ce corps, mon corps

lys

il y a des moments où notre raison-même est bafouée il existe des instants où le silence devient notre meilleur allié. qui l'aurait cru ? tomber aussi bas. qui aurait pu le deviner ? en arriver jusqu'à pleurer dans la nuit noire m'écorcher la peau lorsque, dans ma tête, résonnait le désespoir ces paroles dans mes pensées, tous ces mots maintenant écrits sur le papier qu'est ce corps, mon corps. je n'en suis pas fière, n'ignorant que ce n'est là une solution j'en ai mal d'y penser, les conséquences se sont faites sentir brûlures, besoin de le camoufler, envie d'hurler pardon je n'ai pas respecté la promesse. honteuse et, j'ai comme oublié l'avenir le pire, la sensation du mal imprégnée dans la blessure, ici ou dans mon cœur, ce corps, mon corps. mais il faut me croire je vais tenter d'avancer mais il faut savoir que je suis accompagnée. ma route sera longue mon chemin, mouvementé mais je ne veux y creuser ma tombe ma vie n'a assez duré pour aujourd'hui me l'ôter. *** Je veux encore rouler des hanches Je veux me saouler de printemps Je veux m'en payer, des nuits blanches A coeur qui bat, à coeur battant Avant que sonne l'heure blême Et jusqu'à mon souffle dernier Je veux encore dire je t'aime Et vouloir mourir d'aimer *** Et puis un matin, au réveil C'est presque rien Mais c'est là, ça vous ensommeille Au creux des reins Le mal de vivre Le mal de vivre Qu'il faut bien vivre C'est pas forcément la misère C'est pas Valmy, c'est pas Verdun Mais c'est des larmes aux paupières Au jour qui meurt, au jour qui vient On fait tous le même chemin Qu'il est long lorsqu'il faut le faire Avec son mal au creux des reins Ils ont beau vouloir nous comprendre Ceux qui nous viennent les mains nues Nous ne voulons plus les entendre On ne peut pas, on n'en peut plus Et tous seuls dans le silence D'une nuit qui n'en finit plus Voilà que soudain on y pense À ceux qui n'en sont pas revenus Du mal de vivre Leur mal de vivre Qu'ils devaient vivre Barbara, Le mal de vivre, La solitude. *** - lys, 10 octobre 2022.

2022-10-10 20:04:17

4

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

lys

@KAYSEE malheureusement ce n'est pas très joyeux...

Відповісти

2022-10-15 11:30:53

1

KAYSEE

@lys On est pas toujours obligé d'écrire des choses joyeuses, je suis toujours très inspirée par les choses tristes ça n'empêche en rien la beauté du texte ^^ si tu as besoin de parler n'hésite pas :)

Відповісти

2022-10-15 11:31:59

1

lys

@KAYSEE merci ♥️

Відповісти

2022-10-15 11:32:17

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дозе с любовью))

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Прошу не уходи , Ты луч ,что красит день всех Как тяжело так просто отпустить , Твой свет от шоколад творений Ты весела всегда ,поддержишь если грустно Всем здесь стала важна И в тоже время согреешь теплотою гнусно На аве так няшна с котейками мимишна , С улыбкою ясна й не будет так прывична ! Мне грустно без тебя , хорошая зайчуга !! Я ж буду так скучать за твоими стишками , Что даришь всем сполна С любовью й ораматом тепловой ласки :) Оть доброты твоей Сб стал радостью излучен :) Ведь многим принесла Частичку доброты с улыбочкой уюта лучик 🌹 (( 🍫✨🌹💕)) P.s: Посвященно Дозе с любовью от Морки 💕🍫))) ( Одна и единственная на Сб Шоко-котейка ,что поднимает настроение другим своим позитивным настроением 🍫💕)) https://www.surgebook.com/alievaelmira/blog/ejk3a46

42

40

3365

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12499