Cœur de papier

HIRONDELLE .

Vous ne pouvez pas mettre les sentiments humains sous clé, Vous ne pouvez pas les mettre dans une boîte sombre et solide. Les sentiments humains se libéreront toujours des chaînes. Le cœur humain n'est pas fait de papier, Vous ne le brûlerez pas avec un feu ardent. Le cœur humain vivra courageusement, Malgré la douleur et les difficultés de la vie. Vous ne briserez pas le cœur humain, Vous ne briserez pas la volonté humaine. La volonté humaine vous battra sans ménagement. Un homme ne peut s'effacer de la Terre, Sa tombe se rouvrira pour le laisser sortir, Un homme vivra toujours, aujourd'hui et maintenant, Dans l'âme des autres et dans votre cœur dès aujourd'hui.

2021-06-12 17:09:09

7

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Luna Gerta

J'aime beaucoup l'image du coeur (pas) en papier ♡ Je vois très bien ton poème en chanson :)

Відповісти

2021-07-10 22:50:17

1

KAYSEE

Ow, c'est magnifique

Відповісти

2021-08-03 13:38:31

1

HIRONDELLE .

@KAYSEE merci beaucoup ☼

Відповісти

2021-08-03 16:51:08

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2576

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11445