Вірші
n
мій сум горить десь всередині,
а по якійсь кривій стежині
упевнено крокує морок,
він скоро дійде до тієї середини.
напевно, вже й сум палати перестане,
як він накриє той палаючий шматок.
скажи, ти правда більш не чуєш?
я ж кричу тобі про біль, а ти шматуєш,
шматуєш далі ту струну душі,
що ще не догоріла..
вона тремтіла, нила і кричала..
а ти не чув.
цього ти прагнув?
той догорівший попіл суму,
тихенько падав на ланіти,
а ти сидів і думав думу,
чого ж йому так тліти?
1
0
151
війна
в дитинстві стигла кров у жилах,
читаючи сторінки про війну.
тепер вона у моїх вікнах.
і в цю годину неспокійну,
коли палають вулиці довкола,
коли з неба падають снаряди,
птахи вже навіть не співають.
я хочу сподіватись, ні —
я вірю,
що скоро кинусь у обійми друзів,
ми підем на Дніпро,
і будемо співати пісні.
ми будем посміхатись знов.
6
0
266
не про кістки
дванадцять пар кісток,
вони напевно захищають?
мали б нутрощі тримать в безпеці,
щоб не нашкодило їм там.
то чого ж, там щось так тихо ниє?
чи може, то болить моя душа?
чи може вже не тихо ниє,
а рветься, поступово тіло залиша.
дванадцять пар кісток,
що мали б захищать,
зламались разом з той струною,
тендітною, тонкою..
і реставрації тепер не підлягає.
буває, немов вітер, тихо ниє,
бува кричить, коли накриє.
а потім знову замовчить,
чекає реставрації,
якої їй не бачить.
3
0
249
