Ви змо-жете пов'язати своє життя з боксом, що в майбутньому дасть вам можливість заробляти. Ви будете виходити на великий ринг і боксувати з різними суперниками. У вас будуть як пе-ремоги, так і поразки, за кожен вихід будуть платити різну ви-нагороду. Мені б хотілося, щоб у вас було якомога більше пе-ремог, але це бокс, і тут може бути все, що завгодно. У кожно-го боксера своя техніка, хтось правша, а хтось шульга, у когось занадто довгі руки і до нього неможливо наблизитися для на-несення ударів у відповідь. Я вас буду навчати класичному бо-ксу, він найефективніший з усіх, навчу вас перемагати. Бок-сер, який виходить і стає перед вами на рингу, вам невідомий, ви про нього нічого не знаєте, як він з вами буде боксувати, а класика боксу завжди вам дасть можливість вистояти перед будь-яким боксерами. І пам'ятайте, якщо ви не знаєте боксера, вам потрібно тримати руки перед собою і вивчити його, а по-тім вже починати з ним боксувати, а до цього краще працюва-ти лівою рукою і шукати слабкі місця. Буває таке, що деякі суперники навмисно починають робити зайві рухи, намага-ються вас обіграти та вдарити, бо ви цього не зможете перед-бачити, і тут так само не потрібно поспішати. Буває, суперни-ки насміхаються, відверто глузують, роблять різні неприємні для вас рухи, намагаються сказати через капу щось образливе. Ніколи не піддавайтеся цим провокаціям, терпіть та чекайте на свій момент, а потім наносьте потужного удару. Думаю, пі-сля такого удару мало хто буде далі продовжувати так поводи-тися на рингу. У такі моменти вам завжди потрібно залишати-ся спокійним і чекати, а якщо побіжите за суперником, то мо-жете від нього отримати кілька хороших ударів, вистояти про-ти яких буде не так легко. Щоб такого не було, пам'ятайте все, що я говорив, а коли прийде час, то робіть, як я навчав. І зав-жди бачте свою стратегію бою, тримайте себе в руках. Будьте уважні, щоб потім не було боляче, а особливо від того, що ви це знаєте від мене, я вас цьому всьому вчив, а ви мене не пос-лухали. Хлопчики, вчіться зараз, коли у вас є час і можливість, цінуйте один одного й бережіть. Ви насамперед команда.

Хлопчики почали йти один за одним, відпрацьовуючи серії ударів. Олег йшов позаду, повторюючи усе за хлопцем, який йшов попереду.

Тренер подивився на всіх:

– Завжди ставтеся до суперника з повагою, навіть якщо він перемагає вас. Не було б вашого суперника, і вас не було б на рингу, не було б ніякого боксу. Ні перемоги, ні поразки. Мій бокс вчить чесності, справедливості та стійкості. Завжди будьте людиною. Суперник може бити сильно, вам буде боля-че, і це не легко терпіти. Але завжди потрібно ставитися до супротивника з повагою, ви ж боксери, а не вуличні забіяки. Головні суперники на рингу – це ви самі з собою. Коли сумні-ваєтесь у собі, поспішаєте, біжите вперед не подумавши або боїтесь, то спочатку вам потрібно перемогти самого себе, а потім вже суперника.

Тренер опустив голову, подумав, а підвівши голову, по-дивився на хлопців:

– Якщо ви не будете викладатися на всі сили на трену-ваннях, то тоді у вас нічого не вийде. Я кажу це кожного разу, коли до нас приходить хтось новенький, щоб ви всі згадали, що я вам казав. Завжди шукайте світлі думки, ніколи не обма-нюйте, а на рингу тим паче. Боксуйте чесно. Багато хто пра-цює брудно. Я цього не люблю і закликаю вас не робити так. У моєму залі вам доведеться бути «світлими» боксерами, які бу-дуть перемагати чесним шляхом, чесно здобувати перемогу. Мій класичний бокс – це чесний бокс. У ньому немає нічого того, що вигадують інші суперники, на що іноді неприємно дивитися. Роблять незрозумілі та незграбні кроки, намагаю-чись спровокувати суперника, або починають бігати рингом та сміятися, багато хто робить таке, що не подобається іншим. Ми займаємося, щоб бути кращими за інших, завжди бути «світлим» боксером на рингу й радувати всіх глядачів.

Тренер подивився на хлопців:

– Пам'ятайте, хлопчики! Ніколи не поспішайте, завжди будьте уважними й обережними. Якщо ви дочекаєтеся цього моменту, то відразу відправляйте свого суперника в нокаут. У боксі все потрібно робити ретельно і правильно. Якщо ви будете поспішати, якщо ви будете бігти за перемогою, то ви можете стати переможеним й отримаєте поразку. Слушний час обов’язково прийде для вирішального удару, якщо це ваша перемога. Завжди думайте заздалегідь, не біжіть на суперника, аби якнайшвидше завдати йому удару. Спочатку дивіться, че-кайте, шукайте слабке місце, а тільки потім, коли ви будете впевнені, бийте й відправляйте в нокаут.

Ви можете собі вибрати різну техніку ведення бою. Ко-мусь підходить одна техніка бою, а комусь зовсім інша, це вже залежить від особливостей характеру людини. Комусь зручно працювати на відходах і зустрічати суперника зустрічними ударами, комусь іти вперед за першої ж нагоди, а хтось спер-шу працює лівою рукою та чекає на момент для зближення, а після починає наносити серії ударів. У кожного свій підхід до ведення бою. На рингу ви самі зрозумієте, що для вас буде краще, коли проведете достатню кількість боїв. У боксі буває неймовірна кількість перемог і поразок, які неможливо перед-бачити. Ви будете сподіватися на одне, а у вас вийде зовсім інше, тож запам'ятайте: коли ви виходитимете на ринг, думай-те, не поспішайте, тому що ви не знаєте свого суперника. У вашому житті буде багато таких моментів, коли вам доведеть-ся думати самим і приймати рішення. Ніколи не забувайте мо-їх слів, вони в майбутньому вам допоможуть. Тримайте зав-жди руки перед собою і ніколи не опускайте.

Завжди правильно наносьте удар, і так швидко і влучно, як можете, щоб суперник нічого не зрозумів і не зміг вам від-повісти зустрічним ударом або піти від удару і відповісти піс-ля ухилу або пірнання. Пам'ятайте, вам не вистачить кількох тренувань, щоб стати майстром, вам потрібно займатися все життя, щоб стати ним. Потрібно працювати щодня, вранці, в обід, ввечері, а є ті, хто ще в нічний час продовжують працю-вати над собою. Ви будете постійно відпрацьовувати удар, ро-бити різні вправи і давати важкі навантаження на все тіло, ви будите плакати, вам буде боляче, але тільки так ви зможете отримати результат. Хай цей результат буде невеликим, ледь помітним, з роками ви побачите зміни в собі і в вашому боксі. Щоб стати боксером, вам доведеться дуже тяжко працювати. Але це правильна робота, і вона має бути щодня. Тож, хлопчи-ки, будьте готові до важкої праці й терпіть біль, свої почуття, втому й невдачу. Згодом вам стане набагато легше, і ви самі потім побачите результат. Адже всі ми люди, і кожна людина відчуває біль, кожна людина намагається витримати цей біль, але іноді хтось не витримує і на очах з'являються сльози. І це нормально, тут немає нічого ганебного. Страшно, коли їх не-має. І кожен через це проходить, хто йде шляхом майстра. Ви станете набагато сильнішими, і ті тренування, які були споча-тку важкими і ви їх насилу витримували, потім будуть легки-ми, і це і буде вашим прогресом. Завдяки фізичному розвитку можна довгий час триматися на рингу й боксувати з суперни-ком. Ви дійдете до останнього раунду, а якщо вам пощастить, то зможете перемогти вже в першому раунді. Пам'ятайте, це бокс, а в боксі перемога може бути коли завгодно, як у першо-му раунді, так і у другому. Якщо у вас не буде відповідної під-готовки, ви не зможете витримати важких поєдинків, у вас бу-дуть тільки поразки, і вам буде складно далі продовжувати ви-ходити на ринг і боксувати. Я буду робити все можливе, щоб ви стали найкращими. Я буду вас підтримувати в найважчі хвилини. Я буду вам тренером і батьком і, якщо треба, другом у ті моменти, коли вам буде це потрібно.

Олександр Миколайович натхненно продовжив:

– Я зараз стою перед вами і кажу ці слова, щоб ви їх на-завжди запам'ятали. Я буду до того моменту з вами, доки ви самі не покинете боксерський зал і не перейдете у професій-ний бокс, там уже у вас буде зовсім інший тренер. І тоді я ні-чого не зможу зробити, ви підете своїм шляхом, а я надалі бу-ду тренувати нових хлопців, які будуть приходити до боксер-ського залу. Я буду вже з ними займатися, буду їх вчити боксу так, як вчив вас. Так само я буду бачити їхні сльози, біль, страждання. Ось такий цей шлях у боксі, у всіх все відбуваєть-ся однаково. І залишаються тільки найсильніші, в яких у серці любов до боксу, які по-справжньому люблять бокс. Та таких, на жаль, не так багато.

Я у своєму житті чимало бачив хлопців, боксерів, які го-лосно говорили про любов до боксу, що це їхній сенс, що вони заради боксу готові все віддати у своєму житті та йти до кінця, а згодом тихо й непомітно йшли із залу і більше ніколи не по-верталися. А ті, хто нічого не говорив, у кого в очах була на-писана любов, йшли до кінця через багато поразок. Ці хлопчи-ки завжди трималися, коли їм було дуже важко, вони мені по-сміхалися, нічого мені не розповідали. Я завжди вірив у них, і вони стали чемпіонами. Вони завжди знали, що люблять бокс, у них серце горить від боксу. Їхнім справжнім сенсом було ви-ходити на ринг і боксувати, і не важливо, буде там перемога або ж поразка, вони переступали канати й боксували так, як могли, стояли до останніх сил.

Якщо ж була поразка, вони не залишалися самі, не йшли зі спорту, а приходили до залу і, як би їм важко не було, як їм не хотілося залишити бокс від усіх розчарувань, вони продов-жували займатися, відновлювали сили, ставали сильнішими, ніж були, і мріяли, що під час наступної зустрічі з суперни-ком, якому програли, відправляли його в нокаут. І так воно й було. Ось вона сила волі до перемоги і прагнення стати краще, ніж раніше.

Класичний бокс – це наш бокс. Ви можете зупинитися на середині шляху, але це означатиме тільки одне, що ви померли в цьому виді спорту. Це смерть. Мало хто після смерті всере-дині себе боксу повертається. Іноді може бути переродження, але не у всіх вистачає на це сил, багато хто остаточно вмирає. Я говорю про смерть у переносному сенсі. Сама людина живе, але всередині вона помирає на рингу і більше не хоче займа-тися, в неї немає сил на бокс. Коли боксер залишає боксерсь-кий зал, це насправді його смерть, але пам'ятайте, він живий і живе своїм життям, але вже не в боксі, стає зовсім іншою лю-диною, та всередині нього частина його вже мертва. Смерть духу боксера.

Тренер замислився на якийсь час:

– На рингу вам будуть зустрічатися суперники, які також займатимуться багато часу боксом, їм так само буде не легко, у них будуть свої труднощі, але вони їх буду долати і ставати сильнішими, ніж ви. На вас будуть усі дивитися та чекатимуть на результат, щоб побачити, хто з вас кращий, сильніший, хто має волю найбільшу, хто більше готувався до перемоги. Мож-ливо, ваші суперники навіть удвічі більше працюють над со-бою, вдвічі частіше відвідують зал, ніж ви. Тому я хочу, щоб коли ви зустріли їх на рингу, ви їх перемогли, а для цього вам потрібно займатися і займатися, більше, ніж вони, тренуватися весь вільний час, бо тільки так стають чемпіонами. Не шкоду-вати себе на тренуванні, а віддавати всі свої сили.

Тренер подивився на Олега:

– Дорогі мої учні. Сьогодні в нашому боксерському залі з'явився новий хлопчик, у нього сьогодні перше тренування. Та я розповів про бокс не тільки йому, а й усім вам, щоб нага-дати, що чекає на вас попереду, що може бути з вами. Прошу, пам'ятайте мої слова, вони вам допоможуть у важку хвилину.

Тренер подивився на Олега:

– Олегу, якщо в тебе будуть із чимось складнощі і мене не буде поруч, запитуй у хлопців, вони тобі допоможуть. Мо-жливо, у майбутньому вони стануть твоїми друзями або навіть твоєю великою сім'єю. Ми повинні пам'ятати про те, що ми одна команда, ми будемо триматися разом, і тоді нам буде на-багато легше долати труднощі.

Хлопчики почали сповільнюватися, відпочивати від ком-плексу виконаних вправ у русі. Олег у цей час міг роздивитися кожного, хто пробігав на протилежному боці зали.

На Олега так само дивилися. Усі усвідомлювали, що но-вачок нічого не розуміє в боксі і зараз, мабуть, усіх боїться. Адже хлопчики були набагато більші за нього, мали спортивні статури. На руках і ногах було видно досить виражені м'язи. А Олег був звичайним хлопчиком, який не має м'язів, статуру мав худорляву, тому не дивно, що почувався слабким серед усіх. Та кожен, хто прийшов сюди, був таким хлопчиком, ні-чого не вмів і не знав про бокс, кожному на першому трену-ванні було нелегко.

– Олегу, тепер настав час познайомитися з хлопчиками, – тренер подивився на новенького.

Хтось із вихованці тихо сказав:

– Ласкаво просимо до боксерського клубу.

Тренер почав знайомити дітей:

– Олегу, а тепер я представлю усіх тобі. Першим у строю стоїть Вова, другим – Сергій, третім – Ігор, а за ним Гриша, далі – Олексій, шостим, це найшвидший хлопчик, Андрій, сьомий хлопчик, він такий, як ти, так само соромиться, але він найкраще виконує вправи й постійно дає хороші результати, а звати його Олександр. За ним стоять хлопчики Саша і Вася, вони займаються уже два роки. Вони удвох залишаються після тренувань і самостійно опрацьовують різні групи м'язів. А це Антон. А цих двох я зовсім не знаю, і що вони тут роблять, так само я не знаю, але вони двічі поспіль перемагали на чемпіо-наті міста, – учні подивилися на тренера, посміхнулися, а тре-нер вів далі. – Вибачте хлопці, я вас дуже добре знаю, бо ви займаєтеся більше двох років. А це Артем і Віктор.

Коли були представлені вже всі, Олег сказав:

– А мене звуть Олег.

– Так, Олегу, я сказав, що тебе звуть Олег, – з веселими нотками у голосі зазначив тренер.

Олег усміхнувся:

– Дякую.

Хлопчик, який стояв попереду, підбадьорливо сказав:

– Усе буде добре. Якщо в тебе щось не вийде, то ми обо-в'язково тобі допоможемо.

Тренер, оглянувши всіх, уже серйозним тоном промовив:

– А мене ти вже знаєш. Хочу сказати тобі, що це мій дім, я тут живу. З ранку до вечора я перебуваю в боксерському залі, а вільний час проводжу зі своєю сім'єю, так що бокс – це моє друге життя. Навіть уже третє, бо я тренер. Цей невеликий зал – мій дім, у якому я проводжу більшу частину свого життя, за-ймаючись з хлопчиками, я їх виховую. Я хочу, щоб ви навчи-лися боксу і правильно цьому навчилися, щоб ви не були на рингу клоунами, а завжди знали, що робити, як з яким супер-ником боксувати. Суперники бувають різні, я не заморюся це повторювати. Найперше, що треба робити на рингу, так це зо-середитися і ніколи не хвилюватися. Головне, дивіться вперед і тримайте руки, і тоді у вас буде більше шансів на перемогу.

Тренер знову звернувся до Олега:

– Олегу, оскільки ти новачок, то твоє місце буде за всіма. А тепер, хлопчики, продовжуємо тренування.

Усі побігли вперед по колу боксерського залу, а тренер наголошував:

– Пам'ятайте, ви команда. Завжди пам'ятайте, що ви одна команда. Бокс змінить життя, бокс змінював життя кожного, хто сюди приходив. Кожен, хто займався в боксерському залі, приймав щось нове і в кожного змінювалося життя. Багато хто після боксерського залу з часом починав любити життя й цінувати кожну його хвилину. Адже бокс – це важке наван-таження, під час якого психічний стан людини змінюється, вона починає бачити світ зовсім по-іншому.

Олег подивився на дітей, що виконували вправи, і поба-чив фізично розвинутих, добре підготовлених спортсменів, які бажали в майбутньому стати боксерами.

Тренер і надалі давав вказівки:

– За моєю командою робимо вправи. Починаємо викида-ти ноги вперед.

Усі почали в русі виконувати вправу.

Хлопці вже знали, що робити, а ось Олег дивився, а потім повторював.

Тренер зробив хлопок:

– Тепер викидаємо ноги в сторони. У боксі головне – це ноги. На ногах тримається вся техніка боксу, і якщо ноги бу-дуть слабкими або повільними, то це не дасть належного ре-зультату, не буде швидкості удару разом із силою. Ті боксери, у яких розвинені ноги, мають більшу перевага перед суперни-ком на рингу. Адже без швидких і сильних ніг боксер не змо-же рухатися, він буде вразливим і стане легкою мішенню. Са-ме тому на всіх тренуваннях йде велике навантаження на ноги, усе робиться в русі, кожна вправа.

Олег подивився, що роблять хлопчики і почав повторю-вати ті ж самі рухи, почав викидати ноги то вліво, то вправо, а потім вперед і назад. Він ніколи не робив такої вправи, тому виглядав трохи незграбним.

Тренер зробив хлопок, що означало: вправу закінчено.

– А тепер розминаємо руки.

Минуло всього двадцять хвилин тренування, а м'язи вже було розігріто. Попереду ж ще було багато вправ, які потрібно було виконати. Олег не відставав від інших, але вже відчувала-ся втома. Його переповнювали емоції, він боявся, що не зможе витримати тренування. Зараз, коли вже промайнуло чотири роки, те перше тренування закарбувалося в пам'яті, здається, назавжди. Тепер він тренується з тими хлопчиками, які зали-шилися, багатьох уже немає. Із двадцяти учнів одинадцять від-відують зал. І п'ятеро з них займаються тільки рік. Скільки во-ни будуть займатися? Можливо, рік чи два, а потім не витри-мають і підуть. Олег залишився, він зробив свій вибір. Уже за-раз у нього були як перемоги, так і поразки, але перемог було все ж більше. Він займався після тренування одну чи дві годи-ни в залі, коли вже всі йшли додому. Тренер бачив це на-тхнення і часто мотивував його на те, щоб якнайкраще вдос-коналити техніку боксу і стати витривалішим, кращим за ін-ших. Коли вже втома учня була досить відчутною, тренер під-ходив до нього і мотивував для подальшого заняття, вчив не опускати руки.

Олег зараз відпрацьовує удари на боксерській груші. Йо-му вісімнадцять років. Він пригадує себе, яким він потрапив сюди, і порівнює із теперішнім, яким він став через свою на-полегливу працю та прагнення до перемоги. Він став високим, струнким, підтягнутим. Дитячий голос змінився на дорослий, риси обличчя стали мужніми. У ньому вже не залишилося хвилювання, він став упевненим у собі, коли виходив на ринг, знаючи свої сили, швидкість, потужність. Став зовсім іншою людиною. Бокс дав йому в житті те, що не дав би інший вид спорту – він став людиною з «білим серцем». Зумів переборо-ти багато страхів і той, найголовніший, первинний страх ви-ходу на ринг, перестав боятися боксувати з сильними супер-никами й завжди спокійно дивився впевненим поглядом на кожного суперника, що стоїть в іншому кутку рингу. Його вже почали боятися інші боксери, знаючи, який у нього швидкий і точний удар. Багато хто під час виступу бачив його швидкість, і цього спортсмена почали боятися, але в цьому ніхто не зізна-вався. Олег навчився під час бою краще аналізувати свого су-перника, бачити його ходи на кілька кроків уперед, навчився випереджати.

Олег сам собі робив кілька додаткових тренувань у віль-ний час, які давали йому бажаний результат. Це було справж-нє бажання і справжній вибір маленького хлопчика, який за-хотів стати боксером. Минуло чотири роки. Зараз він стоїть перед боксерською грушею, згадуючи ті моменти, коли він прийшов і нічого не знав і не вмів.

Олег відпрацював раунд і подивився на хлопців, на тре-нера, який стояв позаду нього і думав про своїх учнів, про те, хто наступним піде з боксу. Він хвилювався про те, що хлоп-чики, які займалися протягом багатьох років, можуть несподі-вано покинути бокс, піти із залу.

Олег подивися на годинник. Була лише одна хвилина на відпочинок. Він згадав ті моменти, як вперше прийшов до бок-серської зали, як біг останнім за всіма учнями, не знав, як ви-конувати ту чи іншу вправу. Хлопчики бігли по колу, а Олег не відставав від них, не здавався, він не хотів нікому поступа-тися і так само не хотів, щоб на нього звертали увагу, бо він не може виконати вправу.

Тренер подивився на годинник:

– Хлопці, я вам даю п'ять хвилин для самостійного розіг-ріву. Вам потрібно буде кожному придумати свої вправи і виконати їх.

Хлопці розійшлися по всьому боксерському залу, зайня-ли для себе зручні місця. Олег не знав, що робити, він був схвильований, тому залишився стояти на місці. Подивився на всіх і почав вигадувати рухи, втілюючи їх у дію. Погляд впав на одного хлопчика, який стояв в іншому кутку боксерської зали, потім подивився на другого, який стояв біля стіни, на третього, який зайняв собі місце біля гумової боксерської груші, зробленої з коліс, кожен починав щось робити. У кож-ного були свої вигадані вправи, які допомагали розім'яти м'язи й розігріти тіло, щоб під час тренування не отримати травму і не потягнути м'яз.

Минуло п'ять хвилин, і тренер знову вдарив у долоні. Усі вишикувались. Олег зайняв місце в самому кінці. На обличчях у хлопців була посмішка, це свідчило про те, що вони були по-зитивно налаштовані на тренування.

– Хлопчики, як ви себе почуваєте, – голос тренера був спокійним і товариським.

За усіх відповів Олексій:

– Тренере, у нас усе добре. Ми відмінно себе почуваємо. Ми боксери, ми не втомлюємося.

Відізвався Андрій:

– Так, як і завжди. У нас усе добре. Ми безсмертні боксе-ри.

Антон звернувся до Андрія:

– У кого як. Я смертний боксер, а от ти, може, й безсмертний. І сьогодні не легке тренування.

Ігор:

– Сьогодні в нас попереду будуть спаринги, тоді й подивимося, хто і наскільки безсмертний.

Антон:

– Так, хлопці. Сьогодні побачимо, хто більш безсмерт-ний, а хто менш. Я не буду нікого жаліти.

Тренер усміхнувся:

– Хлопці, не поспішайте. Сьогодні кожен покаже те, що він уміє. У нас будуть спаринги і бої безсмертних для безсме-ртних.

Ігор із викликом звернувся до всіх:

– Вам краще подумати про те, як дожити до кінця трену-вання, а не сперечатися про те, хто безсмертний, а хто ні.

Олег нахилив голову вперед, і тренер заспокоїв:

– Олегу, не хвилюйся. Це тебе не стосується. У тебе сьо-годні перше тренування, тож можеш розслабитися. В тебе сьо-годні буде легкий день, ти не будеш боксувати з безсмертними хлопчиками, які невідомо як доживуть до завершення трену-вання, чи взагалі вони доживуть до кінця. Я сьогодні буду пе-ревіряти їхнє безсмертя.

Олег подякував:

– Дякую, а я вже подумав, що сьогодні мені не допоможе жодне безсмертя.

– Безсмертя одразу зникне, коли хтось пропустить пер-ший удар, – Олексій був налаштований на справжній бій:

– Я буду захищатися від ударів, ніхто не зможе пробити мій блок, – попередив Андрій:

– Це добре, що у вас, хлопці, сьогодні гарний настрій і ви посміхаєтеся. Запам'ятайте, ніколи нікому не показуйте те, що вам боляче, тільки так ви зможете стати сильнішими за вашого суперника. Посміхайтеся і спокійно поводьтеся на рингу, не показуйте свій біль, – наставляв тренер.

– Так, ми нікому ніколи не показуємо, як нам «весело» і що ми зараз впадемо з ніг і більше ніколи не встанемо. Ні, ми нікому не показуємо наш біль. Навіщо ж супернику бачити наші вразливі місця, адже це може мотивувати їх якнайбільше наносити ударів. Ми всі вже після місяця тренувань навчилися ніколи нікому не показувати наш біль. І я хочу сказати, що у житті це дуже допомагає, бо головне – залишатися людиною. Я відчуваю зміни на краще у ставленні до мене людей. У їхніх очах я виглядаю, мабуть, безсмертним, бо не показую втому, негативні емоції, які нікому не потрібні, – слова Віктора були зустрічені схвальними посмішками.

Андрій погодився з товаришем:

– Ми радіємо, що займаємося боксом. Бокс – це наше найкраще життя. Без нього особисто я вже не можу жити. Я вже не можу жити без боксу. Мені завжди хочеться вийти на ринг і комусь дати своїм найкращим правим ударом у підбо-ріддя або відправити в нокаут.

Віктор закивав головою:

– Ми тут почали перероджуватися. Кожен починав із найменших перших кроків, а зараз ми стали набагато кращими і дорослішими. Боксерами з можливим майбутнім, а це є не в кожного.

Олег подивився на Віктора і нічого не сказав. Віктор за-мітив погляд Олега і промовив:

– Олегу, не хвилюйся. Усе буде добре. Це все жарти, ми так жартуємо один з одним, а потім, коли настає момент і ми починаємо боксувати, у нас уже зовсім інші жарти – без слів і за допомогою ударів. Хто переможе, у того жарт був найкра-щий.

Андрій звернувся до Олега:

– Ти, головне, не звертай на нас уваги, ми вже багато чо-го побачили, у нас усіх зовсім інакше думає голова, це від ве-ликої кількості ударів. Ми всі стали іншими, несхожими на простих людей. Але ми залишаємося простими люди, але ду-маємо інакше, і жарти в нас свої, не кожен їх може зрозуміти. Бокс по-своєму змінює людей, і боксер завжди впізнає боксе-ра за його жартами.

Віктор зі сміхом у голосі поцікавився:

– Гарна промова. Це хто тебе так навчив говорити?

Андрій парирував:

– Я крім боксу ще читаю книжки, а ви, напевно, не знає-те, що це таке і навіщо людям книжки.

Віктор уже відверто сміючись:

– Ти ще не тільки перезаймався після тренування боксом, а й перечитав книжок.

Тренер суворо подивився на хлопців:

– Досить витрачати сили на нісенітниці. Ви краще зай-міться справою і більше попрацюйте на відпрацювання ударів.

– Тренере, у нас усе добре. Ми так жартуємо і веселимо одне одного. Це називається боксер у боксерському залі начи-тався книжок, – сказав вже спокійно Віктор.

– Після тренування будете жартувати, а зараз – до робо-ти, – по голосу тренера відчутно було вже, що варто починати.

– А я вам у цей час розповім мудрість боксерську, – вів далі тренер. – У боксерському залі ми не тільки вчимося бити інших боксерів. Ми тут зобов'язані для себе кожен день набу-вати сенсу, ставати мудрішими, розумнішими, кращими. Бокс – це шлях вгору, з невідомо кого в людину через важку працю над собою. Так ми починаємо в житті набагато більше розумі-ти і змінюватися за допомогою фізичних навантажень. І я вам так само даю свою мораль життя і разом із нею світло стати людиною і жити із задоволенням, відчуваючи себе людиною. Бокс навчає нас цінувати й любити по-справжньому життя. Через труднощі ми бачимо попереду світло і самих себе, а це не кожен може у простому житті. Щоб побачити себе, потріб-но пройти не такий вже малий шлях, зустрітися з труднощами до сліз, до падіння з ніг, і тільки тоді кожен зрозуміє, хто він є насправді і скільки зміг витримати такого життя, до чого дій-ти, де зупинитися.

Віктор почав говорити ніби сам до себе й одночасно до всіх:

– Я теж, коли прийшов до боксерської зали, думав, що бокс – це коли два хлопці б'ють один одного по обличчю і показують усім свою силу, але потім, коли почав займатися і по-справжньому полюбив цей спорт, побачив, що це зовсім не так. Тут завжди треба думати перед тим, як зробити крок упе-ред. Бокс – це мудрість життя. Завдяки боксу я побачив розви-ток свого внутрішнього світу. Я зрозумів речі, які ніколи не розумів. І так само почав читати книжки, але ще не пишу, – закінчив свої роздуми хлопець вже із веселими нотками в го-лосі.

– Ще один боксер почав читати книжки, – сміючись, ска-зав Олексій. – У боксі життя змінюється на краще.

– Це вже все залежить від бажання людини і того, що во-на хоче від життя, – по-філософськи підмітив Віктор.

Олексій:

– Я жартую. Це дуже добре, коли боксер читає книжки, йому легше думати тоді на рингу. Я завдяки розвитку краще бачу життя, книжки мені дають у важкі моменти підтримку, я там знаходжу багато відповідей на свої запитання.

Тренер подивився на всіх:

– Це дуже добре, що ви читаєте книжки, а буде ще краще, якщо ви продовжите тренування. Зараз візьміть скакалки і почніть вже працювати, у вас є п'ять хвилин. У тебе є скакал-ка? – це вже стосувалося Олега.

– Ні. У мене немає скакалки, – була відповідь.

– Тоді починай стрибати на одній нозі, а потім на іншій нозі, після – на двох. Це ніби ти все робиш на скакалці, але без неї – імітація стрибків.

Олег відійшов убік і почав робити так, як сказав тренер. Минуло п'ять хвилин. Тренер подивився на годинник.

– Хлопчики, час.

Усі зупинилися, поклали на місце свої скакалки, повер-нувшись туди, де займалися.

Тренер став посеред залу.

– Сьогодні в нас тренування з лекцією. Я повторюю те, що говорив раніше, і буду вам це повторювати тоді, коли це буде потрібно, а ви запам'ятовуйте. Як би вам важко не було, завжди посміхайтеся. Посмішка – це ваша радість і жага до перемоги. Якщо ви посміхаєтеся, то ніби всім говорите, що ви переможці. Посмішка – це сильна риса переможців. Перемож-ці ніколи не показують свого болю. Посмішка – стан вашого внутрішнього світу, і вона завжди говорить, що ви не боїтеся болю, вам не страшно, хоч всередині він і заповнює вас, – тре-нер посміхнувся. – Коли ви зіштовхнетеся з труднощами, зно-ву ж таки, я повторюю, посміхайтеся, і вас боятимуться біль-ше, ніж ви будете думати. Уже перевірено, і не раз. Посміхай-теся, бо біль минає швидко, а ось вашу посмішку пам'ятати-муть довго, її згадуватимуть зі страхом. Посміхайтеся на тре-нуваннях, посміхайтеся на змаганнях. Посміхайтеся життю, і воно вам так само буде посміхатися. Коли у вас на обличчі бу-де сумний вираз, то вас ніхто не боятиметься, будуть дуже си-льно бити, щоб одразу перемогти і не витрачати свій час на бій з вами. Ваше життя буде зовсім іншим. Посмішка дає ва-шому життю найкращі моменти, найкращі спогади, і те, що ви найбільше цінуєте. Не кожен може посміхнутися, коли йому боляче, далеко не кожен. Посміхаються сильні люди, а я вам забороняю бути слабкими. Ви прийшли на бокс. Тут не місце для слабких. Вони всі залишають зал. Це справжній відбір бо-ксерського залу, який дивиться за вами і вирішує ваше життя.

Олег подивився на цю людину. Завдяки їй він почав ро-зуміти деякі речі, наприклад, що без любові до чогось не може бути майбутнього, а посміхаються ті, хто любить свою справу.

Тренер подивився на хлопців:

– Хлопці, пам'ятайте ці слова: ніколи не забувайте зай-матися серцем і душею. Фізична сила – це добре, але не доста-тньо. У боксера завжди має бути серце, боксер без серця – скеля м'язів, яка не завжди перемагає на рингу.

Кожен із хлопців у цей момент замислився над словами тренера.

– Продовжуємо тренування. Хлопчики надягайте рукави-чки і повертайтеся назад у стрій. Зараз ми будемо займатися в парі, відпрацьовуючи удари один з одним. Тільки сильно не бийте, ми зараз працюємо на швидкість і техніку удару, а коли дійде час до спарингу, то там вже зможете показати, що ви вмієте, – голос тренера вивів усіх із задумливості.

Хлопці підійшли кожен до своєї сумки, дістали боксер-ські рукавички й почали намотувати на руки бинти.

Тренер подивився на Олега:

– Олегу, сьогодні ти просто кілька раундів спробуєш від-працювати комбінації із різних ударів у бою з тінню, а потім уже підеш на відпочинок. А тепер я тобі поясню, що таке бій із тінню. Це коли ти стаєш у боксерську стійку й починаєш боксувати з уявним суперником. Тільки він тобі по-справжньому не відповідає, а ти вже сам собі вигадуєш, як він може тебе вдарити, і сам ухиляєшся від його ударів.

– Добре, – відказав Олег.

– Знайди собі в залі зручне для тебе місце, – продовжив тренер.

– Мені тут подобається, – відповів Олег.

– Добре, стій тут. А тепер підніми перед собою руки і стисни кулаки.

Олег підняв руки і стиснув їх у кулаки.

– А тепер притисни їх до підборіддя, а лікті до тіла. На-гни підборіддя, а ліву ногу постав уперед, а праву трохи назад і вбік, щоб ти міг тримати рівновагу і впевнено стояти на но-гах.

Олег став у боксерську стійку:

– Я зробив так, як ви сказали.

– Добре, це майже правильно, але для початку ти маєш на собі все відчути, як треба тримати руки і стояти, а потім, коли ти це повториш кілька тисяч разів, то тоді тобі стане ле-гше, ти звикнеш, тоді така стійка для тебе стане звичною, і то-бі вже буде легше так стояти, а потім із такого положення на-носити удари та вчитися боксу.

Олег стояв біля тренера й дивився вперед, а хлопчики вже вдягнули боксерські рукавиці й поглядали один на одного, очікуючи останніх раундів тренування для спарингу між ни-ми.

– Олегу, у тебе непогано вийшло з першого разу. Але нам потрібно трохи перенести вагу тіла на задню ногу, щоб ти під собою відчував опору і в разі чого міг опертися на праву ногу і ухилитися від удару або піти від нього, а якщо є можливість, відповісти ударом. Руки тримай перед собою і не відпускай, вони завжди повинні закривати твоє обличчя і захищати від ударів суперника. Опустиш руку – твій суперник не буде чека-ти й одразу завдасть удару, і не одного, тож завжди тримай руки перед собою.

Олег подивився на тренера:

– Я зробив, як ви сказали. Переніс вагу тіла і мені так на-багато зручніше стояти, а руки тримаю перед обличчям.

Тренер похвалив:

– Добре, відмінно стоїш, але це не все. Тобі потрібно бу-де ще навчитися в такому положенні пересуватися на ногах, наносити удари й боксувати, тримаючи себе в боксерській стійці. Мені подобається, як ти став. А тепер зігни ноги в ко-лінах, щоб ти міг відчути їх, і в такому положенні пересувати-ся. І запам'ятай, ноги – це твій двигун. Від ніг залежить твоя техніка боксу. Якщо ти будеш швидко рухатися на ногах, то твій суперник буде бігати за тобою і йому буде набагато тяжче затиснути тебе в кут і завдати удару. І щоб ти знав, він буде дуже сильно тебе бити, і зовсім не шкодувати. Якщо твій су-перник сильніший за тебе, то така тактика поведінки на рингу дасть тобі час і перевагу і ти зможеш з ним боксувати, тому завжди рухайся на ногах. Запам'ятай, завжди рухайся на ногах, ніколи не зупиняйся, щоб суперник тебе не наздогнав і не вда-рив. Зараз ми почнемо з найпростішого – прості рухи на ногах вперед, назад, як на скакалці, а потім я вже покажу, як прави-льно наносити удари. На першому тренуванні я покажу осно-ву, щоб ти розумів, що таке удар у боксі і як правильно бити. Якщо ти вдруге прийдеш до нас у зал, то вже вчитиму старан-ніше, і робота над одним ударом може займати багато часу. Наші боксери, а вони найкращі, тільки на одному тренуванні б'ють один удар по п'ятсот і більше разів. І так майже кожен день. І тільки так у них з'являється бажаний результат.

Олег подивився на тренера:

– Добре, я вас зрозумів.

– А тепер починай рухатися так, як я сказав. Час пішов, – почав відміряти час тренер.

Хлопчики вже одягнули на руки рукавички й чекали, ко-ли прийде тренер.

– Перший раунд як завжди боксуємо лівою рукою.

Кожен із хлопців обрав собі когось у пару для виконання завдання.

Тренер підійшов до Олега, який стрибав так, як сказав тренер: вперед і назад, тримаючи перед собою руки. Подивив-ся на його спину:

– Час. Зупинись. Зараз я буду показувати, що тобі слід робити, а ти уважно дивися.

Тренер став боком, підняв руки до підборіддя:

– Дивись на мене. Я стою в боксерській стійці і тримаю перед собою руки. Зараз я буду бити прямі удари. Кожен удар наноситься від підборіддя. Замість руки біля обличчя відкрите місце підборіддя займає плече, і після завданого удару ти швидко повертаєш руку на місце, захищаючи підборіддя. У цей час твій таз повертається за ударом, а нога стоїть притис-нута до підлоги. Удар починається з ноги і йде через стегно, плече й закінчується кулаком. І так само, але тільки навпаки, ти повертаєшся у вихідне положення і робиш іншою рукою. Це прямі удари, а бокові йдуть з ноги, тільки траєкторія удару вже інша й удар наноситься збоку. І завжди тримай лікті біля тіла, не відкриваючи вразливі для суперника місця, – тренер, стоячи в боксерській стійці, повернув у бік Олега голову. – Завжди тримай руки перед собою. Я зараз показав базу ударів, їх треба знати, і знати, як правильно наносити, а потім уже все вийде дуже швидко. Нічого складного чи страшного тут немає. Ти мене зрозумів?

Олег кивнув головою:

– Так.

Тренер продовжив:

– Спочатку випрями ліву руку вперед і поверни назад. За нею праву. Не опускай її, вона повертається на колишнє місце. Тепер починай по черзі змінювати руки. Самостійно присту-пай до вправи.

Олег упевнено стояв на правій нозі з перенесеною вагою тіла, а ліва нога була попереду й ледь торкалася підлоги. Так він почав відпрацьовувати вперше в житті прямі удари.

Тренер подивився на годинник і плеснув у долоні до всіх:

– Час. Одна хвилина відпочинку.

– Добре. Ти правильно робиш, тож продовжуй, – почув Олег у свій бік.

Минула хвилина відпочинку. Тренер знову плеснув у до-лоні, і хлопці почали працювати в другому раунді, вже додав-ши до лівої руки правий прямий.

Тренер підійшов до Олега, взяв його за плечі:

– Молодець. Ліва нога попереду, а права позаду, вагу тіла тримаєш на ній. З кожним ударом потрібно переносити вагу тіла на іншу ногу і повертатися назад. Коли будеш бити пра-вою рукою, вагу тіла перенось на ліву ногу, і навпаки, і так із кожним ударом. Це потрібно для того, щоб під тобою завжди була опора, щоб ти не впав, коли будеш бити правою рукою, а впевнено стояв на лівій нозі. Це дасть тобі силу удару і стій-кість на ногах. Бувають різні боксер, є і ті, хто не вміє прави-льно бити, вони постійно завалюються вперед, і суперник їх швидко зустрічає ударом. Це боляче. Може бути як нокдаун, так і нокаут. Якщо суперник досвідчений, то він скористається цим моментом і почне відповідати дуже сильними ударами. Тоді вже дороги назад не буде, бо доведеться зловити кілька ударів, а якими вони можу бути, знає тільки суперник. Це ду-же поширена помилка серед багатьох боксерів. Олегу, запам'я-тай, ніколи не потрібно поспішати. Потрібно завжди стояти на ногах, впевнено, щоб вага тіла завжди була під тобою і ти міг нею вміло керувати й наносити сильні удари. Дивись уважно, нічого не переплутай з ударами, роби кожен рух повільно й запам'ятовуй, як його робити.

Олег, тримаючи перед собою руки, відвів голову вбік:

– Добре. Я вас зрозумів.

– А тепер поверни ліву руку назад до місця, на якому во-на була, і трохи підніми перед собою руки – вони мають бути біля підборіддя. Це твій захист. Ти так будеш захищатися від ударів суперника, і якщо він буде наносити удари, ти швидко поставиш блок і відіб'єш удар. Ліву руку висунь трохи вперед, щоб нею можна було боксувати, тримаючи суперника на без-печній дистанції. Безпечна дистанція – це така, на якій ти зможеш швидко уникати ударів і так само їх наносити, не під-ставляючи себе під удар. І ще важливий момент, завжди ди-вись на суперника, стеж за кожним його рухом, щоб встигнути втекти від удару і як зблизитися з ним, так і віддалитися від нього. Так само буде робити і твій суперник, спостерігаючи за кожним твоїм рухом. Не забувай рухатися на ногах. Ніколи не стій на місці.

Олег ствердно кивнув:

– Добре, я вас зрозумів. Ніколи не стояти на одному міс-ці.

– А тепер тримай руки біля підборіддя, простягни їх упе-ред з перенесенням тіла вперед, адже перенесення тіла дає бі-льше сили удару і твоє підборіддя завжди має бути захище-ним. Тобі потрібно під час удару висувати плече вперед і дуже швидко, щоб у цей проміжок, коли рука відходить від підбо-ріддя і воно залишається відкритим, на зміну руки стало пле-че, а твій суперник не зміг у цю мить завдати удару. У боксі відбувається все швидко, так швидко, що не підготовлена лю-дина не побачить удару й пропустить його, – тренер подивився на Олега. – А тепер повертай назад руку і так само ставай у боксерську стійку. Роби це так швидко, щоб закрити відкри-тий проміжок під час удару, якнайшвидше захищаючи підбо-ріддя.

Олег повернувся в боксерську стійку так швидко, як міг.

Тренер навчав далі:

– А тепер те ж саме зроби з правою рукою. Повернися на місце і весь час дивись уперед, а не на свої ноги, так у рингу ніхто не боксує. Дивлячись по сторонам, ти будеш відволіка-тися і пропустиш удар, що летить на великій швидкості від суперника. Тут завжди потрібно стежити за кожним його ру-хом, оскільки від нього можна очікувати всього: він може як швидко зближатися з тобою для серії ударів, так і відходити від тебе, повертаючись на місце. У таких випадках, і так було завжди, усе вирішує швидкість удару – чим повільніше пере-сувається боксер, тим більша вірогідність, що він програє. На рингу ніхто нікого не чекає, усі йдуть вперед без зупинки. За-пам'ятай, завжди потрібно притискати плече до підборіддя і рухатися так, щоб твій суперник не зрозумів, який ти зараз бу-деш завдавати удар і чи будеш взагалі завдавати. Це гра, але дуже болюча. Хто пропустить удар, той програє.

Олег знову випрямив праву руку вперед із затиснутим кулаком й опустив попереду себе, але нижче, ніж належить.

Тренер побачив, як Олег зробив удар, й усміхнувся:

– Добре. Це твій перший удар, але я бачу, що ти неправи-льно зробив. Тобі завжди потрібно випрямляти руку вперед і за тією ж траєкторією повертати назад. У жодному разі не опускати, бо твій суперник нанесе зустрічного удару або ж випередить тебе таким самим прямим ударом і переможе. У боксі результат бою вирішує один точно нанесений удар.

Олег одразу відповів:

– Добре. Я бачу, що я не так зробив.

– Такий удар тобі потрібно буде робити дуже швидко, швидше, ніж твій суперник. І ти так само можеш від нього че-кати прямого удару й відповідати зустрічним прямим або вда-рити через руку, – пояснював тренер.

– Я вас зрозумів. Потрібно бути дуже сильним і швид-ким.

Тренер усміхнувся:

– Правильно. Потрібно, щоб твій суперник ще нічого не зрозумів, а вже опинився на підлозі. Та передусім тобі потріб-но навчитися правильно наносити удар, щоб не робити поми-лок. Якщо ти будеш бити сильно й неправильно, то це буде ве-ликою помилкою і тоді ти обов'язково програєш. Коли перед тобою стоятиме більш досвідчений суперник, він чекатиме на такий момент, коли ти зробиш, щось не так.

– Добре, я вас зрозумів.

Тренер подивився на Олега, як він стоїть на ногах, і плеснув у долоні для всіх. Хвилина відпочинку закінчилася, і тренер оголосив:

– Наступний раунд! Продовжуємо працювати.

Навчання новачка продовжилося:

– Добре, ти правильно стоїш. На початку тобі буде не легко звикнути до боксерської стійки, а з часом вона стане звичною, своєю. У всіх так, коли вони вперше приходять до боксерського залу й починають тренуватися – усе здається не-звичним, незручним. У боксі всі боксують лівою рукою, а шу-льга правою. Увесь бокс починається з лівої руки. Ти тримаєш перед собою руки й кожним поодиноким ударом лівої руки або ж повторним ударом перевіряєш свого суперника на відк-риті й слабкі місця. Визначивши їх, ти можеш завдати сильно-го удару або серію ударів, це вже як тобі буде зручніше. У ко-жного боксера все по-різному, він сам собі обирає сильний удар для останньої атаки суперника. Ліва рука завжди повинна дуже швидко наносити удари, так швидко, щоб твій суперник не міг зблизитися й відповісти своїм ударом. Згодом у тебе з'явиться швидкість. Також з часом ти зрозумієш, що таке швидкий удар лівої руки і що завжди потрібно так само швид-ко повертатися в стійку.

Олег:

– Так, я вас зрозумів.

Тренер подивився на хлопчиків, які боксували між со-бою:

– Пам'ятай, ти ніколи не повинен відкриватися – пропус-тиш удар. Якщо суперник побачить відкрите місце, то він швидко тебе розбудить і зробить усе можливе, щоб ти програв. Це як в житті і в простому спілкуванні з людьми. Мені іноді здається, що весь світ – це бокс, тільки він виглядає трохи ін-акше, – тренер посміхнувся. – Тож, Олегу, займайся боксом, щоб у житті не пропускати ударів.

– Так, я прийшов у боксерський зал для того, щоб стати сильнішим. Бокс мені подобається, у ньому є багато правди, якої ніхто не бачить, – відповів Олег.

Тренер усміхнувся:

– Правильно, тільки справжній боксер побачить цю пра-вду. А тепер я хочу тобі розказати ще одну правду, про яку то-бі завжди потрібно пам'ятати. Передня частина – це рука, яка рятує тебе від суперника і тримає його на відстані. Права рука завжди має бути під підборіддям, щоб захищатися й завдавати в потрібний момент удару самому. Твій суперник може завда-ти удару з будь-якого боку, на будь-якій швидкості, а такі уда-ри потрібно завжди бачити і встигнути від них захиститися. Ліва рука завжди допомагає відбити атаку. Тримай ліву руку завжди попереду і трошки витягнутою вперед.

– Так, я завжди буду тримати ліву руку попереду, – від-повів хлопець.

За той час, коли тренер розкривав Олегу техніку боксу, минув ще один раунд.

– У вас хвилина, – хлопці мали час на відпочинок.

Коли відведена хвилина минула, всі одразу повернулися на місце, а Олег підняв перед собою руки й почав дивитися вперед. У хлопчиків пішов останній раунд вільного бою, і тут не було жодних правил. Усі боксували так, як на рингу один з одним, і так було тільки один раунд. Їм було легше боксувати, бо кожен знав один одного і те, як він боксує, які в нього си-льні удари, а які слабкі, хто як хитрує під час бою.

Тренер подивився на Олега:

– А зараз ти роби так, як я тобі пояснив, але тільки вже з бічними ударами. Перенось вагу тіла, ніби ти наносиш пря-мий удар, тільки бічні удари наносяться з боку, далеко від се-бе, не відводь руку, не роби замаху. Все дуже просто. Як для першого разу, в тебе не погано виходить.

Олег подякував.

Відчуваючи силу в ногах, після слів тренера хлопець зо-середився та почав пробувати наносити перші у житті бокові удари. До сьогоднішнього дня він ніколи такого не робив, та й не бився на вулиці. Він провів по повітрю лівий боковий удар і повернувся в стійку. По такій же траєкторії зробив правий удар. Перший раз повільно. Тренер уважно подивився на Оле-га:

– А тепер ще раз зроби так само, але вже набагато швид-ше.

Усе було зроблено правильно.

– У тебе дуже добре виходить, – пролунало задоволено.

Олег усміхнувся й далі продовжив пробувати правильно наносити бокові удари.

– Так і роби, не зупиняйся, а я піду подивлюся, як там хлопчики боксують, чи стоять вони ще на ногах.

Тренер розвернувся, подивився на хлопців, на годинник:

– У вас залишилася одна хвилина.

Хлопчики одразу після почутих слів почали витискати всі сили і вже боксували набагато швидше та чіткіше наносили удари, вкладаючись у кожен удар.

Тренер подивився на годинник.

– Час, – і вдарив у долоні.

Усі зупинилися й розійшлися по залу відпочивати. Олег опустив руку, подивився на всіх.

Тренер почав давати наступне завдання:

– Усі підійдіть до мене. Слухайте уважно. Я повторювати двічі не буду. Ваше наступне завдання – провести ще один ра-унд бою з тінню. Ставте акцент на бічних ударах. Боксуйте як зазвичай, усі серії починайте з бокових ударів. Ви мене зрозу-міли?

Хлопчики кивнули головою.

– Олегу, це завдання і для тебе.

– Добре, я вас зрозумів, – була відповідь.

Пролунав сигнал, і кожен знайшов собі місце, став у боксерську стійку. Усі почали працювати в бою з тінню, від-працьовуючи то лівий, то правий удари.

Тренер відійшов в інший кінець залу, замислившись про щось своє. У цей час Андрій подивився на Олега й одразу пі-дійшов до нього із такими словами:

– Олегу, ти робиш не так. Лікоть трохи вище, не так си-льно замахуйся рукою, намагайся якомога вужче завдавати бо-кового удару, не відкривай підборіддя.

– Дякую. Я зрозумів, – із вдячністю усміхнувся Олег і далі продовжив працювати з боковими ударами, а Андрій по-вернувся на своє місце.

– Руки тримаємо біля обличчя й не відпускаємо. Диви-мося вперед. Працюємо, не стоїмо на місці. Працюємо. Час іде, а ви нічого ще не зробили. Усе дуже повільно, – голос тре-нера був вимогливим.

Олег підняв ліву руку трохи вище, присів, лікті поклав на боки тулуба, а вагу тіла переніс на праву ногу, продовжуючи працювати.

Тренер:

– Усі стоїмо на ногах і у стійці. Руки не опускаємо, три-маємо перед собою. Рухаємося на ногах, дивимося вперед.

В останній раунд на тренуванні хлопчики працюють на всі сили, що залишилися, вимотуючи себе до останнього вдиху і викладаючись на всі сили.

Олег спиною відчув погляд тренера. Він як міг, так і працював у бою з тінню, починаючи наносити серії ударів так, як йому показав тренер. Він поки ще не знав, що потрібно перед ударом рухатися і тримати свого уявного суперника на дистанції. Спочатку вдарив одинарний прямий боковий, а по-тім знизу, і за цим ударом зробив лівий прямий удар, подивив-ся вперед і зробив крок назад. Тренер нічого не казав, не робив жодного зауваження попри велику кількість помилок.

Олег зупинився й одразу почув голос тренера:

– Час.

Олег став на одному місці. Він відчув, як у нього все бо-лить: тіло, усі м'язи. Подивившись на Андрія, він повільно опустив руки.

Тренер звернувся до Олега:

– Ось таке твоє перше тренування. Олегу, тобі сподоба-лося в нашому боксерському залі?

– Звичайно, сподобалося, – була відповідь.

– Олегу, якщо хочеш, ти можеш ще залишитися з хлопчиками і зробити на вибір силові вправи, а якщо хочеш, то можеш піти додому й відпочити. А вдома, за бажанням, ти можеш повторити кілька раундів у бою з тінню. Це для того, щоб не забути всього того, що я тільки-но тобі показував. Ти можеш самостійно займатися вдома у свій вільний час. Багато хлопчиків часто ще після тренування займаються вдома.

Олег подивився на тренера:

– Я з радістю залишуся.

Закінчилося тренування. Почалися силові вправи. Це найлегша частина тренування. Тут працюють лише деякі види м'язів, немає навантаження на все тіло. Під час тренування хлопчики весь час у русі, зупиняються тільки на хвилину між раундами. Велика витрата сил йде на увагу до кожного руху, аби виконати правильно усе, не помилитися, зосереджуючись на реакції, дистанції, думках і проведенні комбінацій, аналі-зуючи свого суперника і його дії. Завжди потрібен час і розра-хунок для того, щоб ухилитися від удару, відійти на крок назад або відповісти ударом, що допомагає боксерові забезпечити собі безпеку й запобігти влучанням суперника. Це все забирає чимало сил. Легше працювати на середній дистанції, але є ті, кому зручно боксувати на дальній або на ближній. У кожного боксера своя дистанція боксу. Він сам її підбирає за своїми фі-зичними властивостями. У кожного боксера свої фізичні дані і структура тіла, кожному боксерові потрібна своя дистанція для того, щоб працювати на рингу і тримати суперника на пе-реможній лінії.

Стоячи посеред залу, Вова подивився на Сергія:

– Як тобі сьогоднішнє тренування, сподобалося?

– Дуже, сьогодні я багато чого почув цікавого. У мене навіть немає сили щось говорити. Я настільки втомився, що найбільше зараз хотів би сходити до душу й одразу лягти спа-ти, але я пам'ятаю, що мені потрібно ще дійти до дому.

Вова засміявся:

– Це добре, що ти пам'ятаєш свою адресу проживання, бо могло бути гірше і ти нічого не пам'ятав би.

Сергій усміхнувся:

– Сподіваюся, у мене такого не буде. Ніколи не буде. І я завжди все пам'ятатиму.

Вова вже серйозно:

– А я сьогодні запам'ятав усе, що говорив тренер, і всере-дині мене з'явилася сила й мотивація. Так би кожне тренуван-ня.

– Так, – погодився Сергій. – Я теж сьогодні відчув, як усередині мене з'явилася впевненість. Іноді слово може надати багато сили, якщо воно справжнє і в ньому є сенс, а сенс є то-ді, коли це правда, є свій пережитий досвід, тоді воно має си-лу.

Вова сказав так тихо, щоб його слова не почув тренер:

– Наш тренер чемпіон, він багато чого пережив у житті. У кожному його слові є свій сенс і сила. Так що для нас ці слова мають велику цінність. Якщо б це сказала проста люди-на, яка не знає, що таке бокс, то, думаю, жодне слово мені ні-чого не дало б і все сказане було даремним.

– Правильно, – погодився Сергій.

Тренер зробив зауваження хлопцям:

– Це ви про що там розмовляєте? У вас уже пішов час си-лових вправ, а ви ще стоїте і шепочетесь.

– Говорили про те, що після ваших слів нам стало легше, – відповів за двох Вова.

– Зараз ви тренуєтеся, а вже коли прийдете додому, за-лишитеся самі, то тоді краще подумайте над усім, що я вам сказав. У боксерському залі ваша робота – тренуватися і става-ти кращими, ніж учора, а не тріпати язиком, – суворо сказав тренер.

Хлопці переглянулися й пішли працювати в кут зали, ти-хо поглядаючи один на одного і не відволікаючись від вико-нання вправи.

Андрій зробив кілька вправ і сів у куточку боксерського залу, аби відпочити:

– Щоб надихнути спортсмена, потрібно правильно сказа-ти, і говорити має не порожня людина, а та, яка вже прожила у спорті життя і знає, що говорить, яка веде нас своїми слова-ми вперед.

Вова подивився на Андрія, а потім на тренера, що стояв в іншому кутку зали і думав про своє:

– Ти краще тихіше говори. Ми сюди прийшли тренувати-ся, а не розмовляти. Якщо тренер почує, що ми розмовляємо, то це йому не сподобається. Поговоримо іншим разом.

– Хлопці, я вас зрозумів. Краще я буду мовчати, а то мені зараз одному або разом із вами ще доведеться бігти десяток кілометрів за порушення дисципліни.

– Ось-ось, краще мовчи, – висловив думку всіх Сергій.

Віктор зробив вправу, подивився на хлопців:

– Друзі, як ви сьогодні займалися?

Андрій:

– У нас уже було таке питання. Ми всі сьогодні провели дуже гарне тренування. Але краще зараз нам помовчати і пра-цювати над собою, а то тренеру не подобається, коли ми бага-то розмовляємо.

– Я вас почув, краще зроблю ще пару підходів на підтя-гування, – Віктор відійшов від групки.

– Менше розмов і більше роботи над собою, – промовив Андрій.

Залишилося не так багато часу. Зовсім скоро всі підуть відпочивати додому, відновлювати сили. Наступне ж трену-вання відбудеться через день. Хтось зараз думав про те, що він буде йти додому, зайде до магазину й купе молочного коктей-лю. Хтось хотів прогулятися вулицею, подивитися на людей і відпочити думками від сьогоднішнього тренування.

Через деякий час тренер підійшов до хлопчиків:

– На сьогодні все. Тренування закінчено, ви всі можете йти додому.

Хлопці побажали гарного вечора тренеру.

– І вам гарного відпочинку, хлопчики.

Усі розійшлися по домівках. Так закінчилося перше тре-нування Олега.