Безіменний
Ніч сталася раніше —
сьогодні для мене,
цим пообіддям і для них —
завчасно стомлених на крильцях,
не прополощених з лиском
невагомістю,
та не нахмарених густо
на пір'ячку;
скинуті деревами
попам'яті, як віджите листя —
вони познімали черевички,
та вже гніздяться ніжками,
кутаються голівками між відбитих
подушечок на лопатках,
між піддашшям та вогкою стіною,
на дзьобику затамувавши
посмак зеленуватого хлібу,
що був вже не гнувся
молочними зубами —
це ось так було назовні,
на холоді;
тут, зі мною у передхолоді
трачають жар обірвані
лямпа та люстра, що це вони
створили для мене ніч, та
для нього створили:
ось тією темною кімнатою,
якою закралися мої ноги,
що вийшли з цієї
темної кімнати —
розбризкалося стінами заточене свічадо
в руках іншого;
я, наблизившись, дивлюся в спину,
та вже не стерплюю — хапаюся,
грузну чорними долонями
в шкіряній тіні,
помаранчевими пальцями обволік
пухку, незахищену темрявою гортань.
Задушив
себе та повалився,
а очі іншого дивляться мені в очі,
згори думають бачити себе рідного —
й не бачать,
а я дивлюся в очі йому, не
бачити рідного - й не бачу,
дивлячись, шелещу губами те,
що мав над ним, задушеним, казати:
«Де ти руками вибатожив моє дитинство,
там я зчавив твою старість».
2023-01-06 18:10:18
0
0