Місто

step

Гуляє вітер по вулицях прохожих Серед будинків видніється світанок Яскраве сонце,день на інший схожий Із хвилюванням зустрічаєш ранок.. Відкривши очі,подих обривається Затамувавши в грудяг серця стук Фабрики дим,що в вікна пробирається І вухо ріже локомотива звук... Річки з калюж збираються в єдине Дири в асфальті як малі озера І знадобиться навіть не година Щоб утворилася мала гідросистема. І ніби гарно дивиться те місто З яким природа бориться невпинно І відійшовши падаєш у крісло Бо в цьому світі все для тебе дивно Перед каміном,де вогонь гадюкою Звиває дим,по швах тріщить поліно Його життя закінчується мукою А як твоє закінчиться людино? Так день за днем у роздумі глибокім Не зрозумівши сутності людської В єдину мить ти віднайдеш цей спокій А може й біль візьмеш на плечі свої.

2018-07-24 18:13:39

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lady_with_Cat

Оо, як же я люблю цей вірш.

Відповісти

2018-07-24 19:46:58

1

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

1717

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11445