ce corps, mon corps

lys

il y a des moments où notre raison-même est bafouée il existe des instants où le silence devient notre meilleur allié. qui l'aurait cru ? tomber aussi bas. qui aurait pu le deviner ? en arriver jusqu'à pleurer dans la nuit noire m'écorcher la peau lorsque, dans ma tête, résonnait le désespoir ces paroles dans mes pensées, tous ces mots maintenant écrits sur le papier qu'est ce corps, mon corps. je n'en suis pas fière, n'ignorant que ce n'est là une solution j'en ai mal d'y penser, les conséquences se sont faites sentir brûlures, besoin de le camoufler, envie d'hurler pardon je n'ai pas respecté la promesse. honteuse et, j'ai comme oublié l'avenir le pire, la sensation du mal imprégnée dans la blessure, ici ou dans mon cœur, ce corps, mon corps. mais il faut me croire je vais tenter d'avancer mais il faut savoir que je suis accompagnée. ma route sera longue mon chemin, mouvementé mais je ne veux y creuser ma tombe ma vie n'a assez duré pour aujourd'hui me l'ôter. *** Je veux encore rouler des hanches Je veux me saouler de printemps Je veux m'en payer, des nuits blanches A coeur qui bat, à coeur battant Avant que sonne l'heure blême Et jusqu'à mon souffle dernier Je veux encore dire je t'aime Et vouloir mourir d'aimer *** Et puis un matin, au réveil C'est presque rien Mais c'est là, ça vous ensommeille Au creux des reins Le mal de vivre Le mal de vivre Qu'il faut bien vivre C'est pas forcément la misère C'est pas Valmy, c'est pas Verdun Mais c'est des larmes aux paupières Au jour qui meurt, au jour qui vient On fait tous le même chemin Qu'il est long lorsqu'il faut le faire Avec son mal au creux des reins Ils ont beau vouloir nous comprendre Ceux qui nous viennent les mains nues Nous ne voulons plus les entendre On ne peut pas, on n'en peut plus Et tous seuls dans le silence D'une nuit qui n'en finit plus Voilà que soudain on y pense À ceux qui n'en sont pas revenus Du mal de vivre Leur mal de vivre Qu'ils devaient vivre Barbara, Le mal de vivre, La solitude. *** - lys, 10 octobre 2022.

2022-10-10 20:04:17

4

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

lys

@KAYSEE malheureusement ce n'est pas très joyeux...

Відповісти

2022-10-15 11:30:53

1

KAYSEE

@lys On est pas toujours obligé d'écrire des choses joyeuses, je suis toujours très inspirée par les choses tristes ça n'empêche en rien la beauté du texte ^^ si tu as besoin de parler n'hésite pas :)

Відповісти

2022-10-15 11:31:59

1

lys

@KAYSEE merci ♥️

Відповісти

2022-10-15 11:32:17

Подобається

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

2040

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2568