Глава 6: "Довгі дні у лікарні..."
Довгі дні у лікарні, ніби вічність... До тебе прийшли Циклон та Містер Вісник, без костюмів, звичайно. Пропозиція зав'язати.
"Це нонсенс!" – кричиш ти. "Як ми можемо бути такими боягузами?!" – кричиш ти. Очі, сповнені розуміння. Втомлений погляд. Символічна клятва вічного братства. Голосний стукіт милиць за дверима. Головний біль. Чорний піджак.
Ключ. Вдома так тихо. На вулиці світить яскраве сонце. Невже дощі припинилися? Твої мрії ще ніколи не були настільки банальними. Вічне кохання до життя? Спокій? Тиша? Десять років тому для тебе це була б нісенітниця. Але зараз ти сидиш на своєму дивані та дивишся телевізор. Усе спокійно. Ти навіть не зняв піджак.
Ти виростив кактус. Поливати його кожного дня – задоволення. Гілка акації за вікном, маленька пташка, що цвірінькає крізь далекий звук поліцейської сирени – єдине нагадування про минуле. Це було тиждень тому, але для тебе ніби минуло вже кількадесят років.
Раніше ви змагалися у відстрілюванні гангстерів. А тепер ви змагаєтеся у тому, хто дивився більше епізодів серіалу. Замість дзвону гільз – стукіт яйця кожного ранку. Щоосені йдуть такі самі дощі, як тієї ночі. Але ти нічого не пам'ятаєш. Вщухла стрілянина. Настав час домашніх поетів. І ти сидиш ввечері із вимкненим світлом, дивишся у вікно, на єдиний ліхтар у своєму дворі. У вікні навпроти сидить сусідська кішка і дивитися тобі прямісінько в очі. Ви розумієте один одного. Ви обидва пройшли через це.
Не хвилюйся, друже.
Це називається одомашнення.
Ти звикнеш.
"Це нонсенс!" – кричиш ти. "Як ми можемо бути такими боягузами?!" – кричиш ти. Очі, сповнені розуміння. Втомлений погляд. Символічна клятва вічного братства. Голосний стукіт милиць за дверима. Головний біль. Чорний піджак.
Ключ. Вдома так тихо. На вулиці світить яскраве сонце. Невже дощі припинилися? Твої мрії ще ніколи не були настільки банальними. Вічне кохання до життя? Спокій? Тиша? Десять років тому для тебе це була б нісенітниця. Але зараз ти сидиш на своєму дивані та дивишся телевізор. Усе спокійно. Ти навіть не зняв піджак.
Ти виростив кактус. Поливати його кожного дня – задоволення. Гілка акації за вікном, маленька пташка, що цвірінькає крізь далекий звук поліцейської сирени – єдине нагадування про минуле. Це було тиждень тому, але для тебе ніби минуло вже кількадесят років.
Раніше ви змагалися у відстрілюванні гангстерів. А тепер ви змагаєтеся у тому, хто дивився більше епізодів серіалу. Замість дзвону гільз – стукіт яйця кожного ранку. Щоосені йдуть такі самі дощі, як тієї ночі. Але ти нічого не пам'ятаєш. Вщухла стрілянина. Настав час домашніх поетів. І ти сидиш ввечері із вимкненим світлом, дивишся у вікно, на єдиний ліхтар у своєму дворі. У вікні навпроти сидить сусідська кішка і дивитися тобі прямісінько в очі. Ви розумієте один одного. Ви обидва пройшли через це.
Не хвилюйся, друже.
Це називається одомашнення.
Ти звикнеш.
Коментарі