Ну ось і я блукаю, вже не перший місяць по невідомих мені містах. Працюючи за копійки, і не думаю про майбутнє. Так цікаво що далі буде, куди мене заведе моя доля. Нещодавно мені моя кохана прислала листа, після якого я неначе маленька дитина, не взмозі був спинити сліз. Так я ридав, мені не було, ні боляче, ні сумно. Просто обідно, що я знову потратив своє життя в пусту. Та все ж я не припинив шукати відповіді на запитання на яке я так хотів відповіді.
Познайомившись з не одною тисячою людей. Які були по особливому різні, не маючи однакових пріоритетів, різних національностей, віросповідань і з різною ціллю в житті.  Та мені настільки цікаво було продовжувати з ними спілкуватися. Можливо я просто хотів знати їхні потаємні бажання, можливо я просто хотів зрозуміти кожного із них. І кожна з тих історій, які були у їхньому житті, це було чимсь неймовірним. Хтось не міг одружитися, хтось покохати, хтось був горем залитий, а хтось не планував нічого. Не вірили в богів, чи боялися смерті, втрачали віру і були ті хто був щасливий. Напевно мені теж чогось хотілось, якихось особливих відносин. Хороших друзів з якими просто можна гарно проводити вихідні, з якими можна все, та одночас неможна нічого. Та тільки це не в моїй історії життя. Доля кидала мені настільки важкий шлях, що інколи мені здається, що я просто не впораюсь. Та як я вже говорив, знайомство з людьми, і всі ті хто мене оточував, допомогли мені пройти ще трішки шляху. Та були і ті які забивали цвяхів мені у спину, та тільки і це додавало мені сенсу рухатись ще далі.
І з кожним днем, це все більш прямувало мій саморозвиток до потрібної мені цілі. Я розумію що я вже давно не дитина і я не зможу бути таким, як колись. Та мені хотілося б розуміючих і люблячих батьків. Які завжди були б для мене опорою, а не просто продовжували напиватись і стираючи грані з реальностей, проводячи всі дні у криках зі сварками. То можливо це любов?
Я завжди заздрив тим сім'ям, які жили в спокої і в мирі. Та все-таки, все дає свої плоди. І зараз я вдячний своїм батькам, просто за те що дали мені життя. А далі я і сам буду взмозі продовжити його, так як я бажаю. Це тільки початок мого життя. Того життя яке я малюю сам. Так хоч і за тисячу кілометрів від дому, та як говорили мені " Дім це не те, де ми родились, а там де нас чекають". Тож все ще попереду, головне не збитися з курсу своєї дороги...