Вірші
Криваві мрії
Хоч я мрійник,
Але жадаю померти від цього життя,
Наче раб,
Що тільки живу за примусом.
Не людина вже.
Я вже давно помер,
Разом зі своїм серцем.
Залишилося сіре тіло,
Не залишилося душі,
Яка так палко помирала,
Але закінчувала тихо
Свою бідну, самотню сцену.
Я не маю право на щастя,
Бо зникнути хочу,
Навіть коли це розіб'є іншим серце.
Бо моєї думки не питали,
Що разу,
Коли бажав перерізати собі горлянку,
Як цей садист.
Замість сонця- кривавий місяць.
Замість неба ясного-безмежні дощі.
Замість радості безглуздій-
Ласкаво смерть,
Тягне мене за руки.
2
0
34
Фатальні почуття
Фатальні були мої почуття,
Розбили все вщент,
Навіть моє серце.
Воно плаче у безмежних муках,
Що йому робити?
Цьому нікчемній плоті.
Слабко, безсило,скажено б'ється,
Циркулюючи вже не гаряча кров.
Болить все тіло,
Бо знаходжуся у стадії смерті.
А смерті байдуже на бідолаг,
Змахне живою косою,
Та більше вже нічого не залишиться,
Тільки холодная кров.
2
0
35
Мовчи
Мовчи,
Коли тебе вбивають .
Підкоряйся владиці,
Бо застрелить
Твою не гідну душу.
Годинник стукає,
Неначе похоронний марш.
Кожна година,
Вичікує з нетерпінням моєї смерті.
Корися господарю!!
Рабе!!
Твоє тіло і душа належить мені,
Не маєш ніяких свобод і прав.
Помреш у занедбаній кімнаті.
Байдуже,
Коли помреш знайду іншого.
Душе зі всієї сили,
Наче звір,
Але говорить
Що живи ще,
Розтягуючи час моєї страти.
2
0
38
Йди мила
Згасли останні зорі,
Коли ти покинула мене,
Світла зіронька моя.
Я не плакав і не благав повернутися
Надія моя,
А спокійно відпущу у далеку путь,
Де вільною себе відчуєш,
А не в моїх холодних обіймах.
Спогади про тебе,
Будуть моїм болем,
Бо вже не має тебе.
Радітиму за цей час,
Коли ти розділяла мою тугу,
Наче ангел-спаситель.
Настане час прощання.
Не буде великих букетів,
Не буде подарунків,
А тільки дам у твої ніжні руки,
Одну маленьку троянду,
Яка означатиме більше,
Ніж моє :
"Прощай, мила."
0
0
33
Прощання зі життям
Прощайте, друзі!!
Я втомився жити у своїх сірих тонах,
Наче раб.
Накладу на себе руки:
"Може повішуся,
Проштрикну ножем,
У самісіньке серце,
Або застрелюся."
Пробачте, що залишаю
У скрутну мить,
Бо вже на межі.
Кров холодна,
Я помираю.
Тлію,
Коли від мене не залишиться нічого.
Прошу, не приходьте до моєї могили,
Щоб не бачили ви мене.
1
2
70
Лялька
Мною керують,
Як лялькою.
Тягнуть за ці тонкі ниточки.
Чутний один голос:
" Не так, тварюко!!"
Удар у живіт,
Моє тіло аж перекотилося.
Важко дихати,
Що повітря стає болючим.
Другий голом:
"Нікчема, знов неправильно".
Удар у мої крихкі ноги,
Що аж кричу і харкаю від болю.
І почнуть мене ламати,
Залишаючи мою кров
У їхній чоботах.
Все тіло гримить від потужних ударів,
Наче ковалі,
Які запекло працюють.
Весь в крові,
Сльози перемішують разом з кров'ю.
Харкаю вже кров'ю.
Вб'ють мене безпощадно,
Та викинуть у смітник.
Я знищена, пошматована особистість,
А вони підуть шукати іншу,
Ще наївнішу, дурнувату і покірнішу ляльку.
2
0
45
Безсонна та болюча ніч
Тривожили страхи,
Як малу дитину.
Що вирішив заснути,
Спокійним сном.
Пронизав на коротку мить сон,
Та і прокинувся весь мокрий.
Намагався заснути,
Але біль в очах не давав заснути,
Наче працював над документами.
Блідий і холодний,
Наче був на крижаному морозі.
Важко дихати,
І кожен вдих супроводжувався,
Болем у грудях.
Нудить,
Наче ось вирве.
Ця ніч була жахлива,
Бо думав,
Що ось так помру у цьому болі.
Ніхто про це не дізнався б до наступного ранку,
Але душа, так важко боролася,
Що замерзає від цього видовища.
Ще я живий,
Але з кожним днем можу
Померти,
Коли душа і так слабка,
Щоб витримати пекучі удари.
1
0
54
Настане час самогубства
Зимова ніч,
А буря не затихає.
Тускле світло та стілець.
Мотузка,ніж, таблетки,
Це мої знаряддя самогубства.
Закінчу я силоміць вічний ритм свого серця.
0
0
34
Моя остання вистава
Кінець моєї вистави.
Лунають оплески, аплодисменти,
Запам'ятають люди мій фальшивий образ,
Та полюблять його навіки.
Вже нікого не має,
На цій сумній сцені,
Впаде фальшивий образ мій.
Моє лице сповнене крові,
Що тече завдяки моїм рукам,
Це лице реальне,
Бачу тільки я,
Бо він страшніший від усього,
Що є на світі.
Почнеться справжня вистава,
Де не має ні слухачів та акторів,
А єдину роль займаю я.
Похитуючись на сцені,
Наче втомлений, розбитий поет.
Упаду на коліна,
Та почну нестерпно ридати.
Показуючи ницість, безпорадність,
Своїми брудними, порізаними руками,
Та почну гарячково перебирати думки,
Як хворий,
Що бачить страшний сон.
І почну хрипко, голосно кричати:
"І що мені робити?
Що!!? Ааааа!!
Як це мене дістало!!!
Я вже мертвець , відлюдник
цього болючого світу!!"
Нервово візьмуся за голову,
І далі прийматиму цей біль,
Що зводить мене з розуму.
Коли закінчиться вже моя остання вистава,
Що відірвала мене назавжди.
Я вже буду пустим,
Бо можу створювати тільки
Фальшиві емоції,
Але моя душа гірко ридає,
Бо не має надій,
Що колись знову,
Заграє у своєму ритмі.
Та почнеться грандіозний епілог,
Що закінчить все,
Навіть моє життя.
Дістану вкрадений пістолет,
Що лишив багато невинних життів,
Але він навпаки допоможе,
Покінчити мені з роллю актора.
Скорботні тиша на сцені,
Де проходили мої занепади та піднесення.
Зараз ці досягнення не мають сенсу.
Приставлю пістолет до серця,
Що готове помирати,
Але залишу свої останні слова:
"Я втомився грати фальшиві образи,
Бо разом з ними і помру."
Пролунає постріл,
Але його ніхто не почує.
Моя кров прикрасить,
Цю жалюгідну виставу,
Яку ніхто не бачив."
0
0
39
Я не встиг їх врятувати
Люди помирали,
Як мученики,
Стогнали,плакали, благали про порятунок.
Я нічого їм не допоміг,
Бо не знав,
Як це зробити.
Вони потихеньку помирали,
Залишаючи страхітливі вирази обличчя,
Які не бажали зустрічатися зі смертю.
Ці створіння проклинали мене,
Бо не був корисним.
Після цих слів зі сльозами на очах,
Намагався їх врятувати,
Щоб далі продовжили жити.
Руки у крові,
Як у лікаря.
Одні за одним помирають
У моїх руках,
Я наче смерть
Торкаюся і лишаю дорогоцінного життя.
Знов поразка,
Але не в душі,
А цими дитячими душами,
Які жили своїми мріями.
Мали свою квітку,
Яку безмежно кохали.
Дітей,
Які так довго чекають на них,
А я нікого не врятував,
Що мені відповісти їх за те,
Що вони померли,
Від моїх рук.
1
0
27
Не здійснена зустріч
"Ніч і зірки.
Річка,
Яка лагідно шумить.
Дівчина, що сповнена горем.
Сплять собі разом голуби ,
Але її голубок не повернеться до рідного гніздечка."
0
0
38
Роздуми фанатика з СС
Приціл, вогонь!!
Бах,бах,бах.
Постріли лунають безжально,
Нікого не залишаючи.
Ми машини - вбивці,
Прибираємо весь непотріб,
Який тільки заважає державі.
Хабарі, благання, сльози,
Розстріл на місці.
Їхня гидка кров просочується в землю.
Колись я постану перед божим судом,
Але все була моя робота,
Що виконував сповнений гідністю,
Бо виконував заради нашого фюрера, арійського народу!!
P.S:Пробачте коли когось образив 🙇
1
0
38
Краса ранку
Прокинутися,
Знов спустошений і втомлений.
Початок нового дня,
Ти зустрічаєш
На своєму підвіконні.
Сонце тільки но встає,
Теж прокинувшись,
Від свого сну.
Його червоно-сліпучі промені.
Освітлюють темне небо,
Змінюючи контраст,
Як художник,
Який бавиться кольорами.
Так тепло стає у душі,
Коли грайливі промені,
Гріють безрадісне обличчя.
Зроблю теплого чаю.
Вийду до природи,
Та піду на зустріч сонцю.
0
0
37
Пропаганда
Для тих, хто не бачив війни.
Бачать у телевізорі: наступ і відступ.
Жаліються від поразок,
А радіють за перемогу.
Чи вони взагалі бачили жахіття війни?
P.S.:Щиро вибачаюся, коли когось образив🙇!!
0
0
52
Спалах душі
Кричи, палай душе!!!
Станцуймо під дощем,
Покажем людям,
Що ми ще живі.
Наші ніжні рухи і тепло від них,
Розпливається за тисячу миль.
Бачать велике, яскраве вогнище,
Та бояться в ньому згоріти,
Але до мого танцюю приєднуються інші,
Які вже не бояться цього вогню.
Все змінилося,
Сліпуче грає сонечко,
На обрисі веселка.
Ми вже не вогнище,
А щось особливе,
Що з'єднує наші гарячі душі.
1
0
31
Потрібно встигнути вижити
Роздуми про смерть,
Нікого не рятували,
Але врятували такі думки:
"Як вижити від цього болю?".
З кожним днем боролися проти нього,
Як запеклим ворогом,
Бо бажали жити спокійно і доброзичливо,
Як селяни у тиху пору.
Колись згадуватимемо,
Що помирати збиралися,
Але вчасно змінили трагічну долю.
У нас залишилося це печальне тавро,
Але ми люди
І живемо тихо і гармонійно з думкою:
"Життя таке прекрасне.
1
0
58
Відлік до смерті
Дивлюся на годинник,
Та думаю,
Коли мій настрій стане
Страждальною мукою.
Зараз осліплю своє добротою
Та щирою усмішкою,
Як добродій .
Всім тепло бути,
Коли я веселий.
Час настав,
Самотність поглинула мене,
Сльози накрили,
Думки пішли з новою силою,
А нікого не має знов.
Підуть страждання,
Які не врятують.
Прощайте,
Це може, остання мука,
Перед самогубством.
0
0
27
Потрібно відпустити тебе, мила!!
Це було марно, кохано!!
Кожен ранок був біля тебе,
У ночі скрути,
Допомагав тобі,
Але це було не взаємно.
Коли я палко присвячував тобі,
Свої пристрасні вірші.
В тебе на думці був інший,
Якого так сильно любила.
Твоя холодність,
Гріло моє серце.
Твоє похмуре лице,
Вселяло велику надію,
А це були знаки,
Щоб не заважав тобі.
Одного світлого для мене дня,
Я зізнався у своїх почуттях,
Але ти відмовила,
Так холодно,
Що серце запекло вщент від холоду.
Обрала іншого,
Розумію твій вибір,
Це той,
Хто тобі даруватиме,
Щасливі миті і поцілунки,
У твоє любляче серденько.
Я піду так тихо,
Як і прийшов,
Та більше ніколи не зустрінемося,
Мила моя!!
0
0
63
Час жити
Колись закінчиться буря,
І почнеться сонячний день.
Не зручно прийняти новий день,
Коли були безжальні дощі.
Дивний спокій, радість душі,
Наче потрапив у вічний рай.
Все здається напрочуд прекрасним,
Бо цей світ заспокоює
Мене від цього болю .
Подивлюся на метелика,
Який пурхає у повітрі,
Та посміхнуся.
Кінець моїм стражданням,
Це початок моїх бажань.
0
0
52
Вічний бунт
Коли світ,
Стане темним,
Як смола,
Що люди будуть червствими та брехливими подобами.
За цієї пітьмою, горітиме вогник.
Вогнище,
Яке зламає всю цю гидотну систему
І змінить все,
Що здавалося нам звичайним.
Одного разу це станеться,
Що верхівка благатиме
Жалісно про пощаду.
0
0
33
Зимові почуття
Зима,
Всі стежки вкриті сріблястим платтям.
Холодний вітер грається з тобою,
Як маленький бешкетник,
Що утворює на щоці рум'янець.
Руки так змерзли ,
Що стали крижаними,
Як цей сніг білявий.
Сам дивишся на цю небесну красу,
Яка скоро може закінчитися.
Холод пронизує тіло,
І приймаю його у своїх обіймах.
Чутне шарудіння снігу,
Що заспокоює душу.
Хтось візьме мене за руку,
Яка зігріє мою крижану,І тепло розходиться по моєму тілу.
І ніжно поцілує в щічку,
Якій віддячу щирою усмішкою.
Та скаже:"Милий, ти не змерз?
Такий холодний дивись не захворій,
Я турбуюся про тебе!!
І пригостить моя любов,
Своєю теплої, запашної кавою.
І радо мені усміхнеться,
Щасливої посмішкою.
0
0
44
Розлад
Цілий день,
Ти щаслива людина,
Що вважав світ прекрасним, світлим,
Де твоя посмішка,
Зігрівала втомлені серця.
Сміх був сповнений надій,
Що життя не таке складне,
Як ти вважав.
І вже думав,
Що наступило щастя.
Прийшовши після годин великих щасть,
Як оптиміст,
Радієш цьому дню.
Різко все змінює контраст,
Різнокольорові барви,
Змінилися на чорні, сірі тона.
Як мученик,
Ти гірко,втомлена ридаєш.
Ніяк це не описати,
Наче мрець ,
прийшовши з косою,
Щоб позбавити всіх благ життя.
Хапаюся за голову,
Як псих,
Намагаюся вирвати волосинки,
Щоб закінчилися мої страждаюння.
Прийдеться прийняте,
Що ці пекельні страждання будуть вічними.
Приступи гіркого болю і суму,
Колись позбавлять мене життя.
0
0
27
Темні часи
Психіці кінець,
Вона як гниле дерево,
А біль на друзки ламає її.
Падає вона,
Даючи суїцидним думкам,
Захопити мою душу.
Плачу,кричу,
Як навіжений.
Констатую діагнози:
Біполярний розлад, депресія, смерть.
Енергії потрібно більше і більше,
Щоб боротися,
Але все у руїнах,
Стерто з лиця землі.
Я вже мрець,
І як гірко не було,
Але хочу застрелити
Свою важку душу.
0
0
81
Схований біль у розумі,
Яка розкриває наша душа
Вже все марно,
Але душа не здається,
Марить своїми надіями,
Як смертельно хворий.
" Здайся, всім байдуже до нас".
Різко, грізно мовив розум:
"Глянь на себе,
Тебе одним помахом руки
Вбити можна...
Ми вже безнадійні,
Що чекаємо час своєї смерті."
Душа мовила палко, зі сльозами на очах:
"Ти не розумієш,
Бо життя у нас тільки одне,
Що якось потрібно встати з болю."
"Та чхати я хотів,
Бо знаю,
Що ніколи не змінемося,
Ніхто не полюбить,
Не приймуть нас,
Бо вони жадають
Ідеальних, успішних, симпатичних людей...
Навіть коли покажемо справжнє лице
Всі відвернуться."
"Ні, так не може бути,
Що весь світ ненавидів,
Не приймав нас,
Бо є на світі люди з великим серцем,
Які знають те,
Що й ми— це біль.
Нам потрібно перетерпіти шалену бурю,
Може знайдеться людина ,
Що розколить нашу темряву."
"Кому це ти кажеш?
Ти взагалі віриш?
Що сам сказав?
Я бачу тебе наскрізь,
Що ти стримуєш ці нікчемні сльози,
Бо знаєш,
Що це ніколи не станеться,
Не переконає ти мене,
Бо я теж бачив забагато болю,
Розмірковувавши над цими,
Дійшов висновку:
"Що ми не сумісні жити в цьому пекельному світі"...."
Та не здумай мені перечити,
Бо ти,
Як маленьке дитя,
Робиш всякі дурні забаганки."
І сказав тихо і чітко душа:
"Я знаю те,
Що ти держиш свій біль під замком,
Бо б'єш сам себе,
Але цураєшся від цього,
Не віриш собі,
Тільки факти і розум,
А я показую,
Те що ти марно
Намагаєшся від себе сховати.
0
0
38
Смерть
Коли ти помреш,
Тебе забудуть,
Щоб не страждати через тебе.
Може вони взагалі не знатимуть
Про мою смерть.
Не сколихнеться і душа,
Коли дізнаються ,
Що помер.
0
0
40
Душа і Розум
Вже все марно,
Але душа не здається,
Марить своїми надіями,
Як смертельно хворий.
" Здайся, всім байдуже до нас".
Різко, грізно мовив розум:
"Глянь на себе,
Тебе одним помахом руки
Вбити можна...
Ми вже безнадійні,
Що чекаємо час своєї смерті."
Душа мовила палко, зі сльозами на очах:
"Ти не розумієш,
Бо життя у нас тільки одне,
Що якось потрібно встати з болю."
"Та чхати я хотів,
Бо знаю,
Що ніколи не змінемося,
Ніхто не полюбить,
Не приймуть нас,
Бо вони жадають
Ідеальних, успішних, симпатичних людей...
Навіть коли покажемо справжнє лице
Всі відвернуться."
"Ні, так не може бути,
Що весь світ ненавидів,
Не приймав нас,
Бо є на світі люди з великим серцем,
Які знають те,
Що й ми— це біль.
Нам потрібно перетерпіти шалену бурю,
Може знайдеться людина ,
Що розколить нашу темряву."
"Кому це ти кажеш?
Ти взагалі віриш?
Що сам сказав?
Я бачу тебе наскрізь,
Що ти стримуєш ці нікчемні сльози,
Бо знаєш,
Що це ніколи не станеться,
Не переконає ти мене,
Бо я теж бачив забагато болю,
Розмірковувавши над цими,
Дійшов висновку:
"Що ми не сумісні жити в цьому пекельному світі"...."
Та не здумай мені перечити,
Бо ти,
Як маленьке дитя,
Робиш всякі дурні забаганки."
І сказала тихо і чітко душа:
"Я знаю те,
Що ти держиш свій біль під замком,
Бо б'єш сам себе,
Але цураєшся від цього,
Не віриш собі,
Тільки факти і розум,
А я показую,
Те що ти марно
Намагаєшся від себе сховати."
0
0
55
Чи я людина?
Жалібно кричу,
Як людина,
Що благає про пощаду,
Але ніхто не гляне на мою сторону,
Бо вкритий брудом.
Я ледве можу встати,
Та знову упаду.
Сльози течуть,
Не заспокоюється серце моє,
Як мрець,
Марить своїми надіями.
Всі вони байдуже проходять, по моєму тілу.
Не має розради в цьому прекрасному світі.
Може колись побачать мене,
Як людину,
А не як робочу силу та шматок лайна.
1
0
61
Сенс
Щось має сенс?
Але це мені ніколи не вловити,
Те що називається щастям.
Сірі, буденні дні,
Кожен день тебе зустрічають
Холодні і звичайні дії,
Вони повторюються
З кожним днем.
Зламали все що мав.
А що взагалі мав?
Крім своєї душі,
Яка живе так безбарвно.
Кожен ранок зустрічають похмурі хмари,
З кожним смерканням починаються дощі.
І все важче стає,
Коли розпач вкорінилася
В серце моє.
0
0
64
Чи живий цей світ?
Сіре небо, місто і люди.
Я привид в цьому місті,
Бо особливий від інших.
Всі занурені у своїх справах,
Як машини,
Що кожен раз роблять по інструкції.
Ніхто не побачить мене,
Наче невидима пустка.
Нікому не потрібний,
Всім байдуже до свого серця,
Наче звірі,
Забули про колишню доброту, ніжність і щирість.
Йде вічний дощ,
Краплі холодні,
Що потихеньку отруюють людину.
Живу собі сам,
Годинник байдуже цокає.
Радіо гучне,
Бо розповідає важливі новини:"Економіка, політика, фінанси, технології."
Колись не витримаю цього безглуздя.
Накладу на себе руки,
А на заміну прийдуть інші,
Які вже не матимуть ні душі і ні розуму.
0
0
44
Сила духу
Останні сили вже покидають мене,
Але не занепаду духом,
Як самурай,
До останньої краплини крові,
Грізно битимуся за своє життя.
Тривають довгі, виснажливі баталії,
Що я обмиваюся холодним потом,
Наче з відра ллють.
Марні ці надії,
Але проживу більше,
Ніж коли б склав руки.
Може це останній схід сонця для мене,
Але плекатиму
Яскраву надію,
Що здолаю його.
Життя-це найцінніше ,
що ми маємо,
Щоб його марно віддавати.
0
0
38
Забудь мене
Забудь мене,
Я ж тільки тягар,
Тягну тебе в свої проблеми.
Покинь мене,
Бо бажаю тільки краще
Для тебе .
Всі вважають мене дивним,
Коли біль по тихенько вбива мене.
Вбий мене,
Щоб я не страждав від
Пекучого, безжалісно болю."
0
0
56
Роздуми
Сидиш у роздумах,
І думаєш про життя, смерть, свою безнадійність.
Не вибратися з цієї пекельної ями,
Бо весь час, сидітиму тут,
Наче відлюдник.
Ніхто не знає роздумів,
Страждань моїх,
Бо приховую у великому секреті.
Всі бачать мене веселим, добрим,
Коли душа кров'ю стікає,
Сльози називаються на зіницях.
Чи важливо знати те,
Що обтяжить інших?
Заслуговую я на щастя?
"Ні".
Чи маю право жити?
"Ні".
Біль ще дужчає,
Стає нестерпним ,
Ще течуть втомлені сльози.
Марне я створіння,
Як квітка зів'яла,
Більш не принесу радості інших,
Бо спустошений, вбитий, собою ж,
Залишилося тільки нікчемне, слабее тіло.
Холод пронизує тіло,
Як лезо меча,
Що мерзну до смерті.
Жар пече душу,
Залишаючи вічне тавро болю.
Тримати все у собі
Найважче з речей,
Бо потрібно бити у самісіньке серце.
Насило намагатися переконувати душу,
Що все заради неї,
Але гірше вийшло.
Приймаю вже подобу мерця:
Блідий,
Як небесний сніг,
Худорлявий,
Як пусті гілки осінніх дерев.
Тільки безкінечний розпач у серці.
Кожен ранок важкий,
Бо ледве можу підвестися з ліжка.
Думки про смерть стали моїми цілями,
На весь залишок мого ненависного життя.
Одного разу це трапиться,
Коли останні нитки мого життя.
Я примусово розірву,
Щоб зі спокоєм заснути
Вічним сном.
1
2
98
Критика
Знов тикають пальцями:
"Ти винен"
Говорячи:"Дурень, що не навчиться самому простому"
"Я на твоєму місці, зробив би інакше"
"Не плакати"
"Ти нікчема"
"Що такий розумний"
В цих тонах
Звучало повно зла і погроз.
"Навіщо такого нікчему взяли?З нього нічого путнього !!"
Я плакав
Зібравши сили крикнув:
"Замовкніть,далі мовив я,
Ви нічого не розумієте , як це важко"
"Ну й що це твої проблеми"
"Затули пельку, мовив я та продовжив,Ви тільки вмієте язиками патякати, розумію це легше ніж задуматися "
"Це твоя робота , мені байдуже погано тобі чи ні, живий або мертвий!!"
В мене душа тріскаєттся
Зібравши останні сили вимовив:
"Як це несправедливо "
Нічого не дало.
Всім байдуже,
А моя смерть
Це полегшення для інших
1
0
73
Загиблим та рідним
Дим густий,
Як в туман нічого не видно.
Десь палають полум'я,
Як свічки скорботні.
Понівечені,загиблі тіла лежать
У цьому жахливому бойовищі.
Все залито кров'ю,
Померлі душі,
Які билися ,
Щоб вижити
У такому запеклому місці,
Котрі починали жити,
Деякі мали дружину, друзів, дітей,
А ця клята війна,
Занапастила їх назавжди,
Не лишивши жодного в живих.
Одного разу вони оживуть
Та зустрінуть справжніх ворогів,
І впадуть в обійми
Рідним їм людям.
0
0
78
Після бурі, завжди приходить сонце.
Заходить сонце,
Його останні промінці,
На деякий час покидають нас .
Ніжно, тихо прийде самотність,
Як мати,
Пригорне мене у тужливу мить,
А я плакатиму,
Згадуючи теплі,холодні,щасливі спогади,
Як сторінки своєї книги,
Яка сповнена різними митями.
І буде ще один новий розділ
Мого життя.
Колись самотність відпустить мене
У щасливу мить сказавши:
"Прощай, друже мій!!
Рада була тобі допомогти".
І сходить сонце,
Починаючи новий день.
1
0
77
Плач душі
День пройшов марно ,
Як швидко він закінчився.
Втратив дорогоцінний час,
Якого більше не повернути.
Темрява у моїй душі,
Сповита холодними дощами,
Де тільки малесенький згасаючий вогник,
Що ніколи не розпалиться.
Куди дітися зі своїм страждальним, скорботним болем,
Коли згасли останні іскринки,
Колись великого, теплого багаття.
0
0
89
Самотній
Сидіти в чотирьох стінах,
Поглинутий музикою,
Яка гарячої ллється по тілу.
Це боляче,
Нікого не бачити і не чути.
Переглядати повідомлення у соцмережах,
З надією на розраду,
Що душа відмовляється вірити цьому.
Години переконань над цими печатними літерами:
"Чи щиро написано?","Маю якусь цінність?","Який його голос, очі?".
Кожен раз засинаєш з тривогою у серці:
"Чи зустрінемося колись з тобою?"
Розуміти, що це безглуздо.
Коли ти в горі нестерпном
Та не можеш дати собі раду,
А вона далеко за сотні кілометрів.
Одним дощовим ранком,
Коли сльози закінчуться ,
Але пустка у душі далі вбиває тебе.
Візьмеш телефон
І побачиш,
Одне повідомлення:
"Я приїхала до тебе"
1
0
74
******
Знов тикають пальцями:
"Ти винен"
Говорячи:"Дурень, що не навчиться самому простому"
"Я на твоєму місці, зробив би інакше"
"Не плакати"
"Ти нікчема"
"Що такий розумний"
В цих тонах
Звучало повно зла і погроз.
"Навіщо такого нікчему взяли?З нього нічого путнього !!"
Я плакав
Зібравши сили крикнув:
"Замовкніть,далі мовив я,
Ви нічого не розумієте , як це важко"
"Ну й що це твої проблеми"
"Затули пельку, мовив я та продовжив,Ви тільки вмієте язиками патякати, розумію це легше ніж задуматися "
"Це твоя робота , мені байдуже погано тобі чи ні, живий або мертвий!!"
В мене душа тріскаєттся
Зібравши останні сили вимовив:
"Як це несправедливо "
Нічого не дало.
Всім байдуже,
А моя смерть
Це полегшення для інших
0
0
56
Скоро настане мій час
Втомлений, спустошений,
Як мрець,
Вже не відчуваєш нічого, Крім плину
Не вічного часу.
І колись твій годинник перестане стукотіти,
Що ледве рухає
Свої старі, іржаві стрілки.
Та більше не повернешся
У світ людський.
1
0
57
Небезпека влади
Влада для людини
Найбільша розкіш,
Яку повністю не оволодіти,
Що завжди жадатимеш більше,
Як ненажерливий звір,
Але це безглуздя-влада.
Вона черствить душу людську,
Бо не кожен може їй протистояти,
Та не впустити лиховісну темряву.
Не бажаю,
Цієї брудної,жорстокої спокуси.
Мені вистачить
Тільки спокою і душі своєї
0
0
55
Жити
Відчувати ніздрями повітря,
Наче це останні подихи,
Ніж остаточно померти.
Думати про щось,
Як філософ,
Що занурений у роботу.
Усміхатися перехожим,
Як світлий промінець
Руйнуючи їхні погані наміри.
Підспівувати веселу пісеньку,
Що зігріває серденько моє,
Яку ти вперше почув
Мелодії ці розливаються по всьому тілу.
Танцювати без перестанку,
Що сповнює мене
Неосяжним теплом,
Як гарна звістка.
Забудемо ми про
Вічні переживання ,
Що не дають просто жити у своїх
Не здійсненних мріях.
Почнемо жити всі
З нового листа,
В якому буде
Кожна щаслива історія
0
0
48
Життя не мало сенсу
Кінець не найщасливіший,
Стулка та мотузка,
Заповіт для рідних.
На вулиці періщить дощ.
Стопи бюрократії,
Документи з плямами чорнил.
Лампа видає блідо-слабке світло.
Вже це не має сенсу.
Працював, Працював
І нічого не досяг.
Всі покинули мене,
Тільки залишилися заощадженні гроші.
Я винен у своїх вчинках,
Коли б не я було інакше.
А зараз що?
Втомився від цього,
Вбитий державою
Та собою."
0
0
64
Остання путь
Постріли лунають,
Як маленький посвист.
Кожен падає у братську могилу,
Яку більше не згадають.
Зітруть її з лиця землі,
А матінка-Земля плакатиме,
Проливаючи сльози на молоді душі,
Які починали жити.
Моє життя обірветься наступним, тихим, безжальним пострілом.
Він стане вісником моєї смерті.
0
0
45
Розчарування
Колись жадав своїми мріями,
Був сповнений надій.
Чекав на світле майбутнє,
Що в тяжкій праці не покладав рук,
Вкритими мозолями.
І в одну мить втратило сенс.
Все було перечеркнуто.
Затьмяніли мої бажання.
Боротьба для мене марно,
Бо тлію з кожним днем.
Потрібно хоч когось зігрівати,
Від великої зими.
Стати вогнищем для інших,
Коли доля не вирішить зі мною.
0
0
47
Всі надії згасли
Всі надії згасли.
Вогонь у серці потихеньку затуха.
Нічого не зігріє,не освітить мою душу.
Забагато чекав,
Сидячи у темній фортеці,
Де не має свободи.
Безглуздо було плекати вогник надій,
Бо світ не такий,
Який тобі описували інші.
Він сповнений байдужості, злості.
Зруйнований у мене світ,
Зараз хаос у голові.
Бачив піднесення і занепад,
Біль та нечувану радість.
Вогники,
Які спалахували з новою силою.
Я через деякий час теж згасну,
Разом з іншими розбити вогниками.
Прощай .
0
0
55
Темрява,що опивила тіло
Хаос у душі
Та в серці.
Безкінечній агонії
Плачеш.
Крижане повітря
Кістки морозить
І палить легені.
Світ такий меланхолійний
Люди Занурені у своїх сірих думках
Нічого перед очима не бачать.
Лиця завжди похмурі,
І слівце зухвале кинуть,
Що їх не задовольнило.
Не сприймають вони його,
А ще сильніше підіймають вогонь
Слова болісні,
Прийняв близько до серця,
По всьому тілу тече яд слова.
Як це все вбило мене.
Знайду останні сили,
Щоб взяти ніж,
Не втримавши і секунди,
Упав навколішки заридав.
0
0
65
Історія мого кохання
Горіло моє тіло,
А я спокійно стояв,
Залитий сльозами, туги нескінченної.
Це біль був тихим,
Підкрадавсь до мого серця.
Воно давало спокою мозку,
Але не моїй душі печальній.
З'явилася вона,
Що перевернула моє серце,
Де панувала свобода і віра.
Її слова лунали щиро,
Які зігрівали моє серце.
Тільки для неї я беріг теплі, ласкаві слова.
Я тебе єдину чекав кожну хвилю.
Своїми обіймами пригортав тебе , сонечко моє.
Кожну ніченьку відкривав тобі
Свої значні секрети.
Коли впадав у відчай,
Ти приходила до мене ,
Та ніжно пригортала своїми теплими обіймами.
В цьому теплі засинав поряд з тобою
0
0
64
*****
Сходить сонце.
Починається новий день ,
Та повернення моєї самотності.
Спокійна, тиха, непомітно без вагань
Просочиться в серце.
Сльози течуть до трави.
Нікого не має,
Не чути ні крику, ні ридань.
Тільки тихе, сльозливе страждання
1
0
46
Відпусти минуле,
Йди теперішнім
День за днем,
А серце не знає спокою .
Все гаразд:
Сонечко світить,
Птахи співають милую пісню,
Але серце тривожиться.
Думки вироблюють повний хаос,
Навіть не в силах це придушити серцю.
Серце,як крихкий амулет,
Упаде та розіб'ється на друзки,
І перетворяться на пелюстки квітів.
З надією,почну їх збирати,
Вірячи що все буде добре.
Вітер підносить залишки у шаленому вирі.
Спробуєш хвацько зловити,
Але марно.
Він відніс за хмари,
Де вже ніколи не знайти.
Ллються сльози з очей,
Цькуєш себе,
Що не зміг словити останні пелюстки.
Хтось з'явиться
і промовити ніжно:
"Будь ласка, неображай себе,
Давай підемо з тобою вдалечінь,
Де тільки -ти і я ".
0
0
59
