Дневник души
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Открытый дневник хранит мои тайны , Которы ранимы и полны страданий Не знает не кто ,что он в себе кроет Осколки души скрывает дословно Из каждым порывом пришедших эмоций , Как верный союзник спасает весомо , Вопросы оставит в себе как записку О том или надо мне многое было , Когда станет грустно минутой молчания Чернилом запомнит излишни мечтания О глупых ошибках ,которых не вспомнишь Потом через многие забытые годы Слова на бумаге застынут углями Красивых рассказов про прошлы провалы , Или небоскрёбов потерянных храмов Теней непонятных не кому страхов .
2020-06-16 20:32:33
46
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
@Parizoda благодарю , рада что тебе по душе )
Відповісти
2020-06-16 20:34:53
1
Майка Мальчик
Привет, Морко! Ностальгия по ушедшему детству? :)
Відповісти
2020-06-16 21:14:25
1
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
@Майка Мальчик может быть ,а может и нет )
Відповісти
2020-06-17 12:26:00
Подобається
Інші вірші поета
Пора нахлынувших надежд Малий ведмедик Комусь потрібні "Я буду помнить"
Інші поети
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
Надин
@mindmap
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6143
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11997