UA

step

Дивлюсь на світ,та думаю даремно, Весь монотонний стоїть поперек горла, Заходить соце, раптом стало темно, Нехотячи все біле стало чорним. Як не крути,думай,гадай,надійся Видумуй двері виходу з безодні Живи,люби,поразки ти не бійся Можливо й ти піднімешся сьогодні. Та ти,як я - таке ж чудне створіння Коротко кажучи ти така ж "людина", Завжди зумієш розкинути коріння, Побачить світ і ще одна дитина... В зоні комфорту бавимося мріями, А у безвиході - думаєм здорово, Сльозу пустивши, живемо надіями, Перетерпівши починаєм знову... Може нарешті треба підніматись? Забути всі безвихідні моменти, Від ворогів щосили відбиватись, До рук не брати ліві документи, Крапки над" і " поставити щосили! Та так, щоб той папір пробити І підніматись, як би там не били, І для країни щось своє зробити. Будь то поступок добрий,волонтерство Допомагати тим хто сам не може Взяти під руку,хворе все братерство Сіяти тим,хто безпорадний тоже! Будь що,нема такої справи, Де не потрібен розум й чисті руки, Наша країна заслужила слави, А не стогнати від тяжкої муки

2018-07-24 21:05:38

3

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4661

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208