UA

step

Дивлюсь на світ,та думаю даремно, Весь монотонний стоїть поперек горла, Заходить соце, раптом стало темно, Нехотячи все біле стало чорним. Як не крути,думай,гадай,надійся Видумуй двері виходу з безодні Живи,люби,поразки ти не бійся Можливо й ти піднімешся сьогодні. Та ти,як я - таке ж чудне створіння Коротко кажучи ти така ж "людина", Завжди зумієш розкинути коріння, Побачить світ і ще одна дитина... В зоні комфорту бавимося мріями, А у безвиході - думаєм здорово, Сльозу пустивши, живемо надіями, Перетерпівши починаєм знову... Може нарешті треба підніматись? Забути всі безвихідні моменти, Від ворогів щосили відбиватись, До рук не брати ліві документи, Крапки над" і " поставити щосили! Та так, щоб той папір пробити І підніматись, як би там не били, І для країни щось своє зробити. Будь то поступок добрий,волонтерство Допомагати тим хто сам не може Взяти під руку,хворе все братерство Сіяти тим,хто безпорадний тоже! Будь що,нема такої справи, Де не потрібен розум й чисті руки, Наша країна заслужила слави, А не стогнати від тяжкої муки

2018-07-24 21:05:38

3

0

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3394

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12460