Джазовий триб'ют третій
"Великий Нік"
...Ти поспитаєшся ? Чи мені ?
Бо ж він он вже скільки часу
бгає пропрасований
вовняний скелет строго костюму,
важкого, та впрілого
на задушливім літнім тілі,
що замість восьми робочих —
всього чотири
Проливних осінніх хвилини !
О милосердний.. проживає !
...Е ні.. давай відійдемо, чужіємо йому,
бо ж скільки — невідомо,
матиме ще сил бути
не нормальним;
вже тут, на місці
вичерпавшись за цілий день,
за порогом та сходинками,
за двома обертами ключа,
що досі на слуху,
ще досі не загрілися
відірвані з кешень
зміднілі подушечки пальців.
...Не дивися.. о сором.. він
падає у ноги сторопілому небу,
що востаннє підбирало
стопами людські губи
ще за Святослава;
вже тут, у напівсонному світлі,
як в чорнім склі вечірнього предпокою,
він дістав елегантного язика,
що ніскільки не душив горло, та,
навіть, не штрикнув клеймо,
вже на початку, поранню
з теплим ліжком по шкірі,
роздмухав засалену голову й
намозолив потертим туфлем ноги.
...Скажений.. чаклун.. вустами він
засукує рукава, напучує
простерті долоні гнівати небо...
Між калюж, та дощових шпильок —
його великий дорослий
статично дзеркалиться
сухими ґрунтовими проміжками, а
диким танцем у накрапанім барабані,
розхлюпанім товстенькими ніжками
дуріє великим дитям, та бризкає
дощем високо-високо, аж до
сльозоточивих кленів,
каламутними краплинками —
до поморщених наждачних щічок,
котрі з усміхом, бо він
сьогодні спізнився
на 4 хвилини та 27 секунд
до престарілого чоловіка,
що сичить у склі годинника,
коли спішно здійнято руку.
2023-01-06 20:09:32
1
0