Вірші
Мої вірші
Помітив я, що не лише коли усе в вогні,
Мої вірші то йдуть, то ні.
Часом закортить в нотатник вилитися їм.
Десь місяць-два, допоки я їх їм:
Зжираю, поглинаю, не пускаю,
Ці кляті дріжді все ростуть в мені.
А згодом рвуть на друзки й витікають.
Течуть, печуть і обпікають,
Все плавлять, давлять, тиснуть і ламають,
Зі сталості в хаос проклятий зганяють
І там на хвилю в бурі застигають.
Збираю сили, бо інакше як?
І загас уже і не веде маяк,
Я йду й віршІ в собі підігріваю,
Колишнє хрін зна що у форму заливаю.
І байдуже: усе в вогні чи ні.
Мої вірші, ви вільні, ви живі!
5
0
354
Молитва за спасіння від плацкарту
Господи милосердний, я маю гріхи.
Не один, не два, далеко за три.
Та вони не такі вже й великі-страшні,
Щоб так гірко покутать їх зараз в огні.
Господи боже, ти ж цар всіх і бог,
Плював ти на війни, на голод і смог,
На рак і на снід, на "Богдан" в часи пік,
І все це триває вже тисячі літ...
Я знаю, ти зайнятий, тебе простив.
Та є дещо, де ти переборщив...
Друже господь, це реальний провтик,
За це місце я б вирвав у тебе кадик.
Скажи мені, чи ти їздив плацкартом?
Чи ти ще не встиг скористатись цим фартом?
Коли ззовні +30, всередені 100,
А бабка, що змерзла, закрила вікно.
Коли п'яне чувирло храпить на вагон,
Пахне повсюди його самогон.
Шлейф від шкарпеток — аж мозок гниє,
Як втомили тортури — провідниця доб'є.
Стоп.
Ти задумайся: Ви там всі проїбались!
Після ночі в плацкарті ваше пекло — то радість.
Заберіть мене, молю, в гарячий котел.
Куди-небудь, лиш би не тут і тепер.
Не забрали. Я і досі в своєму плацкарті.
Десь у полі — не старайся грузити тут карти.
Ледь живий, та як житиму — піду в отці.
Цю мучЕнницьку казань почують усі.
Може й ти те почуєш і закінчиш страждання.
Боже, та хіба ж ти не маєш бажання?
Спопелити плацкарти і всю залізницю.
І люди би стали вільні, як птиці!
І закінчились б війни, влігся в Києві смог,
Рак і СНІД уже б вилікували — оце б ти був Бог!
Геппі енд був би нам, зажили б усі,
А плацкарти залишились в кошмарному сні....
Та ілюзій не маю, й поки мчусь в далечінь,
На цьому слові вам скажу: "Амінь"
6
0
364
Зловити корону за день до від'їзду
Зловити корону за день до від'їзду!!!
Найгірше, що можна зробити:
За крок до тріумфу, солодкої втечі
Упасти в тенета ковіду.
Хвороба не вбивча, хоч лупить добряче
По тобі і твоїм близьким.
Вона закриває і знов повертає
Все те, що здалось фантастичним.
І знову удома і знову локдаун:
Мікрорівня, та сил вже немає.
2 тижні звучить, як прокляте прокляття...
Мій мозок уже підпухає.
Від рефлексій нудить, як і виду паперу!
Але що ще мені залишилось?
Коли мозок допухне, лиш думками по стінах
Рознесеться та й все закінчилось.
І нічого страшного, ніхто не вмирає,
Та й не вмре — ще рано й даремно.
Смерть дурна і холодна, в ній сенсу немає.
А в житті? Тут хоча б не так темно.
Тут не темно! Тут світло і люди!
Тут міста, країни, планети!
Лиш для мене найближчі два тижні удома
Все це влізе в електронні силуети.
Силуети, портрети у Zoomі,
Сотню чатів, новини і меми.
Все це змушує повертатись насильно в тенета
Інтернету — цифрового Едему.
Там ти наче зі світом, хоч і звикнути треба
Та не вперше, ми це вже робили.
Наразі це чи не єдине вікно,
Через яке ще є вітер в вітрилах.
Ну нічого, ще трохи і корона відпаде
І я знову з головою у воду.
Буде легше, бо як губиш проклятий багаж:
Ще сильніше кохаєш свободу.
5
0
372
Маніфест вже не курця
Так, я вкотре кинув курити.
Мені було дурно й противно від себе.
Тож просто перестав.
Без "останньої".
Без оголошень для всіх заради потреби самоствердитись.
Я втомився шукати виправдання цьому злу всередині себе.
Бо коли йдеш на компроміс невеликий, скоро в більшому виникає потреба.
Чесно, я нічого не маю проти курців.
Я навіть не впевнений, що цигарки настільки шкідливі, як їх змальовують.
Для мене це було особисте.
Просто гризло та й все.
Гризло 4 роки, а для чого?
Не знаю.
Просто подобалось, заспокоювало, виглядало естетично.
Хоч і прагнув покинути часом ледь не істерично.
Досі тягне, але цього разу легше.
Не доводиться шукати відмовки, усі ці "по-друге" й "по-перше"
Для мене це про зло всередині і в світі в цілому.
Будувати світи починаючи зі шкідливої звички — утопічно й не кльово.
4
0
369
То панк, чи поп?
Рано чи пізно всі панки перетвоюються в поп.
Це буває по-різному: хтось несвідомо, комусь тупо більше не ОК.
Зараз все досягає швидкості світла, ідеї швидко стають банальними.
Були бунтарями, тепер просто стали "нормальними".
Так, сьогодні важко зберігати "іншість".
Та що це? Це коли ти не схожий на більшість?
Чорт, та зараз більшість не схожа більшість - це модно!
Через це депресують меленіали, поки світ котиться на дно.
Поганя за унікальністю зрештою виявиться марною.
Нас занадто багато, буде більше, тож надія здається примарною.
Як на мене, варто запам'ятати хоч один, та важливий урок.
Навіть якщо ти панк, то рано чи пізно перетворишся в поп.
4
0
423
Гімн змістовному абсурду
Життя абсурдне.
Не нова ідея, правда?
І навіть треті півні крикнуть: "Зрада".
Уся прекрасна мудра мудрість
Не важить більше за простацьку дурість.
Навколо все лише пародія на глибину.
Як би хотілося, того не перегну.
Сізіф і досі не взяв вал.
Та сила не в масштабі, Карл!
Сила тут і зараз. У дрібницях.
Не в блиску, гаморі, крамницях.
Не у фантазіях далеко не моральних.
Вона у сенсах. Персональних.
А там...
Знайдеш, збагнеш і знов впустив.
Тут є прилив, а там відлив.
І панки вже давно як поп.
І ці думки протухли, док!
Хтось ловить флоу, а я потік.
А в когось дах знову протік.
І вічне зло в мені й тобі.
То на секунду Біблія заграла в голові..
При цих словах ікнув сам Бог.
І знов помер, бо всім на нього пох.
Закис давним-давно йогурт.
А я живу, хоч це й абсурд!
Піду віп'юсь своїм злорадством.
Життя це дуже дивне блядство...
Присвячую Альберу Камю
5
0
520
Вслухайся. Вдумайся. Забий
Вслухайся.
Якщо достатньо тихо, ти почуєш серце.
Так, часом це зробити складно.
Часом легко, коли в ньому досить перцю.
Водночас важко, коли ведешся стадно.
Вдумайся.
Воно твій найкращий філософ, поет і друг.
Воно наймудріше, найліричніше й збіса вірне.
Йому час від часу теж потрібно кидати рятівний круг.
Та коли натреноване, воно навіть може бути помірним.
Забий.
Так, хтось каже: "Це просто мішок, що ганяє кров".
Це їх правда, колись була і моєю.
Тепер йому вірю, не допущу гнилих думок.
У цьому тандемі знаходжу щось, що можна назвати душею.
8
0
435
Феномен QTV
Це вірш з невеликим челенджем:
"Спробуй не заплакати від ностальгії".
Для когось він буде як душевний джем
Для мене як буря стихії.
Згадайте гучне і збуджуюче "ту-ту-ту-ту!",
Під вихід на арену чортяцьки крутого Сіни.
Як Андертейкер розбивав лице
Стільцем. В польоті. З грьобаної драбини!
Як кожен на "Ви готові?" кричав "Так, капітан!"
І тащився від "мочалки" на дні.
Як кидав по підлозі новий Бакуган
І хотів стати Хокаге схованого в листі селі.
Як дивився скетчі з бендерівцем Бендером,
Знав на пам'ять всі коментарі канального диктора,
Не розумів стосунки між Марч і Гомером,
Кидав по блютузу затерті цитати Бєлкіна.
Як пізнав українською світ геймерів
Через Ігронавтів, що дрючать всіх сучасних летсплеєрів.
Ламав, як ритм в цьому вірші, батьківські паролі-ключі
І вертався сюди зранку, після школи і глибоко вночі.
І знаєте...
Хоч давно вже не ловим сигнал,
Я скажу кілька слів дуже впевнених:
К'ю ТВ — це не просто канал,
Це про нашу культуру 2000-х!
9
0
443
Камера, мотор!
Камера, мотор!
Сьогодні для вас я шляхетний актор.
Статика, крупні плани,
Я сиджу п'ю вино, запаливши екрани.
Весь рух оператора плавний, простий.
Я дивлюсь прямо в камеру, погяд майже пустий.
Глядач вловлює щось. Я гризу шоколад,
Запиваю вином, рухи всі не в попад.
Легка склейка. Камера тепер в руках.
Відчутно підтрясує — так візуалізують хвилювання...Чи страх.
Хоч я і творець свого фільму, часто надто банального.
Мені забагато внутрішніх художніх прийомів і замало реального.
7
0
372
Про втрату смаку і дивні стосунки
Кажуть від Корони втрачаєш нюх і смак.
Такий от дивний факт:
Від Карантину теж втрачаєш смак.
Були б людьми вони, хтось спизданув би: "Знак!"
Ну знаєте, цей знак, коли іскра, буря, шаленство,
А після цього в клубі "все складно" тобі видають членство.
Коротше кажучи.
Уявіть, що ми спостерігаємо найдивніші і найдеструктивніші стосунки:
Краля Корона і Карантин, який трохи молодше та теж приносить цікаві дарунки.
Вони познайомились випадково, про таких кажуть "доля".
Зазвичай після таких філософських розмов десь в п'яному угарі вирубається Толя.
Досить лірики, повернімось до нашої пари.
Вона вся така ексцентрична, Він їй дарує корали.
За нею гине купа хлопців, дівчат не менше.
А Він ревниве падло і добиває всіх, кому хоч трохи легше.
Обоє виглядають інтелігентно, хоч у діях вульгарні.
Але не все ідеально, окремі вподобання в них шалено полярні.
Вона любить подорожі і людні місця, поїздки в метро і торгові центри.
Він закрив нахрін усе, сидить вдома, і залишились лише Епіцентри.
Вона — бунтарка і трохи схиблена на медиках і лікарнях.
Він — антибізнесмен і хворий виблюдок, руйнує фондові біржі і навіть Сімейну пекарню.
Обоє пансексуали, але вона має трохи фетиш на старших.
Він залишає без роботи і ваших і наших.
Кажуть, ця пара змінить світ і призведе до прогресу.
Ми точно дізнаємось коли це буде, адже маємо безкоштовну підписку на порно, журнали, порно-журнали і пресу.
Скоріш за все, Карантин і Корона попадуть в нещасливих 50 відтсотків
Розлука застане їх за рік, не дай Боже кілька років.
Її ексцентрично-яскраву наздожене наркота, її ще називають "вакцина".
Тоді вона ледь жива лишиться десь в "странах трєтьєва міра".
В неї будуть вже не ті масштаби, але зійде на колишню.
Він ще та зрадлива сука, кине її і знайде собі іншу.
Потім теж пуститься в мандри, але ще повернеться.
Вона врешті здохне, а апокаліпсис в черговий раз минеться.
А тепер повернімось до початку,
Поки можете натягнути для безпеки модну резинову перчатку.
Корона забирала спочатку нюх і смак, а потім й життя.
На жаль, після вентиляції легень не всі знаходили вороття.
Він був мудаком і мудрим садистом — не вбивав, а по-троху калічив.
Закривав тебе вдома з батьками й братами, на додачу кидав депресняк, економічну кризу і кілька безкоштовних бонусів — такий дивний звичай.
Ця проклята ізоляційна скотина забирала не фізичний смак.
Тобі тупо хріново, хоч би скільки ти хавав "Чумак".
Але вихід є! Який? Тут, друзяко, сам шукай.
Можеш вчитись, читати, грати мафію, сваритись з собою, дивитись хентай чи тонами пити чай.
6
0
435
Світ хаосу
У світі, де постійно й усюди ляпають плями,
А спокій можливий для мертвих, або учнів Далай Лами.
У світі, де все змінюється з швидкістю кліпання оком,
Ти сидиш із цигаркою та смакуєш збродженим виноградним соком.
За секунду ти вже зірвався, обтріпався, та кудись побіг,
Не важливо, що під ногами: калюжі, пале листя, може сніг.
Тобі байдуже, що тут і зараз, з тобою й тобі важливими,
У новинах щось знову сталося, а ми стали збіса вразливими.
Летимо на шаленій швидкості, про правила й знати не хочемо,
У світі повного хаосу, забулось хто ми й що робимо.
В повній темряві та невідомості, вперто ствержуєм, що все в світі знаємо,
Але те, що хотіли спочатку, дуже впевнено й легко втрачаємо.
Та згодом починає виходити, компас внутрішній стрілки вирівнює,
Всі рівняння по-троху ламаються, знаки впевнені після "дорівнює".
Тоді мить перемоги, та раптом ти обертаєшся й кліпаєш оком!
І ти знову сидиш, будуючи плани з виноградним підбродженим соком.
4
0
448
Місто курортних романів
Хапати сонце березневе.
Педалі крутити в тандемі.
Пити вино ігристе й веселе.
У свому малому едемі.
Ловити хвилі-несподіванки
Долати тягучі сходи
Творити власні схованки
Навіть там, де нас бачать люди
В театрі щиро сміятися
Музику слухати зачаровано
В ліжку до обіду валятися
Дурним не забивати голову
Знаходити такий цінний час
Закохатись в повітря лиманів
Будувати кращих нас
В місті курортних романів
4
0
465
Заживу я колись в Бельгії
Заживу я колись в Бельгії,
Дихаючи спокоєм й зорями,
Стану повністю вільним,
Забуду що таке "соромно".
Між будинків тихо гуляючи,
Знайду свою музу з кавою.
Вірші відверті читаючи,
Милуватимусь садовою павою.
Речі чарівні тут кояться
Відчуваєш старість в молодості,
А в старості юним чуєшся,
Найкращим минулим смакуючи.
Повернусь я сюди, точно знаю це,
Вдихну молодість з кавою й спогадами!
Заживу тоді тихо в Бельгії,
Насолоджуючись дивним спокоєм.
4
0
382
Unknown
Ми живемо безліччю справ,
Проживаємо кілька життів...
І хоч ззовні наш світ лиш один,
В нас всередині кілька світів.
Всі світи без перерви сплітаються,
Часом лінії стають паралельними.
А я вкотре об себе спіткаюся,
Всі ми збоку здаємось кумедними.
І важливо лиш те, що ти робиш,
Поміж тим, що робити потрібно.
Медитуєш, молишся, пишеш,
Хоч для всіх це здається даремно
І хоч скільки біжи і хоч скільки зроби,
Книги всі прочитай, в фільмах сенси знайди,
Ще освіту здобудь, нові курси пройди,
Один всесвіт зруйнуй, інший всесвіт створи.
Хоч безмежно вкладай, статуси здобувай
Та до себе прийти не виходить... Пускай!
Саме так, відпускай!
Відпускати боляче. Хай болить, ну й нехай...
Відпустив? Тепер вільний, сам собі самурай.
Відпустивши.
По троху.
Повільно.
Невідомого.
Себе.
Пізнавай.
3
4
320
Вечір самотності
Вечір самотності.
Дивний в емоціях, скупий у подіях
—
Вечір самотності.
Пусто всередині, пусто навколо
—
Вечір самотності.
У вухах навушники, просто, без музики
—
Вечір самотності.
Серце схвильоване кров жене в голову
—
Вечір самотності.
Мережа втомлює, нічого нового
—
Вечір самотності.
Майже все зроблено, трохи відкладено
—
Вечір самотності.
Вірші читаються, нові в процесі вже
—
Вечір самотності.
Мрії руйнуються з смаком фрустрації
—
Вечір самотності.
Довіра довірою, згадати би що це є
—
Вечір самотності.
Сон дійсно лікує, чи це лише казочка
—
Вечір самотності.
Повіки стулились, пустився у вакуум
—
Розтав в невагомості.
6
0
510
Сірник
Сірник спалахнув, дим пішов. Прикурив.
Сподівався мабуть я на творчий порив.
Але де там, то просто секундне полегшення,
Що так швидко, із димом, знаходить завершення.
У плейлисті бардак, буду чесний — звиздець.
У хороших пісень надто швидко кінець.
Чи сумний я? Та ні. Хоч напевне не знаю.
Із думками далеко. Десь не тут. Я літаю.
Що робив? А що буду? Для чого? Чому?
Із питаннями сенси можливі знайду. Може спокій знайду?
Та де там. Знову бунт, знов диверсія.
Не життя, а суцільна й нудотна рефлексія.
Знов сірник. Трохи світла. Я курець чи мертвець?
А плейлисту здається вірвався терпець.
Елвіс Преслі. Лед Зепелін. На дисерт у нас Цой.
Хоч тут влучно... На кухні. "Последний герой".
3
0
410
Тиск
Що змушує музику литись з-під клавіш форте?
За допомогою чого видушують з гітари ноти?
З чим дружить скульптор, коли робить творіння?
І що водночас формує гідне поваги людське створіння?
Тиск є відповіддю на всі ці питання, ба більше:
Він змушує дивитись на речі глибше і ширше.
Лиш під ним розвиваємось, світ без нього даремний.
Та для когось він згубний, а для когось — буденний.
Користаючись ним часто роблять прекрасне.
Хтось тисне педалі, аби світло не згасло.
Хтось ламає стосунки, перетиснувши в сварці,
А хтось тисне в екран, швидко бігають пальці
Тиск формує, вирівнює, творить, жене!
Вириває з прокрастинації навіть мене
Тиск прекрасний! Він у кожному з нас!
Якщо вас він руйнує — тоді грайте у пас.
4
1
392
Я не хочу бути відомим поетом!
Я не хочу бути відомим поетом!
Навіщо!?
Не проміняю на славу писання для себе,
І ще двох читачів, яким мої вірші, дивно, та треба!
Я не хочу бути відомим поетом!
Бо зажиратись з того не хочу.
Я граю словом, часто як захочу.
Я впевнений та гордий, голосний, тож не бурмочу!
Та все ж...
Я не буду відомим поетом —
Це майже напевно.
Тож не лізу наверх — бо це дурно й даремно.
Я не супер-талант, не Жадан, не Шекспір.
Мої вірші ніколи не вийдуть в ефір...
Я не прагну стати відомим й впливовим поетом!
Бо пишу я для неї, більшого і не треба.
Не закінчу цей вірш із моралі складним піруетом.
Лише скажу спасибі — це єдина потреба.
5
0
421
Що відчуваю
Я хочу пишатися віршами,
Я хочу вдихати каву,
Не бути ніколи зайвими,
Якщо того, звісно, хочеться.
Я хочу кохати й кохатися,
Я хочу писати, що думаю,
За руку тремтячу триматися,
Залипши в улюблену музику.
Я хочу давати, створювати,
Я хочу Сінатрі підспівувати,
Нехай недолуго й не голосно,
Водночас у голос свій вірити.
Я хочу відкрити світи,
Я хочу їх бачити в собі,
Щоб були для мене й мої,
Не треба їх всеодно людям.
Я хочу втрачати й знаходити,
Жити хочу, на повну дихаючи,
До чогось самому доходити,
Водночас скаженіти, не знаючи.
Та перше почну із кави,
Тоді лиш займуся світами,
Віршами своїми закусуючи,
Кохаючи, музику слухаючи.
4
0
494
Мій ідеальний ранок
Ранок почався від ніжного доторку в шию,
У вчорашній війні ми з тобою зіграли в нічию,
Але може тоді ти підступно і виграла...
Моє серце і душу так легко зі спокою вирвала.
Не розплющивши очі, я знайшов теплі губи,
Тоді зникли для мене усі біди і люди,
Поцілунки гуляли по тілу: зверху й донизу,
Швидко і палко відповідали на найтонші капризи.
Вино і кохання змішались в нас і повсюди,
За момент сплелися дві тіні-приблуди.
Я - дурень, безнадійно закоханий в тебе.
Хоч і знаю, що не скоро зустріну, проте не
Втрачаю надії, і пишу вірші про кохання банальні,
Усі інші теми тепер неактуальні.
5
0
640
Хто я?
Митець, мудрець, філосов чи людина?
Так, певно, перш за все людина,
Все інше йде уже від цього,
Або ж від Бога.
Як добре, що згадав про нього!
Бо ж в моєму розумінні людина -
Це щось ідеальне, вона все зробила!
Але так загралась, що створила творця,
Є надія, що жарт цей дійде до кінця...
Крім того, інші люди є,
І кожен кожному хтось був, або ж стає.
Я - Син, я - Брат, комусь Онук.
І десь, прямо у серця стук,
Амур смертельний налагодив лук...
Тепер Закоханий й Коханий водночас.
Щасливий. Не кожному щастить в наш час.
Я - Друг, Приятель, часом Побратим.
Можливо, комусь Ворог. Ах, менше з тим.
Це добре, з тим я розібрався,
Але не відповів ще поки, як я не старався.
Що маєм зараз?
Я є Людина - разом ж і Творець!
Це зрозумів, засвоїв, я - Митець.
Обрав я стилос, хай згниє стилет,
Я правлю словом, для своїх - Поет.
Поет, й до того всього наркоман,
В найтяжчій формі - з стажем Меломан.
Я той, хто тільки йде у світ.
А він десь йде мені на зустріч,
А десь не йде, тому я трохи злюся.
Скажіть мені, хто ж я набіса ще?
Я Мандрівник, Дослідник, Воїн?!
Лідер думок своїх, а інколи і твоїх?!
Я.........
Стоп.
Я є, я був, і далі поки буду,
Себе я знаю, знаю кого люблю,
Все що хотів довів, це ремесло покинув,
Своє життя живу, по трохи його двину.
Хтось навіть любить мої дивні вірші!
Тому я є всім тим, що тут згадав раніше.
Так це!
Життя іде, я навіть близько не програв,
Ще встигну стати всім, чим я іще не став.
11.12.2018
7
1
626
Місто, де сходить Українське Сонце
Ти виходиш з вагону, та бачиш військових,
З ними купу людей, ні на що не готових.
В голові лише думка: "Що тут сталось, о Боже,
Певно дарма молити, тут це вже не поможе".
Оглянув тут трохи, ніби склалась картинка,
Але тьохка у грудях, промайнула ще хвилька,
Ти згадав, що тут сталось, усі постріли, жертви,
Пощастило не всім, хтось залишився мертвим.
Ознайомившись трохи, ти подумав: "за що це?
І за це зупинилось молоде якесь серце?
За це бились й боролись чиїсь син й чиїсь батько?
Щоб тепер зневажав їх місцевий безхатько?"
Все бурлить всередині, мозок зараз взірветься,
Розлетиться навколо, знову в купу збереться.
Серце твоє калата, і ось-ось вже займеться,
Та у мить все затихне, і тихенько вкладеться
Після піку починаєш ще щось помічати:
Дехто все пересмислив, їм набридло втрачати.
І тоді розумієш, що не вмерла надія,
Що ще хтось поділяє українськую мрію,
Боротьба йде найбільша за серця, не кордони,
Гостріше і ширше піднялось питання мови.
Зрозуміли нарешті, що у цінностях сила,
Україна ж свої вже давно всім відкрила.
Серце міста забилось, жили повнії крови,
І по-трохи стирають ті моральні кордони!
Все стоїть перед нами, все взаємозалежне,
Та і площа для змін, як і море безмежне.
Я бачив місто, яке готове йти на зміни,
Де ще вчора рвались ворожії міни...
Та зовсім скоро ми скажем, подивившись в віконце:
"Маріуполь - місто, де сходить Українське Сонце".
Фото зроблене з видом на вікно готелю на світанку у Маріуполі 26.10.2018
10
0
523
Нова романтика Львова
Романтика Львова творилась її рукою,
І ніби не вперше бува там, але все тепер незнайоме,
І дивно здавалось, що все стало ще більш казкове,
А повітря було наповнене кавою і її красою.
Спливали навколо засніжені лиця і вулиці,
Ми йшли ніби самі, нікого більше не бачачи,
Діливши подих на двох, і серця скаламучені слухаючи,
Сиділи в старому трамваї, що ніс нас кудись на околиці.
Втікали від всіх і від всього, йшли туди, куди серце несло,
Ховались в нічному кафе, смакували цілунки й вино,
Закінчили все так банально, але красиво - на кіно,
Відчувавши лише один одного, вину залишивши десь далеко й давно.
Романтика Львова творилась її рукою,
І ніби не вперше бува там, та тепер мене було двоє.
Забрав половину її, на це мали згоду обоє,
Частину себе залишив - певно це й називають любов'ю.
8
2
436
Емоційний наркоман
Мене колись уб'є цей стан.
Я наркоман.
Душа порве старий баян,
І я знов попаду в капкан.
Так довго це доходило до мене,
Що все, що мені лише треба -
Це емоції!
Хто б міг подумати?
Подумати, що мене тягне лиш до них...
Яким би злим не здався вам цей гріх,
Але я спробував усе:
Я мав стосунки зовсім нездорові,
Але й кохав, що в жилах стало крові.
Кохання це було далеко не єдине,
Часто і інше щось мене манило.
Я пив, палив, таке не кожен може пережити....
Але й тоді, і зараз, хотілось мені справді жити.
Я працював, що ледь не зупинялось серце,
Я їв усе, лише б це було з перцем.
За миттю гнався так, як не женуться коні,
Не залишав нічого на поталу долі.
Але чому не впала благодать із неба?
Бо лиш одного було треба,
І це одне - це гострі відчуття, емоції,
Які вогню лили у серце добрі порції.
Я всім сказав тепер - я наркоман,
Нехай колись уб'є мене цей стан.
Лежить в кутку розірваний баян,
Висновки зроблені - стоїть пустий капкан.
Питаня залишили лише способи,
Мета яких, не виправдала засоби.
6
0
456
Запалився
Я знаю, ти читатимеш цей вірш, а може й ні,
Я знаю ти писала далеко не про це, і не мені,
Але
Я запалився і згадав старе, надумане парі.
Коли були віршІ, а ми були журі.
Насправді, вже не так пишу тепер,
І відчуваю, що я лише дурний сапер,
Сам закладаю думи-міни й розміновую,
Лиш час від часу когось зачаровую.
Що ще сказати можу я? Нічого певно,
А сподіватись на чужі вірші нав'язливо й даремно.
Лиш я згадав частково ті часи, можливо й втішні,
Коли одні віршІ народжували інші вІрші
9
1
788
Зустріч
Зустріч. Усмішка. Грайливий погляд.
Знайомство. Сміх. Швиденький огляд.
Почалось так знайомство із нею,
Дівчиною, схожою йому на лілею.
Вже знайомі, здавалось, годинами,
А годинник ще біг лиш хвилинами,
Та кому це важливо, коли вони,
Відчували, що душі одні у них.
Розказала вона свої пристрасті,
Після він додавав про проблеми прості,
Та хоч що б вони не говорили тоді,
Все єдналось й плелось, наче рясь по воді.
Він дізнався усе, що схотілося,
Та й вона завсім з цим не барилася,
Плавно й вміло садила у ряд
Йому в душу солодкий й квітучий яд.
Коли час вже казав про закінчення,
Вона, добре погравшись із реченням,
Задала загадкову мелодію:
"Зрозумій ти мою філософію"
11
0
495
Особлива медитація
Думки єднає в купу легкий джаз,
І щось важливе зрозуміти час.
А може і не час...
За мить усе згоріло, й полинуло у вись від нас.
І ось ти тут, і світ увесь погас,
А ти по-троху розумієш, що ти вже пішохід - не ас.
А може ні? І десь видніється Пегас,
А значить жЕвріє надія, що ми продовжим цей романс.
І вкотре вже герой чіпляє шанс...
Фарби з'являються, і раз - уже закінчився сеанс.
6
0
500
Вчорашні вірші
Вчорашні вірші, певне, то найгірше,
Вони лишаються, немов поганий хліб.
Черствіють, й починають гнити ширше,
Залишивши глибокий рваний слід.
То що ж робити? Випустить на волю?
А що, як не готові вони ще?
Ти маєш вибір: дати їм сваволю,
Чи залишити, заразитись, хай пече.
Це ніби готувати дивну страву,
Що неготова є сира й вельми недобра,
Але коли ти вже затримав справу,
Відчуєш ти, немов вкусила кобра.
То що ж робити? Вибір за тобою.
А я давно свою втратив музу.
Тому з надщербленою навпіл головою,
Нову знайти я зовсім швидко мушу.
А може вона зовсім біля мене?
Лише не скористався поки, що ще гірше,
Потрібно терміново щось робить для себе,
Аби не доконали мене ці вчорашні вірші.
4
0
520
Динаміка
Знову ніч, знову тьма,
І нікого нема,
Знову день, знову шанс,
Та мине цей романс,
Знову я, знову тут,
І мене не знайдуть,
Знову тут, знов у грі,
Знову склалось парі.
Новий день, кожен раз
Надає мені шанс,
Нова ніч йде до нас,
Струни рве контабас...
Реверанси прості,
Та змішались в мені,
А мурахи вже вкотре біжать по спині,
Зовсім трохи, і РАЗ... все затихло на дні.
8
0
580
Мій бенґер
В голові постійна каша,
Вся Земля ніби давно не наша,
А навкруги щасливі Саша, Маша й Даша,
Лише в думках моїх твориться повна лажа.
Нічого в цій біді не помагає,
І, певно, лише Бозя знає,
Чи не знає...
А ми не діти вже, і знаєм, що його немає.
Усе банально, як стара спіраль,
Завис мій мозок, може ctrl delete + alt?
Не те, не робот я, до біса ту печаль,
Хоча гуде і далі все, фальшива магістраль.
Часом на мене давить ця моя ж харизма,
І прозвучало це самозакохано й капризно,
Проте я скорчу знов якусь дурну мармизу,
Цим самим прямо у вогонь підкину хмизу.
Закриєм теми літні всі тепер,
Запалю я сигару, як старпер,
Візьму вина, щоб було все солодке,
Осінь, привіт, час знову нагадать терпке.
Писати, згадувати, думати час,
А хто у мене забере це - @#$%
Усе кудись летить, усе йде проти нас,
А ще, ви може чули, вкотре подорожчав газ....
І що ж тепер робити усім нам?
Хтось буде налягати на "стограм",
Хтось вкотре заблокує телеграм,
А я не хтось, тож не вступлю в капкан.
Один сказав, що істина проста,
Інший крить, що повна то @#$%&
А я? А що я? Я - вода.
Думай, що хочеш, я пішов, па-па.
6
0
653
Мій ідеал
Вона полюбляла свободу:
Свобода її - це любов,
Якщо покохала, то зроду,
Кохання не знищить ніхто.
Вона полюбляла співати:
Співи її - то вода,
Яка дуже часто рве греблі,
А часом спокійна й терпка.
Вона полюбляла так грати:
Ігри її - це вогонь,
Якщо не награлась хоч тохи,
То зверне життя все верх дном.
Вона полюбляла мистецтво:
Мистецтво її - це вино,
Воно дарувало свободу,
Можливість не впасти на дно.
Вона полюбляла самотність:
Самотність її - це вірші,
Читатиме довго, аж поки
Із неї не зринуть пісні.
Вона плюбляла любити
Любов її більше, ніж просто любов,
Ще може усіх нас повчити
Кохати, щоб кипіла кров.
Вона не була просто дівчина,
Як можете бачити ви,
Вона була тою єдиною,
Не з тих, що руйнують мости.
9
0
612
Ніч - час віршів
Ніч - то, як на мене, кращий час для віршів,
Але в собі несе вона лихий таємний відчай,
І лиш коли пережуєш його та лишиш їй на чай,
Думки складуться в рими знов, а відчаю прощай.
Отож, ми зрозуміли всі, ніч - кращий час для віршів,
І десь у голові вже сон давно зібрався віщий,
Далеко десь зірвався спів - то голос вправний, вищий,
А може, то все в голові, а сам я значно нижчий.
Запам'ятали ви усі, що вечір - час для віршів,
Мене натомість борить сон, можливо навіт віщий.
7
0
563
Майже ранок
Небо нічне, димар, філіжанка.
Тихо бринить мелодія, склянка.
Сум то приходить, то знову піде.
В собі й по собі він щось принесе.
Дим, догорає покинута ватра.
На дрова пішла стара шкільна парта.
Збуджує спогади, занурює в пастку.
Вогонь вже потух, та іскра ще не згасла.
Зблиснув десь промінь, скоро вже ранок.
Не забарився, як завжди, світанок.
Сум вже розвіявся, спогади гаснуть.
Сонливії очі розчиняться ясно.
Знову по колу гряде колісниця.
Від променів зблискує мокра сосниця.
Раптом кудись подівався і сон.
Дихаю глибоко з всім в унісон.
Сонце вже близько, примари вже зникли.
Зникати під ранок давно вони звикли.
Згодом, як зник, так і вибухнув сон.
Пожер він усе, як гігантський пітон.
6
0
625
Просто так, вірш
Літо з усім гуде в унісон.
Сон.
Сон, що снує, як великий пітон.
З літом та всім в унісон.
Плаче розпачливо флейта.
Всі, так ніби начитались Фрейда.
Зашкалює градус Фаренгейта,
А ти повернувся з свідомості рейда.
Фактично не треба нічого.
Хтось знову повірив у бога...
У когось не бог, а дорога.
Хтось знову сурмить в битви рога...
Мені ж бо, не треба нічого,
Ні рога гучно, ні бога,
Закінчиться, врешті-решт десь дорога.
Залишиться тільки утома.
6
0
732
Повернення в реальнісь
Воно буває абсолютно різне,
Прокникнення туди, туди назад,
Де небо лагідне, водночас воно грізне,
Для когось рай воно, для когось грізний яд.
Повернення, воно таке казкове,
Та з казки лиш погане, як та підла рись,
Закине в дикий вир тебе раптове,
Раптове, те, що ще колись, несло тебе у дивну вись.
Тепер ти тут. І вороття немає.
Лиш спогади ясні так швидко промигають,
Та іноді старе відлуння пролунає,
Тих дивних голосів, що все минають.
Коли оговтаєшся врешті, встанеш знов на ноги,
Повернуться звичні думки, близькі й такі знайомі...
Ті клопоти, немов старого овна роги,
Броню проб'ють. Тепер ти тут, в буденності безодні.
Та раптом, коли ти уже забув давно.
Про те, що ти колись літав, вдихав п'янку примарність.
Згадає мозок дружнє істини чоло:
Ілюзії немає більше за реальність.
8
0
570
Червоне - то любов
Нектар богів, чи їхня кров,
Його як хочеш називали.
Говорю з вами про любов,
Любов, яка мене колись з'єднала
З отим вином.
Сухим й від того ще більш добрим.
Так дивно, та коли вино гірке,
Життя стає солодшим так раптово.
І лиш думки дурні про все
Можуть раптово нагадати втому.
І хтось казав, що мудрість у вині,
Скоріш за все, вино було у ньому.
А й справді так, десь там на глибині
З вином знайдеш мелодію знайому.
Не ту, що грає в барах десь,
Мелодію, що забринить та втопить втому.
Мораль яка?
Любіть усі вино...
7
0
557
Коли вогонь обпікає лице
Коли вогонь обпікає лице,
Тобі приємніше навіть від того.
І те, що б мало пекти не пече,
Тоді зводиться все до малого.
Ти забуваєш про те що болить,
Вогонь зализує всі старі рани.
Тепер усе те старе не перчить,
Думки гуляють глухими дворами.
І хоч усе це так швидко пройде,
Печаль повернеться з останнім вогником,
Проте допоки вогонь ще тріщить,
Не забиваю дурним свою голову.
4
0
470
Тиждень за тижднем
День один - понеділок
Ти прокинувся - вдівся, робота пішла.
Другий день від роботи болить голова.
У середу легше, ще трохи дуття,
А в четвер думки всі уже в майбуття.
П'ятниця. Ти дожив. Тебе всі привітали.
Печінка й легені вкотре постраждали.
Субота. Ти вдома. Лежиш, помираєш.
І думки будь-які ти так швидко втрачаєш.
Останній день тижня, уже все минуло.
Відпочив ще годинку потім знов все загуло...
4
0
469
Недоінструкція
Що брати до уваги, коли вже ніц нема?
Чим врятувати серце, в якому лиш пітьма?
Як відчаю не дати вродити темноти?
Коли дурні навколо, дивися не засни...
Тоді віддай хвилину ти на всякії думки,
Але не забарися й крикни: "Лихо, йти та спи".
Кричи тоді щосили, щосили ти борись,
Лиш так ти збориш темряву - недобру, злую рись.
Але не забарися ти, як виграєш спинись,
Допоможи ти ближньому, який сам програє,
З надії створи фенікса, хай б'ється та живе,
А як помре, то вродиться новий серед старих,
Від темряви врятує він якось усіх живих.
5
0
495
Квітка, або перший вірш у прозі
Чиста естетика тіла не залишила нічого, бо нічого й не треба. Тіло - велика антена. Ловить зв'язок з позаземним радаром, який так далеко, проте Вона не втрачає надії. Той, кому пощастило знати її не лише зі сторінок інстаграму, дізнається, що естетикою тіла усе не закінчується, бо її абсолютно чітко та ідеально доповнює чиста естетика розуму. А може то не розум? Не може звичайний мозок генерувати настільки цікавий ментальний образ, який у комбінації з тілом створив ніби неземну її...
8
3
443
Просто без слів, занадто прекрасно
Просто без слів, занадто прекрасно,
Усе в її віршах так гарно й гласно,
Та й мої вірші вихваляють нині,
Здавалось, що ще треба тій людині,
Проте чомусь, щоразу більше,
Псується все, та навіть Ніцше
Допомогти б мені не зміг,
Бо щось ламає мій поріг.
Поріг та з ним ще зносить двері,
І навіть в білому папері,
Не захистить мені свій спокій,
Доки краде з мене щось злодій.
Він вкрав. Все в нього вийшло,
Залишивши лиш кляте дишло,
Він спокій в мене відібрав,
Так нагло й підло обікрав...
Все тяжче й тяжче ясно мислить,
Система може вся зависнуть,
Куди без спокою податись,
Чи може безвісті піддатись?
Робити те, що всім "слабо",
Це все під файнеє вино,
Проте і це без сенсу буде,
І голова усе забуде,
Аж коли спокій свій знайду,
Тоді все в собі відновлю.
А поки ще без слів, бо як прекрасно,
Усе, лише не тут, в її віршах так гарно й гласно,
А мої що? А мої в якійсь днині,
Можливо вернуть спокій хоч одній людині.
Тоді десь там і я знайду його,
Переглядаючи якесь старе кіно...
6
1
513
Дурні думки
Коли ти збився з пантелику,
І голова вже не твоя,
Коли летить думок струя,
А хтось тобі начистив пику,
І ти знов збився з пантелику,
Уже йде з носика струя,
Та голова все ж не твоя,
Болить щось дуже твоя пика,
Згубив назавжди пантелика,
Струя, струя, струя, струя,
Та голова кудись пішла,
З собою взявши чиюсь пику,
Тут збив усіх вже з пантелику
Усі гамселять чиюсь пику,
Думок закінчилась струя,
Моя - твоя, твоя-моя.
5
0
630
Простота
Нас всіх колись врятує простота,
Коли ми так візьмемо й знищим голову,
Залишимо лиш сірого кота
Та дівчину вродливу, півоголену.
Залишимо лиш декілька тонів,
Усі ті гами всіх давно дістали.
Так хочеться звичайних кольорів,
А інші щоб кудись попропадали.
Залишимо природню вроду, не нову,
Ту, що колись тут панувала,
Прекрасну лиш від того, що просту,
Але щоб цього разу не пропала.
Залишимо ще мову чарівну,
Просту, без зайвих всіх зворотів,
Що фразу ту звичайную одну
Псує ярмом невдалих заворотів.
Залишимо ще лірику й любов,
Вони пліч-о-пліч йдуть, я знаю те напевно,
Проте спростим їх, хай не стигне кров.
Навіщо мучить нас даремно?
Коли все викинем, залишим геніальне,
Лиш добре глянь - це рішення брутальне,
Бо все просте, як глянеш - то банальне,
Але чомусь до біса унікальне.
9
0
575
Падіння
Що може краще бути від падіння?
Не вільного, кайфового, крутого,
А просто: сильного й дурного,
Щоб розтрощити собі піднебіння.
Так часто задираємось до неба,
Забувши про усе, що земних, смертних,
Турбує нас, і робить з нас інертних,
Тупих й нещирих, ну а кому це треба?
Та вихід є, бо раз упавши звідтам,
Ти розумієш, що не особливий,
Так і виходить - фейл красивий
Дає реальну мудрість літам.
Та ба, падіння, це не лиш падіння,
Бо після нього треба підвестися,
І тільки як це зробиш, то простися
З життям колишнім гоноровим плиння.
Тоді розпрямся, заспокойся, йди,
Йди далі та не зазнавайся,
Тоді уже падінню не здавайся,
Та й так живи, кайфуй, люби...
8
1
417
В голові
Я б написав тобі, проте,
Тебе нема, ти лиш в думках.
І все згадається гірке,
Та не залишу в собі страх.
Давай, зупинимось на мить,
І най усе кудись литить,
Та лиш обдумавши усе
Можливо, істина прийде.
Ти знову скажеш щось розумне,
Я сяду, ніби зрозумів,
А щось таки в мені він ввімкне,
Такий є в кожній із голів.
"Подумай знову" - каже мозок,
Можливо він, усе ж реальний,
Та залишивши мари всі для казок,
Скажу: "Бувай, мій друже віртуальний."
4
1
399
Елегантність
Куди, вбіса, ділась уся елегантність?
Навколо все схоже на модну халатність.
Як можна було все згубити чудове?
Змінити просте та красиве на дурне й кольорове....
Куди, вбіса, ділись усі джентельмени?
Померли усі від отої халери,
А решту добила проклята чума,
Яку "нова мода" усі назива.
Що сталося з дамами пишними й гарними,
Згубились вони під платтями вульгарними,
Бо "тренди" нові, страшніш евтаназії
Не залишили нічого фантазії...
Мабуть, закінчилась епоха краси,
А може то я не помітив коси,
Яка лиш ударом всі мізки промила,
Тоді й елегантність наш світ полишила.
4
0
406
Пристрасть
Вона часто буває бажанною,
Та як з'явиться птахою сильною,
То тоді вже стає нездоланною,
І такою незримою, вільною.
Часом, з'явиться з видом коханої,
Тієї прекрасної дівчини,
Запалає усе від єдиної,
Як загляне очима огненними.
Торкнеш родимку на ключиці,
Поцілуєш ту шию оголену,
Віддасишся повністю пристрасті
Та вберете їй разом повністю.
Пристрасть й інша в природі буває,
Коли пишеш ти віршами, прозою,
І натхнення тебе розриває,
Сам керуєш своєю погодою.
В когось муза єдина то музика,
І вдихає її кожну ноту дзвінку.
Ну а хтось не може без пензлика,
Щоб провести хоч раз по листку...
Тож буває вона дуже різною,
І ми часто без неї не можемо
Я знайду, та не знатиму спокою,
Свою пристрасть - власного фенікса.
8
1
452
Вірш із хоку.
Останній самурай.
Давно розчинився в минулих легендах,
Та зник не для всіх.
Останній герой.
Він був таким не для них, а для нас,
Єдиних.
Останній поет.
У всіх вбачав він найкраще.
Завжди.
Останній співак.
Залишились музика в наших думках,
Не стихла.
Останній художник.
Малюнки його, це найкраще, що бачили ми,
А ми бачили багато.
Останній листок.
Упаде, і ми вкотре згадаємо всіх.
Хто прожив не для себе.
6
0
605
.
Прокинувся він якось в себе в дома,
А може дім прокинувся у ньому,
Чомусь лише все вбіса було не знайоме,
Почав хлопчина оглядатися навколо.
Він точно ЦЕ вже бачив десь,
А може ЦЕ вже бачило його,
А відчуття було, як ніби скам'янілий весь,
І ніби він отут уже давно.
Та з часом, він почав по-трохи розуміти,
Що це якийсь дурний та дивнуватий сон,
Та щось лиш намагалось його вбити,
Пожерти все, як той великий сом.
Темно. Усе кудись пропало,
Лиш дико закрутилась голова,
Усе в секунді дивно так розтало
З'явилась із нічого тут сова.
Крутнулась, розім'яла крила,
Поглянула на нього та втікла.
В настуну мить уже неслись вітрила,
І в світлі станула колишня вся імла.
А за вітрилами почав виднітись човен,
Весь гарний та прикрашений такий,
А на кормі виднівся справжній овен,
В цю мить вірвав все звук далекий голосний.
Тоді ж герой розплющив сонні очі,
Кругом творилася біда
Були наглядні наслідки дурної ночі.
"Досить пити" - каже голова.
3
1
423
Митець
Він просто любив.
Любив ходити вранці по росі,
Любив людей а з ними й їх пісні...
Так щиро й сильно.
А як він брав до рук гітару....
Лились мелодії як та лунка ріка,
Яка у найстрашнішу засуху,
Не висиха.
Та що було дивно,
Що люди теж його полюбили,
Дива, та до віку його не згубили.
Що так рідко трапляється зараз.
Бо митцю на сьогодні,
Втриматись на краю людської безодні
Так важко.
Та бувають такі, як він,
Що не дивлячись, на світи й океани.
В душі.
Продовжують жити з просто людьми,
Які нищать так часто прекрасне.
7
0
539
Ідеальний герой в неідеальному світі
Його вірші для когось прямі,
Його думка для когось заїжджена,
Його погляди може й прості,
Та душа його справді витончена.
Він ніколи комусь не збрехав,
Він завжди добивався до істини,
Він так щиро людей покохав,
А вони все зламали та скривдили.
Але він не піддався відчаю,
Ну а далі, як в старому кіно,
Тримаючи цю гірку істину,
Він творив іще краще - усім на зло.
10
0
507
Послання собі.
Стоп. Зупинись.
Це не просто так вірш, це важливе послання.
Стій. Озирнись.
До тебе звертається твоє ж кохання.
Я сподіваюсь, став ти ким хотів:
Успішним, не дай боже, скромним,
Тобі колишній я передає привіт,
Сядь та згадай: яким же був ти кльовим.
Тоді як серце рвалося на волю,
Ти вміло присипав його бажання,
В той рік як вибирав ти сам цю долю,
Не було марним, мабуть, те старання.
Можливо, зараз ти щасливий, друже,
Можливо, ти давно на дні,
Можливо, втома косить тебе дуже,
Але я в тебе є, ми не одні.
Згадай ти знову всі минулі трабли,
Усе, що сталось там колись і як,
Як вкотре йшли на однакові граблі,
І знову лізли в долі той гамак.
Але ж згадай, як було тоді файно,
Як ми гуляли, думали, росли,
Як нове все здавалось незвичайно,
Як впевнено в майбутнє разом йшли.
І ось тепер, коли ти вже майбутній,
Ти знаєш все, всього уже досяг,
Відволічись і глянь ще раз в минуле,
Аби згадати з чого ти почав.
27.09.2018
6
0
503
Моральна втома гірша за фізичну
Моральна втома гірша за фізичну,
Ба більше, для мене вона гірш за все,
Це схоже все на сцену еротичну,
Яка в собі нічого не несе.
Змішалось все всередині й довкола,
Забулось все приємне вже давно,
Мій мозок, як взбовтана кола,
Ось-ось взірветься, й кінчиться кіно.
Та ось, так раптом, я знайду свій спокій,
Коли пишу тих декілька віршів,
Маю вродливу музу карооку,
Ратуюсь так від думок - злих дощів.
Чому не можна просто так писати,
Дивитися на небо ледь рябе,
І знову й знову просто надихати,
Когось, а разом й самого себе.
Колись зберусь й поїду просто в гори,
Забуду там про всі земні шуми.
І буду жити сам, немов спокійне море,
Десь там далеко, де живуть вірші.
8
0
517
Вона
Вона відразу здалась незвичайна,
Така усміхнена уся та мила.
Якась казкова, наче нереальна,
Душа її була не менш вродлива.
Вона уміло грала зі словами,
Та де там, в юних надцять літ,
Робила що хотіла із серцями,
Клеймила там глибокий власний слід.
Тонкими, та вабливими устами,
Ті вірші просто лилися із неї.
Думок її не досягнуть чолами,
Вони торкались струн душі моєї.
Бувало, тими довгими ночами,
Коли години танули в хвилини,
А ті розмови линули дощами,
Лишаючи по собі лиш натхнення.
І час пройшов, і ми усе забули,
Але, насправді, ні, ми добре пам'ятали
Про ті часи прекрасні, ті минулі,
Що в пам'яті сліди закарбували.
11
0
606
Занадто
Вона завжди у всьому аж занадто,
Занадто гарна та занадто говірка,
Занадто добра, але щось було не надто
У неї чомусь країлась душа.
Останнім часом наче підмінили,
Оту дівчину файну, молоду,
І серце на усі замки закрили,
А замість нього вставили діру.
Вона завжди була серед усіх найкраща,
Але впустила істину просту,
Що жити неможливо ідеально
І все піде, можливо, десь в пусту.
Коли для всіх ти стала вже кумиром,
Улюбленицею для усіх людей,
То пам'ятай, що буде хоч один на світі,
Та він зруйнує все в один прекрасний день.
Тому не слід ніколи буть занадто,
Й на скільки б того не хотіли ми,
Наш світ постійно бореться з прекрасними,
На жаль, навіть з прекрасними людьми.
8
1
554
Анархіст
Він мав у рот завжди усю цензуру,
Писав як хтів, де хтів і що.
Позбувся сам нарешті того муру,
Який з дитинства жав його чоло.
Колись кохав він справді щиро,
Та дівчина була та просто сука.
Забув навік він про любов й довіру:
Занадто сильно нила та наука.
Тоді він справді покохав свободу,
І вирішив тоді ж, що вже ніколи
В любові й вірності нічому не віддасться
І не зробив цього ще й до сьогодні.
Ще там, колись і десь поклявся,
Що не поступиться нікому він ні за що,
І досі він спокусі не піддався,
Яка так сильно вабила його роками.
А роки йшли, усе уже змінилось,
І друзі позаводили сім'ю.
Він хрін ложив, а всі лише дивились:
Як він тримав ту клятву ще живу.
Коли усі ходили рівними рядами,
Він вів свою війну, бо перш за все
Умів ще змалку він кохати
Тож не встрягав ніколи в те ярмо в'язке.
І ось, коли час був уже піти,
Він знову подивився на старе й забуле,
Не зрадив він ніколи сам собі,
В той мент як став уже минулим.
3
0
420
Порада
Коли не бачиш сенсу більше у словах,
Коли втомило так усе, що вже не можеш,
Коли у серці є лиш невимовний страх,
Ти сядь, забудь, тоді лиш переможеш.
Усе, що довго так тримало у руках,
Усе, що било, нищило трощило,
Усе, що десь там на твоїх дахах,
Тебе заполонити так хотіло.
Залиш лиш те, що варте тут, сьогодні,
Залиш лиш те, що крізь тунелі літ
Торкнеться до душі безодні
Й залишить там свій добрий, світлий слід.
10
1
521
Чого ви думаєте суржик must be Russian?
Okey, давайте talk про life,
Чому today, attention вашої вартує.
Тому, що кожен з нас unique,
І тут, без вас, so boring буде.
Why around всі такі сумні,
Ви посміхніться, life прекрасне.
Невже ви think, що вині вам усі,
Не так це work, тут все інакше!
Насправді, ви лиш do, що треба,
І буде в вас тоді все good.
Just live and smile, і все що буде,
Go вам на користь та підніме mood.
А що ж about me,
Oh, все буде добре.
Напишу я ще thousands віршів.
І лиш тоді maybe знайду свій спокій.
Дякую Юрку Позаяку за натхнення та ідею.
10
4
518
За що я люблю постмодернізм
О Боже, як можна його не любити,
Як можна по-іншому зараз писати,
Як можеш на рамки усі тут забити,
І просто робити, від серця творити.
Ти можеш написати хоку,
А схочеш - задом наперед,
І всеодно усі зацінять,
Полюбому.
Захочеш - пишеш про людину,
Захочеш - намалюй труси,
Ніхто тут ніц не розуміє,
Але всі скажуть: "Щось тут є".
І жити кльово нам сьогодні,
Читай, що хочеш, лиш хоти
Побачити красиве десь в безодні
Чужих думок.
І на кінець, читайте мої твори,
А я, як топ постмодерніст скажу:
У мене дупця твориться в башці,
І я почав писати вірші....
7
1
533
Чому я починаю писати
Насправді, так часто сьогодні буває,
Що зневірився ти у житті,
І саме тоді душа починає
Творити ті вірші веселі й сумні.
Але стоп. Якщо говорити про мене,
Писати сумне щось не личить мені.
Тому я звертаюсь щораз до людини,
Яка подарує ті думки ясні.
Потрапити в вир моїх думок відносно важко,
Проте є ті люди, що кожен раз
Мене надихають творити прекрасне
І завдяки ним ще мій вогник не згас.
Зустрівши людину, я знаю напевно:
"Це буде цікаво". Без жодних вагань,
Я вогник розпалю свій швидко і сильно,
І вогнище вийде без тяжких старань.
Якщо повернутись назад до людини,
Точніше дівчини, спасибі тобі,
Що в віршах твоїх, як грою сопілки,
До мене вертаються думки ясні.
10
2
547
Про кохання не кохаючи
Чого не втрачає людина коли не кохає.
Майже нічого, а може й багато.
І варто лиш раз у житі розпочати.
Кохати. Аби зрозуміти.
Людина насправді ніколи ніц не втрачає.
А лиш здобуває. Щоб просто радіти.
А може брехня те кохання, воно як вино.
Ковтнув. Сп'янів. На ранок пройшло.
Забув, переглянув стареньке кіно і знову вино....
І знову думки ці пусті про кохання.
А потім, знову відклавши думки десь далеко у ящик.
Піду. А може знайду дурне те кохання.
Те саме, через яке ми ніц не втрачаєм.
Бо лиш здобуваєм. Щоб вкотре зрадіти.
Писати про красу кохання не кохаючи.
Дожились. Таке те мистецтво.
9
0
512
Японське хоку українською, з мексиканським котом на фоні
І скоро ЗНО,
І скоро вже кінець:
Пиздець.
4
1
385
Час
Хотіли б мати владу ви над часом?
Аби побачити: що буде там колись,
Або ж змінити те, що вже минуло,
Щоб зараз було краще, ніж тоді.
А ви хотіли глянути в майбутнє?
І порівняти: що було, що є.
Видовище це було б незабутнє:
Ви дивитеся, а душа гниє.
Побачили б усе, що з вами стало,
За кільканадцять збіса довгих літ.
Бажяння жити в мить би все зникало
Якби дізнались ви, що в серці буде лід.
Окей, забудем дружньо про майбутнє,
Є ще ж минуле - думаєте ви,
Скоріш за все, ключ щастя твій там буде,
Вертайся, змінюй, ідеально заживи.
Проте, зажди, адже як зміниш те, що було,
Уже не станеш ти таким, як є наразі.
Міркуй. Невже тебе усе дістало,
Аж так, що ти готовий знищити усе й відразу?
Так розібравшись, відповім вам чесно:
Не хочу мати влади я над часом,
Бо вірю: те, що проминуло - було добре,
І будь-що станеться і те піде на краще.
7
1
496
