Минуло чотири роки. Після різноманітних змагань, на яких Олег зустрічався з різними видами страху, він не зупинився, а йшов уперед, перемагаючи себе та суперників. Став зовсім іншою людиною. Це був нелегкий шлях. Та були й перемоги, якими він повністю був задоволений. Працював із ранку до вечора і весь вільний час. Встиг закінчити школу. Вступив до вищого навчального закладу на заочну форму, надаючи перевагу боксу. Він сам для себе вирішив, що в майбутньому пов'яже своє життя з боксом. Став у спарингах повністю самостійним, сам ухвалював рішення, які наносити удари, коли відправляти суперника в нокаут. Але іноді в нього нічого не виходило, і він далі продовжував боксувати так, як міг. Вже почав аналізувати світ боксу по-справжньому й бачити реальну картину. Все було не так, як він раніше думав. Олег, маючи неабиякий досвід, у вільний час тепер міг допомагати хлопчикам, які тільки-но прийшли тренуватися до боксерської зали, і його допомога цінувалася досить високо.
Сергій, Антон, Артем, Андрій і всі інші не змогли витримати всього навантаження в боксі, тому вирішили змінити своє життя й піти вчитися до вищих навчальних закладів. Вони залишили зал боксу, і ніхто з них не повернувся на тренування. Гриша ж залишився і продовжив тренуватися разом з Олегом. За цей час кожен зробив свій вибір, обравши самостійно свій шлях. Адже кожен сам повинен вирішувати, що йому робити, як використовувати свій час, куди йти далі. Для хлопців бокс зробив свою справу. Хлопці стали набагато сильнішими, спокійнішими, більше зрозуміли життя і всі його труднощі. Багато хто став набагато мудрішим і почав ставитися до життя краще, ніж колись.
Олег продовжував займатися стільки, скільки в нього вистачало сил. Рано вранці були різні вправи, пробіжка на шкільному стадіоні, у вихідні дні відпрацювання по кілька годин різних ударів. Олег сильно захопився боксом, він хотів стати професійним боксером. В одному йому було важко – він не бачив підтримки з боку батьків. Усі душевні розмови були з Гришею, вони стали найкращими друзями. Разом побували на багатьох змаганнях. Кожен отримував як поразки, так і перемоги, та в їхній дружбі нічого не змінилося.
Олег став набагато вищим, вага також змінилася – тепер він важив сімдесят два кілограми. На тілі з'явилися великі м'язи. Він сам став мудрішим, впевненішим у собі і своїх рухах. Перестав боятися вдарити суперника, як це було раніше, коли робив у спорті перші кроки. Зараз уже все по-іншому. На рингу Олег продовжував наносити удар за ударом, не зупинявся, як це було на самому початку, а проводив довгі серії з безліччю різних комбінацій. Багато в чому змирився. Зрозумів, якщо він програє, то тут немає нічого жахливого, адже наступного разу буде перемога. Боксуючи вперше з якимось суперником, дізнавався про його слабкі й сильні сторони. Виходячи на ринг з ним вдруге, вже був підготовлений, бо мав час проаналізувати його манеру вести бій. За чотири роки став більш-менш підготовлений до професійного боксу, але щоб вийти на професійний ринг йому ще доведеться перемогти багатьох своїх суперників на різних змаганнях і здобути не мало перемог. На професійному рингу все зовсім по-іншому: немає шолома, який захищає від ударів, усі боксери набагато сильніші, ніж в аматорському боксі, кожен удар небезпечніший за попередній. Олег хотів продовжити кар'єру в боксі, але ще не був готовий до таких моментів, тому найбільше працював у захисті, готуючи себе до виходу на професійний ринг.
Інколи, коли в Олега був вільний час, він ходив до лісу, що знаходився недалеко від його будинку. Залишаючись там на одинці з собою, багато думав про своє життя, робив деякі висновки, слухав внутрішній голос, прагнув відчути себе і своє життя в боксі. Це був найкращим для нього відпочинком.
От і сьогодні Олег, вийшовши з дому, попрямував до лісу. Світило приємне яскраве сонце. Із наближенням до щільно ростучих дерев, сонце повільно зникало, а по всьому лісу неспішно розливалася темрява. У темряві Олег відчував себе саме таким, яким він насправді є. У такі моменти ніхто його не бачив, ніхто на нього не дивився, ніхто не відволікав від своїх думок. У лісі він чув себе й більше розумів свій внутрішній голос. Живучі з батьками у квартирі, він завжди, коли хотів побути на самоті, йшов до лісу. Там знаходив зламане дерево, сідав на нього і тривалий час насолоджувався краєвидом лісу. Так він відновлював сили – як психологічні, так і фізичні. Олег йшов до лісу в різні пори року, гуляв серед зелених дерев і білих, коли лежав сніг. Тут ніхто не турбує, ніхто не відволікає.
За лісом, біля дороги, була розташована невеличка кав'ярня. Іноді звідти чутно було голоси людей, чоловічий і жіночий сміх. Люди раділи, посміхалися й насолоджувалися життям. Олег дивився в той бік і думав: «У кожного своє життя. Я знаю лише, що через місяць у мене важливий турнір і я повинен до нього добре підготуватися».
Сьогодні вихідний, хотілося відпочити, побути на самоті, подумати про життя, про минуле й майбутнє, яке може змінитися. Олег хвилюється через те, що він не знає, що його чекає на рингу. Можливо, прийде час, коли все це закінчиться і він більше не виходитиме на ринг. Це може статися через кілька років, а можливо, він все життя зможе займатися й показувати найкращий результат. Він би хотів цього найбільше. Він хоче стати найкращим боксером, тому йому доведеться постійно працювати. Він також знає, що краще триматися подалі від людей, бути одному. Адже іноді людину відволікають від думок і цілей. Коли людина багато працює, то всередині слабшає, і Олег знав, що найкращий варіант дійти до мети – бути одному. У житті багато речей і людей, які заважають займатися, деякі з них навіть можуть змінити ціль. Можливо, у момент, коли Олег буде психологічно слабким і йому потрібна буде підтримка, його друзі будуть говорити протилежне, будуть відмовляти від боксу. А йому потрібно всього лише піти далі, не звертати зі шляху.
Після відпочинку в лісу єдине, що хочеться, це дійти швидше додому. Щоб із кимось поспілкуватися чи піти погуляти, потрібні сили, а в нього їх не було. Олег подивився навколо себе. Навкруги нікого немає. Він уявив, як він виходить на професійний ринг, боксує, отримує перемогу – усе було подібне до мрії.
Хлопець сам пішов до боксерського залу, сам почав займатися боксом, додатково залишався після тренування в залі, сам собі робив свій шлях. Усі труднощі, емоційні та психологічні, коли зазнавав поразки, переживав і зустрічався з ними сидячи на поваленому від вітру дереві та роздумуючи над усім, що його тривожило. З кожної ситуації знаходив вихід. Ніколи не міг почути поради від батьків, бо вони не розуміли його вибору. Передчував, що їхня порада може змінити його життя, тому мовчав. Якщо в нього нічого не вийде, то тільки він сам нестиме повну відповідальність за все, що зробив у своєму житті, за ухвалені рішення, за свої дії, і в ті моменти, коли його суперники перемагали та завдавали невеликих травм, він сам усе приймав і нікого в жодному разі не міг звинуватити, бо всі рішення ухвалював без чиїхось порад.
У всьому він хотів бути самостійним, сам вирішив собі обрати роботу, ніколи нікого не питав, що є вірним рішенням, щоб стати тим, ким він завжди був. Пішов працювати у вільний час вантажником на склад, аби заробити грошей.
У кожного в житті трапляються труднощі, але якщо в такі хвилини прислухатися до порад людей, то є велика ймовірність обирати іншу, не свою долю. Поради людей завжди заважали Олегу залишатися собою і йти своєю дорогою. Багато хто відмовлявся продовжувати тренуватися, послухавшись поради. А він, не слухаючи нікого, йшов далі. З тими же, хто давав такі поради, вже ніколи не спілкувався, знаючи й розуміючи, як вони змінювали його рішення та спрямовували в зовсім інше русло. Поради давали ті, хто ніколи не займався боксом. Тож що вони могли сказати? Тільки до слів Гриші Олег іноді дослухався, і все ж він ухвалював своє рішення сам.
Сам собі ставив запитання:
– Як можна слухати ту людину, яка нічого не знає про бокс? Як вона може дати пораду, якщо не знає, що таке бокс. Жодне слово чи порада людини, яка не знає боксу, не дасть жодного результату, ще й зашкодить у певній ситуації. Так буде втрачений час
І знаходив із цього вихід. Він думав так: «Я краще буду спілкуватися з батьками і більше займатимуся в боксерському залі, ніж думатиму про те, хто що мені сказав, і там уже ухвалю рішення. Набагато краще боксувати, ніж думати про те, що хто сказав. Вистачає одного тренування для вирішення багатьох питань. Завжди потрібно слухати тільки самого себе, і більше нікого. Самостійно займатися й бути завжди самим собою».
Олег сам собі говорив такі слова:
– Потрібно проживати своє життя й самостійно ухвалювати своє рішення, ніколи нікого не слухати, так я стану сильнішим і мудрішим. Слова тренера дуже правильні й дають силу, але навіть тут я так само все обмірковую й ухвалюю своє рішення. Він може допомогти порадою, але тільки мені ухвалювати рішення, слухати цю пораду чи ні, відмовлятися від цієї поради чи прийняти її, і зробити так, як каже тренер або як мені буде краще. Я більше розумію, що мені потрібно, і більше сам себе відчуваю. У мене зовсім інше життя, не таке, як було в тренера. У мене зовсім інші цілі. Я хочу стати професійним боксером і виходити на великий ринг у великих містах, а якщо я слухатиму всіх, то я ніколи не стану самим собою і, можливо, ніколи не вийду на великий ринг.
У лісі росли високі дерева. Усі вони дивилися в далеке небо. Небо було темним, із відтінком синього кольору. По всьому небу блимали маленькі зорі, які знаходилися дуже високо в павутинні синьої матерії. Зараз вони не були такими, якими іноді бувають, коли Олег приходить до лісу.
Олег подивився вгору і над своєю головою побачив усмішку зірок. Його думки зараз були про те, як він у майбутньому боксуватиме, які в нього будуть перешкоди на професійному рингу. Це буде першим кроком у невідомість. І там ще довше і більше доведеться залишатися наодинці, щоб не зробити жодної помилки, прийняти обдумані, самостійні рішення. Колись настане момент, коли він залишиться без тренера, сам зі своїми знаннями. Усі інші тренери ніколи не дадуть такої підтримки, як той тренер, що зумів ще з самого початку виховати в маленькому хлопчику справжнього чемпіона, і вже ніхто ніколи його не замінить, хто б що не казав. Олег залишиться сам, коли вирішить їздити містами й боксувати на великому рингу професійного боксу. Тоді йому доведеться самостійно це робити. А дивлячись у свій кут, він буде бачити там зовсім іншу людину, яка ніколи не дасть того, що давав перший тренер. Його слова завжди будуть з ним, оскільки саме вони в малому хлопці розпалили вогонь стати кращим, саме вони будуть горіти завжди при блуканні між дерев у темному лісі у пошуках свого виходу. Олег знав, що в житті нічого не стоїть на місці, усе постійно змінюється, але коли настане та сама мить, нікому не відомо.
У такі моменти розставання з тренером Олег думав про те, що він більше ні з ким не спілкуватиметься і на довгий час замовкне, осягаючи тяжкість процесу. І коли буде приходити до іншого боксерського залу, там вже не побачить свого тренера, який створив з нього кращого боксера, який вклав усі свої сили, час, поділився частиною своєї душі.
Найкращим місцем для відновлення сил був ліс, тут завжди була можливість про все подумати й ухвалити своє рішення, очистивши душу від зайвих думок та емоцій. Ніхто не заважає і нічого не говорить, чутно лише спів птахів, шелест вітру. Спокій допомагає возз'єднатися з собою і зрозуміти, що по-справжньому потрібно, що відчувається всередині себе, що завжди дає можливість чути самого себе без зайвих голосів. Олег переймається питаннями, на які він не отримує відповіді. Коли ж залишається сам, то відпочиває, годинами дивиться на дерева, а коли надворі темнішає, то на зоряне небо, бачить мерехтіння далеких зірок. Іноді знаходить потрібні відповіді на свої питання, найчастіше сам закриває всі свої питання життя, не вдаючись до допомоги друга. Олег іноді розумів, що не на всі питання є відповіді й найкраща відповідь на питання – залишити все позаду і йти далі своїм шляхом. У лісі з'являються зовсім інші думки, які ведуть у різні боки й іноді в невірному напрямку, і тільки він сам обирає, куди далі йти. І з посмішкою він дивиться на самого себе і світ навколо.
Самотність перед поєдинком завжди засмучувала. Він ще більше відчував свою самотню душу, адже поруч із собою нікого не бачив. Тоді, коли Гриша був далеко на відпочинку, а тренер займався своїми справами, він тихо, зі сльозами на очах, згадував свого друга, а голос тренера завжди ставав дедалі тихішим і тихішим. І тоді йому ще більше хотілося повернутися в минуле, ще раз почути, перебуваючи на тренуванні, слова тренера, побачити його мудре обличчя.
За цей період у боксі було багато позитивних моментів, які він згадує, лишаючись наодинці. У такі хвилини під зоряним небом і сяйвом місяця завжди на обличчі малюється усмішка. Посмішка в темряві з минулого.
Ліс для Олега – зупинка життя, де він думає, обирає, куди йти, це та сама мить, коли треба озирнутися назад, усе обдумати, продумати всі можливі варіанти свого життя й далі піти невідомою стежкою.
Тут, у темному лісі, він бачить ринг, себе і свої виходи на ринг, як він боксував. Часто про них думає, згадуючи кожен свій бій і все аналізуючи. Всередині нього виникають різні питання, які він хоче поставити собі. Іноді навіть виникає таке питання: чому саме бокс? Чому зупинився на ньому? І відповідь надходила дуже швидко: він був у нього закоханий і не бачив свого життя в жодному іншому виді спорту.
Навколо була лише тиша.
Далеко через дерева було видно світлі, наче лампочки, вогники квартир. Усередині горіло світло, люди ще не спали. А він у цей час перебував у лісі зі своїми думками й нікуди не поспішав.
У небі з'являвся жовтий туман. Він розпливався по темній матерії вечора, збирався в одному місці, перетворюючись на густе молоко білого кольору. Олег, бачачи цей феномен, нічого не міг пояснити, чому так відбувається, коли він залишався сам у лісі. У такі моменти появи феномена він починав дивитися далеко на горизонт і ні про що не думав, не розуміючи того, що відбувається в небі. Коли вечором Олег йшов лісом, то через деякий час знову повертався на те саме місце і продовжував сам із собою розмовляти, ставив собі запитання. Іноді ходив по кілька разів і не чув від себе відповіді.
Олег думав: «Якби бокс не був моїм видом спорту, то всі перешкоди, що зустрічаються на шляху, вже давним-давно зупинили мене і я б уже не продовжував боксувати, не думав про вихід на великий ринг. І не хотів навчитися чогось нового і стати кращим. Але всередині завжди самотність. Можливо, це найкращий момент у моєму житті. Моя самотність мені подобається настільки, наскільки я самотній. І так я ще більше розумію світ навколо себе».
Олег усміхався й далі продовжував думати: «У мене з'явиться можливість виходити на великий ринг. Там мені будуть платити за кожен бій якусь суму грошей, і мені вже буде набагато легше жити, оскільки зараз я нічого не заробляю. Або по можливості я буду працювати тренером в боксерському залі й так само буду отримувати хоч якісь кошти за свою роботу. Але краще виходити на великий ринг і там вже заробляти гроші, перемагаючи інших боксерів. На жаль, батьки не в змозі мені допомагати грошима. Добре, що весь цей час я безкоштовно займався в боксерському залі, нічого не платив за тренування. Зараз я став непоганим боксером у місті та інших містах. Далі у мене свої плани. Я хочу стати професійним боксером і боксувати на великому рингу».
Олег подивився далеко-далеко за обрій. Минуло вже дві години, як він прийшов до лісу.
Час минає дуже швидко. Так швидко, що навіть неможливо помітити, як минають роки, як минають дні й ночі. Все навколо змінюється, а Олег продовжував займатися спортом і йти до своєї мети. Більше у житті він нічім не займався, і життя стало зовсім іншим. Він побачив, що від початку до кінця потрібно ніколи не здаватися, і насамперед перед тими труднощами, які будуть виникати. А їх буде багато. Одному буде нелегко вирішувати всі питання, але це найправильніше рішення. Знав, скільки ще доведеться страждати, терпіти біль, радіти перемогам, миритися з поразками. Але це справжнісінький бокс, і по-іншому ніяк не може бути. Після поразки необхідно відновлювати сили й знову виходити на ринг і боксувати. Битися зі своїм внутрішнім світом, перемагати своїх демонів, а інколи зазнавати від них поразок. Знав, що час від часу він захоче покинути бокс. Але в такі періоди завжди потрібно триматися обраного шляху і йти далі. Він не хотів програвати життю і всім обставинам. Олег вирішив самостійно ухвалювати рішення і вирішувати всі питання – іншого виходу в нього не було.
Він просидів на одному місці більше двох годин. Цей час минув дуже швидко. Думки, які виникали раніше, почали змінювати сприйняття часу. Ці думки були приємними. Він нікуди не хотів іти, але завжди потрібно повертатися додому. Прийти до свого дому, роздягнутися, лягти на ліжко й заплющити очі, чекаючи наступного дня. Прокинутися рано вранці й почати свій новий день з пробіжки, одягнувши спортивний одяг і вийшовши на стадіон, знову почати ранкове тренування в той час, як усі спатимуть. А він далі готуватиметься до чергового чемпіонату. Люди тим часом тільки почнуть прокидатися, йти на кухню і робити ранкову каву. Попереду в них буде робота. А в Олега буде праця в боксерському залі, він відпрацьовуватиме удари, там зустрінеться з Гришею, своїм найкращим другом, і цьому буде радий.
Олег подумав: «Як приємно перебувати в темряві, коли поруч нікого немає. Приємне відчуття спокою, що надихає йти вперед і не зупинятися. Це почуття, яке мене надихає, я почуваюся набагато краще, коли знаходжуся в темному лісі. Всі свої сльози залишаються зі мною і їх ніхто й ніколи не побачить, окрім темного лісу і зоряного неба. Це моя слабкість. Її нелегко терпіти, терпіти біль, але ніхто й ніколи не побачить моїх сліз, ніхто ніколи не зрозуміє мого болю. У світі немає друзів, їх ніколи не було. Моя слабкість – це завжди перевага для іншого. У цьому світі я завжди був сам і завжди буду сам. Я залишаюся сам, коли мені важко, коли я не знаю відповіді на свої запитання, коли мені доводиться страждати, плакати, коли на очах з'являються сльози, цього ніхто ніколи не бачить і не побачить. Я завжди плачу сам. А навіщо комусь бачити мої сльози? Кожен хоче побачити тільки посмішку. А мої сльози для кожного – це їхня перемога, а моя поразка. Кожен всередині слабкий, але я слабкіший за всіх, коли я так багато працюю. За таких навантажень мій світ і я страждають більше, ніж будь-хто з людей, адже я так себе руйную, створюючи з себе чемпіона. Для кожного моя слабкість – це момент для удару. А в слабкі хвилини невеликий удар може бути нокаутом, і краще в такі часи бути одному. Мені важко, мені боляче, але, як колись казав тренер, завжди треба посміхатися, як би не було тяжко, бо завдяки моїй посмішці ніхто не бачить мого болю і сліз душі. Весь біль перетворюється на посмішку, і так має бути завжди. І так змінюється життя, і так я стаю зовсім іншою людиною. Можливо, найкращий вибір у моєму житті – це бути самому, завжди посміхатися, і ніхто ніколи не дізнається моїх сліз і мого пройденого шляху. Я завжди самостійно думатиму й ухвалюватиму рішення, і це буде мій вибір, за нього я сам нестиму відповідальність. Я все життя шукав підтримку й ніколи не бачив її, тому найкращим буде сподіватися тільки на самого себе, бути самому собі підтримкою. На рингу, крім мене, ніхто не допоможе перемогти суперника. Я сам виходжу на ринг, я сам боксую і сам як перемагаю, так і програю, і більше ніхто за мене не може перемогти чи програти. Я, і тільки я на рингу, і мій суперник. І найкраща порада – це порада самому собі. Кожен боксер, який став чемпіоном, ніколи не розповість, як йому було важко, він подивиться, посміхнеться і скаже: „Усе гаразд“, – і далі піде своїм шляхом. Ніхто ніколи нічого не скаже, як кому було боляче, скільки сліз було на його обличчі і болю в душі. Я звичайний хлопець, який виходить на ринг, чує гонг, йде на середину і терпить жахливий біль, про який ніхто ніколи не дізнається. Усі тільки дивляться, як я боксую, ніхто не бачить мого внутрішнього світу та сліз від кожного пропущеного удару. Я розумію кожного свого суперника, який також пройшов нелегкий шлях заради виходу на ринг. Йому так само було не легко, але він ніколи цього не скаже, а весь біль, як і я, буде тримати всередині себе й посміхатиметься на кожен удар, як це роблю я. Усі хочуть бачити посмішку, але не мої сльози. І тільки найкращі боксери посміхаються, як би їм не було боляче й важко. На їхніх обличчях завжди буде посмішка, а що всередині них, ніхто ніколи не дізнається. Я хочу дійти до кінця і побачити себе на великому рингу з піднятими вгору руками».
Олег повільним кроком вийшов з лісу й попрямував до свого будинку, що знаходився за кілька кілометрів від лісу. На вулиці нікого не було, усі люди вже відпочивали. Він нікуди не поспішав, адже знав, що потрібно насолоджуватися моментом, коли нікуди не потрібно поспішати.
Рівно за годину він зайшов у під'їзд, піднявся сходами на свій поверх і зайшов до квартири. Батьки вже відпочивали. Олег пройшов до своєї кімнати, роздягнувся, завів будильник і ліг у ліжко. Очі повільно заплющились, і він заснув.