Оглядаючи історію
Олександр Гурський
Тут світлі вулиці радіють сонцю повсякчас, омиваються дощем. Ця атмосфера бачила всі сотні, тисячі нових людей, Ввібрала їхній запах. І я потрапив в старе місто із картини давно забутого митця. Тут люди ходять всі веселі і задоволені життям. Їм не потрібні гроші, статус, слава, для них валюта — посмішка щодня. Каміння втесане у землю, пропахлося дощем, туманом і теплом. Ми набуваємо та нищмо історію щоденно... Ми на границі двох світів: Провінціального, забутого містечка старої, української культури, І постмодерних вивісок кав'ярень руйнуючих архітектуру.
2023-11-08 23:32:21
0
0
Інші вірші поета
Стираючи кордони За кулісами життя Історія кохання тривала рівно добу Мертвий сніг
Інші поети
ikram tahr
@ikram_tahr
Ali Gurbanov
@Aliscorp
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
104
8
12177
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11204