Gone, but not too far
STELLA RAYMOND
Gone is the face I loved to see. The face, so kind, So beautiful. Gone is the voice I loved to hear. The voice, so sweet, So dulcet. Gone is the hands, I loved so dear. The hands, so soft, So benificent. Gone is the hug, I loved to get. The hug, so warm, So tight. Gone is the smile, I loved to perceive. The smile, so wide, So radiant. Gone is the laugh, I loved to enjoy. The laugh, so loud and crazy, But soothing to only my ears. Her body is gone, Too far to see or for sight And for a conversation or for speech. But her body hasn't gone too far, For my thoughts to reach. #TSA2020 *******
2020-04-01 08:39:19
32
18
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (18)
STELLA RAYMOND
*silent* it means a lot. It really really means a lot. Thank you sooo much. ❤️❤️
Відповісти
2020-04-07 16:29:44
2
STELLA RAYMOND
okayy...not a crying baby.
Відповісти
2020-04-07 16:36:17
1
STELLA RAYMOND
😘😘😘😘
Відповісти
2020-04-07 16:36:24
1
Інші вірші поета
My Doll Magic spell Simple PISTANTHROPHOBIA
Інші поети
jxsx_ kxlsxw
@jxsx_kxlsxw
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4933
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12556