Спогад
Наталі
Я не забуду ті дні, коли ми щасливі були, Як сміялись з усього Що тішило око, Веселились від душі. Якби ж можна було Повернути ті часи, Коли дні були безтурботно радісні, Я б не говорила тоді... Гей! Оглянись! Вже не тішать ті хмари та фото Не посміхається світ Я шукаю, та не знаходжу... До розуміння приходжу Вже не щасливить мить. Нема чо́му радіти Коли вже нема 'привіт'. На прощання казала: 'Я буду щаслива, я зможу Рук нізащо́ не опущу.' Вибач, я відчуваю - не можу...
2020-07-27 20:54:04
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Nadine Tikhonovitch
Гарно
Відповісти
2020-07-28 06:11:30
1
Наталі
@Nadine Tikhonovitch спасибі
Відповісти
2020-07-28 11:13:01
1
Інші вірші поета
Життя - це не дарма Выбор это ты! Dark memories Краса моя
Інші поети
Hell_ga
@Hell_ga
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5890
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12526