Звір
А когда мы желали погубить селение, мы отдавали приказ одаренным благами в нем, и они творили нечестие там... Коран. Перенес ночью. Аят 17 Місто-дивна жива істота. Воно немає однієї подоби. Одного обличчя. Місто- це друг, що прийме тебе до себе, але, одна секунда, і друг перетвориться на Звіра. Звіра, що поселиться всередині твого нутра. І зжиратиме тебе повільно, маленькими шматочками. Місто- це не будівлі, магазини, гроші, можливості. Це люди. Люди народжують місто. Люди вбивають його. Проблема тільки, що вони не знають КОГО годують роками. Звір знищив і це місто. Воно стало пусткою. Дірою, в якій немає місця світлу. В домівках вже не засвітиться світло. Не пролунає дитячий сміх. Воно не відродиться. Звір знищив його, вирвав серце і лишив помирати. Звір живе у кожному з нас. У кожному. Він не ховається, а прикидається Другом. Другом, який казатиме, що все гаразд, поки ви помиратимете авд злоякісної пухлини мозку. Вітер-єдиний мешканець цього міста. Воно цвіло, мало свою душу. До школи ходили діти. Один з одним віталися сусіди. Сварилися, мирилися, плакали, любилися. Доньки канючили у мами нове платтячко, сини в тата машинку. В цьому містечку жила Радість. Жило Світло. Так було. Поки Звір не виповз назовні. Багаті торгаші захотіли ще більше грошей. Ще більше влади. Звір впустив у них свої ікла. Чим більше вони отримували, тим жадібнішими ставали. Звір пожирав їх, смакуючи. А вони вбивали себе з посмішкою, на губах. Скоро люди перестали спілкуватися, вітатися, радіти. Їхній світ звузився до роботи, будинку, родини. Звір святкує перемогу. Поодинці, вони не могли його подолати. Він знав. Знав, і насміхався. Він труїв кожного. День за днем. Хвилина за хвилиною. Труїв, поки нічого не лишилося. Що стало з ними запитаєте ви? Запитаєте, знаю. Звір пожер їх. О, в його арсеналі багато найрізноманітнішої зброї: гординя, ненависть, заздрість, жадоба. Ми всі на це хворіємо. А розрізати цей нарив, не маємо сміливості. Звір це не проблема одного....
2024-12-29 15:35:57
0
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2377
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3186