Сірник

Vlad Hazda

Сірник спалахнув, дим пішов. Прикурив. Сподівався мабуть я на творчий порив. Але де там, то просто секундне полегшення, Що так швидко, із димом, знаходить завершення. У плейлисті бардак, буду чесний — звиздець. У хороших пісень надто швидко кінець. Чи сумний я? Та ні. Хоч напевне не знаю. Із думками далеко. Десь не тут. Я літаю. Що робив? А що буду? Для чого? Чому? Із питаннями сенси можливі знайду. Може спокій знайду? Та де там. Знову бунт, знов диверсія. Не життя, а суцільна й нудотна рефлексія. Знов сірник. Трохи світла. Я курець чи мертвець? А плейлисту здається вірвався терпець. Елвіс Преслі. Лед Зепелін. На дисерт у нас Цой. Хоч тут влучно... На кухні. "Последний герой".

2019-11-22 00:18:43

Інші вірші поета

Про кохання не кохаючи Мій ідеал Зловити корону за день до від'їзду Мої вірші

Інші поети

N M

@_winter

найпухнастіший з котиків

@samiypuhliyizkotikov

Dreams

@Chevalpinou_

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5029

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12462