Місто

step

Гуляє вітер по вулицях прохожих Серед будинків видніється світанок Яскраве сонце,день на інший схожий Із хвилюванням зустрічаєш ранок.. Відкривши очі,подих обривається Затамувавши в грудяг серця стук Фабрики дим,що в вікна пробирається І вухо ріже локомотива звук... Річки з калюж збираються в єдине Дири в асфальті як малі озера І знадобиться навіть не година Щоб утворилася мала гідросистема. І ніби гарно дивиться те місто З яким природа бориться невпинно І відійшовши падаєш у крісло Бо в цьому світі все для тебе дивно Перед каміном,де вогонь гадюкою Звиває дим,по швах тріщить поліно Його життя закінчується мукою А як твоє закінчиться людино? Так день за днем у роздумі глибокім Не зрозумівши сутності людської В єдину мить ти віднайдеш цей спокій А може й біль візьмеш на плечі свої.

2018-07-24 18:13:39

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lady_with_Cat

Оо, як же я люблю цей вірш.

Відповісти

2018-07-24 19:46:58

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4054