Les Humains ne vivent que pour eux

lys

Les humains ne vivent que pour eux Parce qu'ils ne pensent qu'à leur vie Chacun se la partage, mais on se fiche de celle de ceux... Car la nôtre est si intéressante, pleine de péripéties ! Écoutez, la mienne est mieux Semblent-ils hurler Mais personne ne s'écoute au milieu... Tous absorbez par leurs aventures dont ils aiment tant parler On fait semblant d'être d'accord Mais qui s'en préoccupe vraiment ? Qui s'écoute encore ? Qui en a à faire de la vie des autres, franchement ? Alors taisez-vous. Ne dites plus rien juste un instant. Et les yeux vous ouvrirez Vous verrez les gens que vous n'avez jamais remarqué avant Et puis chantez La nature la vie, eux, Complimentez Vous-verrez, ils vous ferons la pareille, voire mieux Cessez d'être obnubilé par vous C'est égoïste, c'est ennuyant Trouvez le juste milieu entre les autres et vous Et enfin, aillez des dialogues philosophiques passionnants ! *** Cocodignou, 22 mai 2021

2021-05-22 13:00:35

7

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Ygrecque

"et les yeux vous ouvrirez" Ô grand sage Yoda merci de nous partager ta sagesse !

Відповісти

2021-05-22 13:04:07

1

lys

@ Ygrecque Maiiis j'arrive pas à trouver des rimes sinon 😭😭😂

Відповісти

2021-05-22 13:04:53

1

KAYSEE

J'adore !!

Відповісти

2021-05-24 11:43:50

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4818

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12338