Він мене роздирав на шматки
Він мене роздирав на шматки,
У прямих і прихованих сенсах.
Я не знала куди мені йти -
У вікно чи по зігнутих рейках.
Легше просто не бачити сни,
В них відверто і щиро щаслива.
Я сьогодні пишу лиш собі,
Бо це іноді так надважливо.
Я не річка, пісок, не струна.
Порівняння сьогодні лукаві.
Просто я паралельно жива
У світах чорно-білих яскравих.
Так буквально умножив на нуль,
Щоб згубила і істину, й віру,
І розлогу, не сковану суть,
Забуваючи, що надважливо.
Він роками мене гнав туди,
Де згорають зірки швидше лампи.
Я змирилась з порожнім "прости",
Він вважав, що мій розпач - то краплі.
Він мене роздирав на шматки,
Але то було зібгане тіло,
Бо я душу змогла вберегти
Й до життя все так само горіла.
2020-10-31 06:42:45
1
0