Вірші
ланцюг
даремно тліти під егідою «сьогодні»
готовий кожен. навіть тінь абсурду
вже склала зброю. в сторону безодні
невтомно йдемо. паралельно в урну
скидаємо амбіції, за ними – ціль.
потоп – ніщо, якщо він після нас,
тому психоделічний водевіль
завжди доречний. наш ліхтар погас,
та чийсь «cricket» воістину безсмертний.
світло ґвалтує темряву, вогонь – фольгу.
цей збіса специфічний дим відверто
тримає нас, як псів, на ланцюгу,
і йому чхати на рутину й на проблеми,
і нам, здається, вже начхати теж.
зелений бо(н)г, як вихід із системи
на три години позбавляє меж.
0
0
189
resurrection
вікно відчинене, я чую сутінкові голоси
неначе ренді ортон чи соліст «альянсу».
стіни гнітять мене, наполягають здатися без сил,
та їм не стерти хвору посмішку у хвилі декадансу.
мій провідник – молодий метро – безсумнівний вергілій,
тож, відповідно, рими дикі й вибухово-сп'янілі.
вони лоу-файні, так я граюсь із словесним вінілом.
світ сумнівавсь: чи всі рукописи уже вщент згоріли?
увага, спойлер: вони живі, і шелест липи наче знову воскрес.
не захлинувсь в крові невдалих спроб – напевно, god blessed,
тому кидаюсь в військо нових рим, неначе Арес.
фінал цього сюжету – тиша, чи, все ж, вибух аес?
відповіли собі? я теж, другий варіант – for sure. амур
встиг вистрелити собі в скроню. лише тортур
ноктюрн мій сповнений, ніяких почуттів. знов перекур –
і я беру – не фростморн, а ескалібур: король артур.
3
0
200
neverland
до мене линуть голоси митців підземки
і, дідько, це лоуфайний, але щирий саунд.
повна людей і мертва двійка з дорошенка
везе кудись у львівський андеґраунд.
спальний район завжди живе контрастом
на стику досить різних соціальних плит.
я заряджаю метаіронічний бластер
та розганяюсь під ноунейм даунтемп тайп біт.
вважай цей текст привітом з потойбіччя,
чи, по канону, скіпни. я розбитий вщент
спостерігаю дійсність із узбіччя
під бісовий безсмертний neverland.
1
0
131
