Сподівання затиші

Я так боюся сподіватись На ті хвилини , що невпинні І без надії знов зостатись Під тихій вирій слів невпинний Марніють звуки зовні часу, Але не досягають частки ліку Того емоцій дійсні краху , Що так бажаю донести я В словах зостались долі частки, Які на аркуші повиті Вони вирують на папері, Але не мають певних ліків Зрослися знову лиш проникші Пусті слова сумлінь на серці, Які не долетять так стрімко Тих крахів сподівань затиші . P.s: Первый стих на родном языке , который сумел проникнуть с утречка ... Поэтому прошу если что не судить слишком строго ... 💙😉💙

2020-01-30 07:29:11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (12)

Victoriа

@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) Спасибо тебе милая.💐💐💐 Спасибо за хорошие стихи и доброе сердечко. Успехов тебе во всем❤

Відповісти

2020-02-18 05:00:43

Hellebore #СКРИП Spirit

Наша мова завжди проникне у серце

Відповісти

2020-03-09 21:51:43

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

@Hellebore #СКРИП Spirit повністю згодна )😉

Відповісти

2020-03-09 21:52:48

Інші вірші поета

Хмурий квітень Пора нахлынувших надежд Звір Печаль прячется в словах

Інші поети

Уляна Кравчук

@Uliana_Kr

Zeen

@Blue_Bliss

bandagemaniac

@bandagemaniac

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

2661

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12301