Вірші
Всі
Тихий дощ (Злива)
На дворі, тихо падав дощ,
Текли струмки по вулиці невпинно,
Десь, тихо зачаївся весь народ,
На вулиці ані душі не видно.
Дощ тихо падав на гілля,
І краплі ніжно омивали листя,
Це перший дощ за все моє життя,
Який мені сподобався найбільше.
Той дощ змінив багато у житті,
Він дам мені надію та надхнення.
В той тихий дощ зустрів і я тебе,
І ми з тобою злилися в єдине.
Той тихий дощ подарував мені життя,
Немов змочив після жаркої спеки,
Моє життя пливло немов ріка,
Ти була поруч, ми були щасливі.
Я пам’ятав той тихий дощ завжди,
З ним перші поцілунки і обійми,
Краплі води стікали по тілах,
Ми були мокрі, але ми – щасливі.
Той дощ був першим у житті,
Якого я ніколи не забуду,
Але настала злива в одну мить,
Яка принесла біль і тугу.
Та злива, то пекучий біль,
Холодна, темна і до крику хижа,
Проймав від неї біль, я вити хтів,
Вона зламала мою душу.
Скалічила навіки ти мене,
Забрала ти у мене найцінніше,
Мої обійми, поцілунки, сміх,
Залишила лиш мертву душу.
Та злива розірвала все,
І змила все в глибоку прірву,
З тією зливою пропала ти,
І всі мої розбиті мрії.
Проклята злива, грізна і страшна,
Тебе тепер повіки не забуду,
Ти розриваєш душі і тіла,
Серця і мрії ти навіки рушиш.
Щодня я згадую той тихий дощ,
І серце моє трішки оживає,
Та підла злива в пам’яті як ніж
Усе руйнує і усе вбиває.
Кохайте, поки іде тихий дощ,
Коли краплинки тихо вас зближають.
Бо втратиш все і більш не повернеш,
Коли страшенна злива вас спіткає
0
0
368
Життя
Колись, усі тебе покинуть,
І рідні, і твоя сім'я,
Життя проходить за хвилину,
Тут воно є, а ось його нема.
Ніколи ти не знаєш, що робити далі,
Як жити, що робити і кому сказать,
Ти квапишся і квапиш щохвилини,
І не помітиш, як пройшло життя.
Ти прагнеш щось зробити і добитись,
Проводиш дні і ночі десь в думках,
Ховаєшся, втікаєш від родини,
Та що там, почекають, це ж для Вас!?
І так проходять дні, а потім роки,
А ти втікаєш з думкою: «Для Вас».
Ти забуваєш про усе на світі,
Адже працюєш ти увесь свій час.
Пройшли роки, а ти не розумієш,
Чому між вами стихли почуття,
Чому тебе не розуміють діти,
Твоя кохана зовсім не твоя.
Ти ж так для них старався щохвилини,
Ти працював не покладаючи зусиль,
Ти ж так віддав для них багато,
А в них нема до тебе почуттів.
Але коли ти був потрібен дітям,
Коли дружина прагнула тебе,
Ти, працював, забув про все на світі,
Ти втратив все, життя не повернеш.
Ти втратив найдорожчі миті,
Ти втратив ніжність, ласку і тепло,
Вони тебе чекали щохвилини,
Але ти втік і так і не прийшов.
Тепер на сконі років розумієш,
Що втратив найдорожчі відчуття,
Що більше не повернеш ти нічого,
Життя пройшло, немає вороття.
Ти прагнеш більше говорити з сином,
Ти хочеш пригорнутись до доньки,
Але вони чомусь тебе не чують,
Ти став чужим, ти зрадив їх на вік.
І розуміння все приходить з часом,
Як важко втратити себе,
Але найважче втратити коханих,
А повернути вже немає сил.
Тому любіть, кохайте і шануйте,
Тоді коли потрібні Ви.
Бо час невпинно пролітає,
Якщо прогавиш, вже не повернеш.
5
2
431
Ми
Ми жевемо там де нас немає,
А де ми є не раді нам.
Життя суцільна хибна штука
Ніколи ти не розбереш її.
Ми прокидаємось не там де відчуваєм,
І кожен день блукаєм в небутті.
Але ніхто того не помічає
Адже ми люди ми завжди праві.
Ми залишаємо в надії, що чекають,
А повернувшись забуваєм всіх.
Ми відвертаємося від своєї долі,
А потім інших ми клянем за це.
Ми робимо не дуже добрі речі,
А потім хочемо прощення від усіх.
Ми в підлості своє життя проводим,
А потім прагнем правди на землі.
Ми проміняли все на підлість
І прагнемо лиш грошей та війни.
Ми затоптали в землю нашу гідність
І більше ми не звемося людьми.
Ми віримо, що буде нам прощення,
Але життя ще покарає нас.
Ми станем перед Богом на крліна,
Але ніколи він не пробачить нас.
6
2
550
