Сподівання затиші

Я так боюся сподіватись На ті хвилини , що невпинні І без надії знов зостатись Під тихій вирій слів невпинний Марніють звуки зовні часу, Але не досягають частки ліку Того емоцій дійсні краху , Що так бажаю донести я В словах зостались долі частки, Які на аркуші повиті Вони вирують на папері, Але не мають певних ліків Зрослися знову лиш проникші Пусті слова сумлінь на серці, Які не долетять так стрімко Тих крахів сподівань затиші . P.s: Первый стих на родном языке , который сумел проникнуть с утречка ... Поэтому прошу если что не судить слишком строго ... 💙😉💙

2020-01-30 07:29:11

41

12

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (12)

Victoriа

@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) Спасибо тебе милая.💐💐💐 Спасибо за хорошие стихи и доброе сердечко. Успехов тебе во всем❤

Відповісти

2020-02-18 05:00:43

1

Hellebore #СКРИП Spirit

Наша мова завжди проникне у серце

Відповісти

2020-03-09 21:51:43

1

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

@Hellebore #СКРИП Spirit повністю згодна )😉

Відповісти

2020-03-09 21:52:48

1

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2838

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13030