На вулиці стало прохолодніше, тому Макс надзвичайно зрадів, добігши до величезної будівлі, що була місцем призначення. Переступивши поріг, він ніби опинився в іншому світі. Від холоду залишились тільки спогади і промокше взуття. Ніжна осіння атмосфера абсолютно зникла. Замість теплих розмов, що звучали надворі, звідусіль доринали плач малих дітей і холодні розмови лікарів із пацієнтами та їх родичами. Білі стіни ще більше давили на нерви відвідувачів, особливо таких як Макс - що не любили знаходитись у лікарнях.

Хлопцю стало не по собі, адже він не знав що кому говорити. Але тут до нього підходить одна із медсестер:

- Хлопче, якщо ти тут просто так стояти зібрався, то я тобі не раджу тут залишатися.

- А чому? - відповів Макс.

- Ати не знаєш? - здивувалась жінка, - Зараз по місту епідемія ходить. Нова хвороба, що дуже швидко розповсюджується. У нас і так багато пацієнтів, а на хворого ти не схожий. Тому іди куди йшов, доки не заразився. Ми зараз відвідувачів не пускаємо.

- Я прийшов по другій причині. Ви не підка... - недоговорив Макс, як його перебили:

- Мені немає коли з тобою возитись. За такі розмови не доплачують, тому іди вже!Тільки працювати заважаєш!

"Через таких і ненавиджу цей заклад" - подумав про себе хлопець - "Нічого не встиг сказати а вже висавляють за двері. І що з ними не так? Та зараз не до неї, мені потрібно знайти ту дівчину із моєю курткою. Якщо б не це, ніколи б не зайшов сюди знову. Цікаво, де вона може бути?"

Макс продовжував думати вже піднімаючись на другий поверх. Після декількох невдалих спроб все ж таки знайшов палату із розшукуваною особою. Темноволоса дівчина спала в ліжку, тому хлопець почав очима розглядати кімнату і випадково замітив свою річ.

- Юначе,  - почулось із-за спини без дозволу прониклого в палату, - ти знаєш її?

- Ні, я просто прийшов за своєю курткою.

- Так це ти викликав швидку?

- Так, я. А що?

- При ній не було особистих речей, тому ми не знаємо ні імені, ні адреси, ні людей, що її знають.

- А вона ще не отямилась? Уже ж декілька годин пройшло. І, до речі, що з нею ?

- З нею все добре. Можливо це від перевтоми або сильних переживань, але пацієнтка повністю здорова. Та чому тебе це хвилює? Ти ж навіть її не знаєш.

- Вам цього ніколи не зрозуміти... То коли вона прокинеться?

- Не знаю. Та бажано щоб зараз, бо утримувати її - зайві витрати. А вона ще й заплатити не зможе.

" Можу поспорити, що вони навіть не оглянули її. Навіщо ж витрачати час на пацієнта, коли в нього немає грошей, так?" - задумався Макс.

- Хіба Ви не маєте бажання допомогти? Який із Вас лікар?!

- Зараз такий час. Усі живуть тілбки заради себе. Гроші вирішують усе. Тому люди заробляють як можуть. А лікар - моя робота. Чому я повинен працювати задарма?!

Ця відповідь ледь не вивела із себе хлопця, а ураган емоцій прагнув вирватися на свободу, адже він терпіти не міг  таких корисливих людей. Та висвободити свої думки про "таких" не дозволила дівчина, що щойно розплющила очі. Галас навколо відтворювався з подвійною силою, тому  вона різко піднялась, намагаючись приглушити нестерпний біль, та це тільки посилило його.