ПОЕТИЧНЕ

Василий Зверев

"Моє мистецтво - на сто літ, - Казав один поет знайомий, - Я патріот і трохи - жид: То ж для країни вкрай вагомий, Бо мої вірші - то краса, То сіль землі та насолода, Вогонь і лід, і небеса, А ще - державна нагорода. На зламі величі епох Творю, не знаючи покою. Коли мене покличе бог, Народ ридатиме за мною ". І я поетові сказав: "Послухай, друже, син гламуру, Всі знають: ти завжди плекав Її величність кон'юнктуру, Ти зазвичай як вуж стеливсь В кабміні та Верховній Раді, І ти завзято так моливсь На кожного, хто був при владі... Країна змінювалась вщент, Бо час минав і не барився: Змінились влада, президент - І тільки ти геть не змінився. Ти - там, де слава, гроші; ти Йдеш через голови і трупи, Ти кажеш на ментів "кенти" І можновладцям лижеш дупи. Гадаючи, що це спасе, Ти не погребуєш й мінетом. Та вийми, друже, з рота все І спробуй просто буть поетом".

2018-03-15 09:44:14

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Elana

👏👏👏👏👏

Відповісти

2018-03-15 10:27:21

2

Василий Зверев

@Elana 😊

Відповісти

2018-03-15 10:28:23

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4508

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12106