Вірш до книг. Яку я колись напишу!
(18+)
Моя зоря о півночі , згасло світло твоє Небесна моя, тлію і я. Мрію вітрами північними, прахом розвіятись Щоб душу зустріти твою Моя зоря о півночі, згасло світло твоє І поряд тліє серце моє . Серце що каменем стало на вік Все ще болить як в ту саму мить Коли Зоря моя , небесним вогнем Спалахнула і згасла… Назавжди один. Одна мить, один день, одна тисяча літ Все всеодно , для сердця що каменем стало навік. Адже все ще болить , як в ту саму мить Коли Зоря покинула цей проклятий світ . Сяйво зорі врятувало життя. Небесним вогнем все спаливши дотла. Все те зло що у темряві лісу ,чекало на безневинную душу. Забирало можливість душі , спочивати спокійно вночі. Ціною життя , все спалила дотла Моя кохана, пвнічна зоря . Все що палало , відновить життя, Через довгі роки важкого буття . Забудуть чого так жадала душа, Знайти своє щастя в зелених лісах. Ворожнеча та злоба охопить цей світ, Прийде зима, королівства падуть. Все що було, відтвориться знов, Спалахи світла, темряви біль. Дзвін серця розбитого, почує земля , Тільки в цей раз віддасть, своє сяйво юна Зоря.. Духи покинули королівство моє. Мороком тиші ,охоплено все! Сморід вогоню окропив - мирні землі , ліси Перетворивши життя на погань одну Смуток і біль , компаньйон мій на вік. Втрачене кохання ,надія на мир, Все життя що мало бути колись Тепер з порожнечею пліч о пліч я йду Зоряне сяйво для меня лиш дзвін , Розбитого серця та вирви в душі .
Моя зоря о півночі , згасло світло твоє Небесна моя, тлію і я. Мрію вітрами північними, прахом розвіятись Щоб душу зустріти твою Моя зоря о півночі, згасло світло твоє І поряд тліє серце моє . Серце що каменем стало на вік Все ще болить як в ту саму мить Коли Зоря моя , небесним вогнем Спалахнула і згасла… Назавжди один. Одна мить, один день, одна тисяча літ Все всеодно , для сердця що каменем стало навік. Адже все ще болить , як в ту саму мить Коли Зоря покинула цей проклятий світ . Сяйво зорі врятувало життя. Небесним вогнем все спаливши дотла. Все те зло що у темряві лісу ,чекало на безневинную душу. Забирало можливість душі , спочивати спокійно вночі. Ціною життя , все спалила дотла Моя кохана, пвнічна зоря . Все що палало , відновить життя, Через довгі роки важкого буття . Забудуть чого так жадала душа, Знайти своє щастя в зелених лісах. Ворожнеча та злоба охопить цей світ, Прийде зима, королівства падуть. Все що було, відтвориться знов, Спалахи світла, темряви біль. Дзвін серця розбитого, почує земля , Тільки в цей раз віддасть, своє сяйво юна Зоря.. Духи покинули королівство моє. Мороком тиші ,охоплено все! Сморід вогоню окропив - мирні землі , ліси Перетворивши життя на погань одну Смуток і біль , компаньйон мій на вік. Втрачене кохання ,надія на мир, Все життя що мало бути колись Тепер з порожнечею пліч о пліч я йду Зоряне сяйво для меня лиш дзвін , Розбитого серця та вирви в душі .
2023-09-30 21:28:00
3
0