Вірші
Аноезис
Ти загнав мене у фарбу
Із найперших свóїх слів,
Не виношу гострих жартів,
Але ти того й хотів.
Я бентежилась панічно
І водночас хтіла ще.
Ти поставив мені пастку,
Ти загнав мене в сильце.
Ти холодний - я гаряча,
Я стікаю ніжно вниз,
Хоча ззовні ти і милий -
Та насправді псисадист.
Ти мої смачні тортури,
Мій найкращий в світі стрес
Не вдалося закохати,
Та вдалося впасти в спейс.
Зав'яжи міцніш мотузку,
Най лишить на тілі слід
Нас об'єднує не більше,
Ніж покірність і батіг.
1
0
116
Недалекоглядно-романтизовано
Вітер в обличчя -
Тобі дуже личить,
Розхристане чоло.
Чай із лимоном,
З тобою - як вдома
Як же мені повезло...
Розмови про всяке -
Так просто кохати,
Коли ми з тобою удвох
Може, не варто
Думать про завтра,
Нумо плекати любов!
8
0
366
"Мотиваційна" присвята
Завтра - твоє повноліття,
Мотивація каже: «Розправ свої крила!», -
Та де їх взяти, коли ти - дитина
Сірих панельних багатоповерхівок?
Батя зник, коли тобі було п'ять,
Сім'ю тягнуть мати і старший брат
Ти маєш "летіти" й "шукати себе",
А що робити, якщо на південь - руїни, а на схід - ДНР?!
Усе, що лишається - район, шарага, совецькі догмати.
Немає когось, щоб довіритись і побалакать.
《Допомагати ближньому, пам'ятати, що ти - людина...》
Замість бокалу вина - дим дешевого нікотину.
І ти ніби тільки народжений, але уже зламаний.
Минуле стоїть за спиною, болить відкритою раною...
Твої вісімнадцять кидають тобі черговий виклик,
А ти беззахисний і самотній. І не знаєш, нащо ти виник...
6
0
318
Часуб'єктивність
Скільки тижнів у твоїй неділі?
Коли прокидаєшся о шостій ранку,
І крутиш думки безперестанку,
Вони намотуються на секундну стрілку
А ти мрієш про ранок понеділка.
Скільки років у одній секунді?
Коли гостре повітря - лезо ножа,
Час спинився і зовсім не поспіша
Ти уявляєш подальші дії
А тобою керують муки та мрії
Скільки п'ятниць у твоєму тижні?
Нащо змушувати себе говорити,
Носити обіцянки - прийомні діти.
Зрештою, відрікатись від них
Замовчане бажання - хіба це гріх?
6
0
518
Шось
Я закохана в тебе напівжартома...
А може, це лише втома?
І з тобою сама, і без тебе сама,
Але... з тобою я вдома.
3
0
180
Вирок урбанізму
І там, де річка протікала,
Тепер тече потік машин.
І парк природній замінили
Парковка, перехрестя, пил.
5
1
233
Вірш, обірваний, мов чиєсь життя
І нехай розпадається світ
На сотні абсурдних сегментів,
Хоч як би хотіли ми всі,
Та не в змозі боротись зі смертю.
5
0
310
