Regrette.
HIRONDELLE .
Je pleure encore. C’est agréable, pas obligé d’être faible pour regretter. Quand on se dispute, quand on admet des échecs, Réjouissons-nous, mais surtout, ne soyons pas désolés. Ne soyons pas désolés pour nous même, Ne cachons pas la haine et la douleur, Ne camouflons pas notre tristesse et notre colère. Ne jouons pas de rôles, ne portons pas de masques, Car nos imperfections sont nos forces. Soyons honnêtes, au moins avec nous même, Cherchons des solutions, comprenons-nous, Prouvons notre force et nos qualités, Et la peur s’envolera, le vide disparaîtra. Je ne pleure plus. K.
2021-05-01 12:09:33
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
KAYSEE
Magnifiiiiique
Відповісти
2021-05-01 18:45:21
1
HIRONDELLE .
@KAYSEE merciiii
Відповісти
2021-05-02 07:18:33
1
Інші вірші поета
♥️ :) Soi-même Nuit étoilée
Інші поети
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Gamila
@mariam_wael_2evw
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3730
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11256