Поетична збірка

Alina Vykhrystyuk

Якщо життя - це запалена зірка, Купа недосліджених нами наук То любов - поетична збірка, Яка ніколи не піде на друк. Її читають чомусь між рядками Уникають метафор, гублять лапки Перекреслюють строфи руками Замість ком, виставляють крапки Забувають про рими й куплети, Про слова, про важливі дзвінки Чи насправді всі кращі поети Виривають з книжок сторінки? Буквами будують гору ратуш Комбінують цілі ямби й анапести Де на старті в душі білий аркуш А на фініші - вже палімсести І збірки вигорають раптово Немов серце - єдиний редактор Що чуттями вкарбовує слово Яке випадково вигадав автор

2021-11-27 11:59:51

16

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Юлія Богута

Приголомшливий вірш та метафори у ньому.

Відповісти

2021-11-27 19:02:06

1

Alina Vykhrystyuk

@Юлія Богута дуже дякую 🙂

Відповісти

2021-11-27 19:18:40

Подобається

Юлія Богута

@Alina Vykhrystyuk Вітаю з вибором редакції)

Відповісти

2021-11-27 22:20:29

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5980

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13125