Блог
Всі
Думки вголос
Не в змозі розум пояснити серцю
Чому тіло білим полум'ям горить.
Чому бажає дотик, оксамитовий відчути.
Що то сила за кохання яку зі споконвіку не можуть пояснити?
4
61
Вірші
Всі
Вірш до книг. Яку я колись напишу!
Моя зоря о півночі , згасло світло твоє
Небесна моя, тлію і я.
Мрію вітрами північними, прахом розвіятись
Щоб душу зустріти твою
Моя зоря о півночі, згасло світло твоє
І поряд тліє серце моє .
Серце що каменем стало на вік
Все ще болить як в ту саму мить
Коли Зоря моя , небесним вогнем
Спалахнула і згасла…
Назавжди один.
Одна мить, один день, одна тисяча літ
Все всеодно , для сердця що каменем стало навік.
Адже все ще болить , як в ту саму мить
Коли Зоря покинула цей проклятий світ .
Сяйво зорі врятувало життя.
Небесним вогнем все спаливши дотла.
Все те зло що у темряві лісу ,чекало на безневинную душу.
Забирало можливість душі , спочивати спокійно вночі.
Ціною життя , все спалила дотла
Моя кохана, пвнічна зоря .
Все що палало , відновить життя,
Через довгі роки важкого буття .
Забудуть чого так жадала душа,
Знайти своє щастя в зелених лісах.
Ворожнеча та злоба охопить цей світ,
Прийде зима, королівства падуть.
Все що було, відтвориться знов,
Спалахи світла, темряви біль.
Дзвін серця розбитого, почує земля ,
Тільки в цей раз віддасть, своє сяйво юна Зоря..
Духи покинули королівство моє.
Мороком тиші ,охоплено все!
Сморід вогоню окропив - мирні землі , ліси
Перетворивши життя на погань одну
Смуток і біль , компаньйон мій на вік.
Втрачене кохання ,надія на мир,
Все життя що мало бути колись
Тепер з порожнечею пліч о пліч я йду
Зоряне сяйво для меня лиш дзвін ,
Розбитого серця та вирви в душі .
3
0
248
Сповідь
Пишу листа, до тебе мила.
Бажаю, душу сповідати свою .
Про почуття що серце ріжуть.
Про поцілунків спогадів вночі .
Про дотик пальців твоїх ніжних,
Що ласку тілу дарували.
Про очі що як темна ніч,
Віддавали спокій на світанку.
Про дзвінкий сміх, що мені ти посилала.
Про слова! Що не вистачило духу,
Сказати на прощання …
Кохаю! Кохаю я безмежно.
Час..
Час з’їсть , всіх спогадів світлину.
Коли в очах погасне світло,
Залишусь я і лист, недописаної мрії…
2
0
172
Суперечка розуму та серця
Не в змозі розум пояснити серцю,
Чому тіло білим полум'ям горить.
Чому бажає дотик оксамитовий відчути.
Чому так сильно воно б’ється,
Як пташка , що опинилась в неволі
Тільки полон цей бажаний й жаданий .
Не в змозі розум пояснити серцю,
Що треба обережним бути з почуттями.
Одразу не поринати з головою,
В поток нестримних емоцій,
Бо можна захлинутися сльозами,
Від болю нерозділених бажань.
Не цілувати полум’я омани ,
Бо як метелик що летить на світло,
Можна крила втратити навік.
Не в змозі розум пояснити серцю,
Чому так боляче від втрати ,
Того що може й не було.
Розум точно знає що неварто,
Себе втрачати в буревії мрій.
Не розчинятися у водах страху,
Залишитися на сомоті .
Тільки серцю байдуже до цього.
Ця битва програна давно.
Між душоюю й тілом, на світанку почуттів.
Бо всі ми хочемо кохати і щоб кохали нас…
3
0
258
