Без назви ("Тільки виповзеш ти з-під дерева...")

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

(18+)
Епіграф: ...Тільки виповзе вірш з-під пера... © Василь Симоненко Тільки виповзеш ти з-під дерева, Неприємний для зору поет, Бачиш раптом всю силу мережива. Перекручують, наче паштет, Рими й ритм і тупі метафори Псевдознатні відомі автори. А більше нічого й не треба! Замалюйте густими фарбами Занадто нудне це небо! Вилізати з-під дерева важко, Заповзати туди – ще важче. Нудно жити? Пишіть, неначе Текст зачитуєте з бумажки.

2022-12-13 07:19:05

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

так, а ще його творчість дає стимул жити

Відповісти

2022-12-13 07:24:25

Подобається

Airad

Чудовий вірш. Однозначно в обране

Відповісти

2022-12-13 09:19:59

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

@Airad дякую💚

Відповісти

2022-12-13 09:25:07

Інші вірші поета

Я ось так подивився на світ... З класики (моновірш) Дощ (міні-пейзаж) Сповідь бота (Я - бот)

Інші поети

Vasylynaa

@vasylyna0qw

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Rolen

@Rolen0027

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

1336

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

1714