Вірші
ПОЕТИЧНЕ
"Моє мистецтво - на сто літ, -
Казав один поет знайомий, -
Я патріот і трохи - жид:
То ж для країни вкрай вагомий,
Бо мої вірші - то краса,
То сіль землі та насолода,
Вогонь і лід, і небеса,
А ще - державна нагорода.
На зламі величі епох
Творю, не знаючи покою.
Коли мене покличе бог,
Народ ридатиме за мною ".
І я поетові сказав:
"Послухай, друже, син гламуру,
Всі знають: ти завжди плекав
Її величність кон'юнктуру,
Ти зазвичай як вуж стеливсь
В кабміні та Верховній Раді,
І ти завзято так моливсь
На кожного, хто був при владі...
Країна змінювалась вщент,
Бо час минав і не барився:
Змінились влада, президент -
І тільки ти геть не змінився.
Ти - там, де слава, гроші; ти
Йдеш через голови і трупи,
Ти кажеш на ментів "кенти"
І можновладцям лижеш дупи.
Гадаючи, що це спасе,
Ти не погребуєш й мінетом.
Та вийми, друже, з рота все
І спробуй просто буть поетом".
7
2
560
Знову зима
Знову зима, знову панує холод...
Знову зима - знову замкнулось коло...
Знову зима. Знову холоне тіло.
Знову зима - знову занадто біла...
4
0
560
Розлука
Загублені ночі – без тебе, без мене,
Без жалю, без болю, без сенсу, без сну…
Спустошені очі. Кохання шалене,
Де жовтень відверто шукає весну…
І ти вже далеко, моя королево,
Принцеса мого несвятого життя…
Затятий вітрисько чіпає дерева,
Жбурляє у річку кавалки сміття…
Дерева гілки простягають у небо,
Благають про поміч (але все дарма),
Бо бути оголеним – якось ганебно:
Депресія, сльози… На носі зима…
Втрачаю свідомість – вона ні до чого.
І хоч відтепер я сумний одинак,
Я той, хто іде – і осилить дорогу,
І хто переможе ворожий вітряк…
4
0
681
