"Іноді, щоб розкрити справу, детективу потрібно працювати ногами"

                            🩸   🩸   🩸

                         Сцена перша

   4 лютого, 2003 рік. Сьогоднішній ранок зустрів сильним дощем. Бейтс в цей раз прокинувся раніше, Донна ще дрімала на свому ліжку. Він, тихо, щоб не розбудити її, зібрався і вийшов із номеру. Не забувши взяти із собою парасолю, чоловік покинув готель і направився до озера.

   Ідучи під дощем, мисливець зайшов в "Генонський парк", де знаходилось найбільше озеро у місті. Бекхем стояв і дивився на воду, людей у таку рань не було, та хто би вийшов на прогулянку ще й в таку погоду? Але для нього це був особливий день... Сьогодні він міг би святкувати зі своєю дружиною їхню десяту річницю весілля... Він би подарував їй букет її улюблених червоних троянд, але все, що він може зараз - це, стояти і дивитися як дощ льється краплями на поверхню озера... Із цими звуками, мимоволі в його голові виникають образи та появляються спогади про його кохану Марі...

- "Вони кажуть, що час все вилікує, біль мине..." Але все нагадує про тебе і набігає хвилями. Те, як ти смієшся і твої плечі трясуться. Час, який ти витратила, щоб навчити мене всьому, чому ти навчила. - піднявши голову, Бейтс глянув на сіре небо, ніби звертаючись до неї... - Скажи мені, як я повинен жити далі? В цей день я стаю всім, що я ненавиджу, мріючи про те, щоб ти була поруч, але занадто пізно. Мій розум - це місце, де я не можу втекти від твоєї примари. Інколи я хочу, щоб я міг побажати, щоб все це зникло - щоб усі люди зникли і я залишився один. Інколи я хочу, щоб я міг бути з тобою ще один день, ще один дощовий день. Але зараз я просто руїна без тебе тут. Так, я руїна з того часу, як тебе не стало. Я намагався залишити все позаду. Я думаю, що я був розбитий весь час. У цей день, коли я знаходжусь на краю прірви, я пам'ятаю слова, які ти говорила, пам'ятаю життя, яке ти прожила. Ти б сказала: "Опануй себе, не загрузай в болоті, думаючи про речі, які тобі варто було зробити"... - опускаючи руки, парасоля яку він тримав падає на землю. - Ми ще побачимось, моя кохана... - чоловік промовляє ці слова так тихо, що їх майже не чути, але саме після них він більше не стримує себе... Із його очей полелись сльози які змішалися із краплями дощу.

    Раптом хтось торкнувся до його плеча. Бейтс глянув на ту людину яка до нього підійшла.

- Джоне? Що ти тут робиш?

- У мене до тебе те саме питання.

- ...

- Як ти?

- Що?

- Я знаю який сьогодні день.

- І? Ти прийшов мене пожаліти? - мисливець обернувся і пішов в інший бік від озера.

- Облиш думки про неї ти! - говорив Джон крокуючи біля нього.

-...  - але він ніби не слухав.

- Забудь, і думати не варто! - продовжував він.

-... 

- Бо може більше не прийти...

- Ніхто про те не знає! - чоловік зупинився і глянув на свого друга. - Нехай розкажеш про розлуку... Я не повірю, так і знай! Ти не можеш мене зрозуміти, я втратив кохання всього мого життя!

- Ти нормальний? Як я можу тебе зрозуміти якщо ти закриваєшся від усіх!?

- ...

- Я знав Марі, не забувай, що це я вас познайомив. І не говори мені, що я не розумію, що ти відчуваєш. - Бейтс підвів погляд доверху і заплакав.

- Боже... Джоне, мені так погано без неї...

- Я знаю...

- Пройшло три роки, а я досі не можу опанувати свої думки... які звинувачують мене в її смерті...

- Бейтсе...

- Якщо б я тоді був би з нею, якби я не залишив її одну... Можливо вона була б жива...

- Ти не міг знати, що таке станеться.

- Ха ха ха. Я знав... - істерично заміявшись, Бекхем опустив погляд на свої руки.

- Що? Що ти маєш на увазі?

- Мені приходили погрози через те, що я вліз туди куди не хотіли щоб я влізав. Якщо б я тоді не був таким самовпевненим, якби я не махнув на них рукою...

- Як же ж ти мене дістав! - Джон смачно вліпив йому кулаком в обличчя. Бейтс похитнувся і доторкнувся рукою до місця удару.

- Що ти...?! - не встигнув він договорити, як Еванс схопив його за комір куртки і притягнув ближе до себе, вдивляючись йому в очі.

- І, що ти зараз мелеш?! - крикнув він на мисливця. - Перестань говорити про себе цю фігню, бляха! Доки я тобі знову по твоїй морді не заїхав!

- Щоб ти робив, якби був на моєму місці? А? Якщо б це трапилось із твоєю Лізі? 

- Не смій її приплітати в цю розмову!

- Можу поспорити, що б ти думав ще гірше ніж я!

- Звідки ж така впевненість в цьому?

- Тому, що ми схожі!

- Боже, не мели дурниць! Ми з тобою зовсім різні!

- Ти навіть не уявляєш наскільки правдиві мої слова.

- Можливо... Але я не плачу над тим, що я не зробив, бо зараз вже нічого не зміниш. - Джон відпустив Бейтса. Вони стояли промоклі до нитки один навпроти одного.

- І, що ти накажеш мені робити? - чоловік кинув на друга благаючий погляд. - Я не можу позбутись від цього відчуття.

- Просто не проводь такі дні в самоті... Особливо коли наступить день її смерті.

- Не можу нічого обіцяти. - вимучено посміхнувшись мисливець простягнув руку Джону.

- Хоть щось. - він в свою чергу потиснув її. - Ідемо вже, не вистачало нам ще захворіти.

                             🩸   🩸   🩸

   Скляний дощ не зупинявся, а тільки посилювався. Бейтс та Джон, разом із Донною знаходяться в готелі "Саінт-Лефін" у їхньому номері.

- Де ви були? Я прокинулася, вас немає ні в номері, ні в готелі.- занепокоєно промовила дівчина звертаючись до Бекхема.

- Вирішив прогулятися. - відповів мисливець. Джон глянув на нього спантеличеним поглядом. Він думав, що Бекхем розповів їй який сьогодні день, але видно, що ні, і не хотів про це розказувати.

   Бейтс всім своїм виглядом показував, що їй цього знати ще не потрібно, і Джон із цим змирився.

- Так. Я зустрів його по дорозі до готелю. - запевнив Еванс дівчину, і схоже, що вона в це повірила.

- Ви про щось дізналися, що вирішили до нас завітати?

- Насправді, до мене зателефонував саме Бейтс, і покликав прийти.

- Правда? - Донна обернулась до мисливця.

- Я думав, що одна розумна голова це добре, а дві ще краще.

- Дві?

- Точно, дівчинко. Я тебе просто не порахував.

- Що?!

- Не хвилюйся, це я жартома... Напевно.

- Давайте вже повернемось до справи. - запропонував Джон. - Які наші подальші дії?

- Я довго над цим думав... І вирішив, що нам потрібно знайти телефон Моллі.  

- Телефон? Хіба його не було в камері зберігання? - Мур задумалася.

- В тому то і справа, що його там не було.

- І в баку з водою де знайшли її тіло теж. - добавив Джон.

- Точно. Якщо знайдемо телефон, то можливо вийдемо на вбивцю.

- Треба запитатися в адміністратора хто переніс речі Моллі у камеру. Можливо вони його бачили, і поклали кудись в інше місце?.- запропонувала Донна.

- Гарна ідея, дівчинко. Так і вчинемо. - Бейтс разом із Джоном вже хотіли вийти із номеру...

- Стійте! - раптово крикнула Донна звертаючись до чоловіків.

- Що ще? - запитав в неї Бекхем.

- А як же відео з камер? Там де ми бачили Моллі в ліфті? Якщо Джон нам сказав, що її вбили ще два тижні тому, як вона опинилася в полі зору камери 31 січня? - як тільки дівчина згадала цей момент, Бейтса ніби блискавкою вдарило, він повільно обернувся в її сторону.

- Відео... Точно! В мене вони є збереженні на жорсткий диск. - мисливець швидко підійшов до стола на якому лежав його ноутбук, відкривши його він натиснув на папку "14 поверх". Ще раз переглянувши всі відео, Бейтс важко видихнув і прикрив свої очі.

- Що таке? - поцікавилася Мур.

- Вони обрізані...

- В сенсі?

- На будь-якому відео, має бути написана дата зйомки в лівому кутку, але тут її немає.

- Що?!

- Відео обрізані! Треба ж бути настільки сліпими щоб не побачити це?! - чоловік зі злості вдарив кулаком по столу.

- Ми розкрили ще один обман... Комусь потрібно було збити нас зі шляху, але кому?

- Тому, хто не хоче, щоб ми розкрили правду.

   Бейтс подивився на Джона, а потім на Донну, склав руки на поясі, і прикривши очі, він опустив голову.

- Думаю ми повинні перше знайти її телефон. Як ні як, в ньому повинна бути корисна для нас інформація. - він підняв погляд на них. - Джоне, ви з Донною підете до адміністратора і спитаєте, хто переносив особисті речі Моллі до камери зберігання, і чи знаходили вони там її телефон.

- А ти, що будеш робити? - поцікавився Еванс.

- Я буду чекати на вас тут. Якщо щось трапиться, подзвоните мені, добре?

- Звісно. - дівчина разом з судмедекспертом вийшли із їхнього номеру і спустилися в передпокій.

                            🩸   🩸   🩸

                           Сцена друга

   Донна разом із Джоном підходять до адміністратора, який зараз розмовляє з одним із мешканців готелю. Як тільки вони підійшли до нього ближче, той у свою чергу вже попрощався з чоловіком і обернувся до них.

- Донно, вітаю! - хлопець дещо здивовано глянув на Еванса. - А де містер Бекхем? - поцікавився він.

- Він залишився в номері. - відповів Джон.

- А ви...?

- Я, Джон Еванс - судмедексперт та друг Бейтса. - він простягнув руку для рукопожаття, але хлопець її проігнорував та обернувся до Донни.

- Ви про щось хотіли дізнатися?

- Так. Ви не знаєте хто переносив особисті речі Моллі Мур в камеру зберігання? - не звертаючи уваги на ігнорування, Джон продовжує розмову.

- Це був я.

- Так навіть краще, не доведеться нікого шукати.

- Ви не знаходили її мобільний? - запитала Донна.

- Мобільний? Хм, дайте пригадаю... - він прикриває очі задумуючись. - Ні, не знаходив.

- Що? Ви в цьому впевнені?

- Звісно.

- Тоочно...? - Еванс недовірливо посміхнувся до адміністратора. - Його точно не було в номері?

- Точно. І мені вже потрібно йти. На все добре. - він обернувся до них спиною і попрямував до виходу.

- Який він... - почав Джон.

- Заклопотаний? - припустила Донна.

- Ні, дивний. - закінчив чоловік.

- Ну, навіть не знаю...

- Виходить, що телефон він не находив.

- Що робитимемо далі?

- Перше, повернемось до номеру, а тоді вже вирішимо.

- Гаразд.  

   Донна та Джон піднімаються на третій поверх. Зайшовши у 18 номер, Бейтс зустрічає їх розглянувши на ліжку.  

- Ми повернулися.

- Ну, і як? Ви знаєте де її телефон? - спитав у них мисливець.

- Ні. Адміністратор сказав, що він його не бачив. - відповів Джон.

- Значить, не бачив... - чоловік затих. Мур та Еванс чекали, що ж він скаже. - Нам нічого більше не залишається, як тільки спуститися в камеру зберігання.

- Для цього потрібні ключі. - зауважила дівчина.

- Не хвилюйся, я вже все продумав.

- Невже? І, що ж? У вас десь завалялися потрібні ключі?
  
- Дівчинко, ти мене недооцінюєш. - Бейтс запихає руку в кишеню своїх джинсів і дістає з них... Ключі?

- Що серйозно?

- Менше розмов, більше діла. - мисливець підійшов до дверей. - Ви йдете? 

- Звісно. - Джон із Донною пішли за ним.

   Спускаючись ліфтом на нульовий поверх, вони підходять до металевих дверей. Бекхем дістає ті ключі і на диво, двері відчинилися.

- Серйозно? Звідки вони у вас?! - дівчина шокована, вона дивиться на чоловіка і відкриті двері.

- Я зробив зліпок ще у перший день коли адміністратор віддав їх мені і я попросив його залишити нас. - пояснив мисливець.

- І ви про це мовчали?!

- А, що я мав на кожному кроці про це кричати?

- Але ж мені ви могли розказати.

- Дівчинко, менше знаєш краще спиш. - із цими словами він зайшов у середину.

- Слухати вас - одна головна біль. - поскаржився на них Джон. - Давайте вже візьмемо те за чим прийшли.

- Мобільного не було тоді, коли ми були тут в перший раз, чому він має появитися тепер?

- Це ти йому скажи. - Бейтс піднімає руку вверх, щоб вони краще роздивилися його знахідку.

- Невже це її телефон? - поцікавився Джон.

- Це точно її! - Донна миттю забрала телефон своєї сестри з рук Бейтса.

- Спокійно, дівчинко. Ти впевнена?

- Сто відсотків! Я цей чохол із пандами впізнаю будь-де, вона його сама зробила...

- Ти ж казала, що його не було. Як він тоді опинився тут? - поцікавився Джон. 

- Є два варіанти. Перший, ми його не побачили. Другий, його хтось підкинув. - запропонував Бекхем. 

- Тоді, я більше схиляюсь до другого варіанту. - відповіла дівчина.

- Я теж. - погодився мисливець.

- Тоді... Хто б це міг бути?

- Той, кому ви сказали, що шукаєте мобільний Моллі Мур.

- Адміністратор? Та ну...

- Хоча, це лише мої здогадки. Вони не мають бути правдивими.

- Точно, бо це якійсь дурниці.

- Які дурниці? Це не можуть бути дурниці.

- А ось і можуть.

- Не можуть.

- Можуть.

- Закінчуйте цю безглузду суперечку. - перервав їх Джон. - І давайте виходити звідси, поки сюди ніхто не зайшов, і не побачив нас трьох із копією тих ключів.

- Гарна думка, мій друже. Ходімо, ми і так знайшли те, що хотіли.

   Бейтс вийшов перший за ним Джон та Донна. Еванс запропонував їм поїхати до його дому, щоб обговорити подальші дії. Мисливець не став заперечувати, дівчина теж була не проти, тому вони поїхали в маєток судмедексперта.

                           🩸   🩸   🩸

                         Сцена третя

   Бейтс та Донна приїхали до будинку Джона, який знаходиться в одному із багатих районів міста Генон. Великі вілли,  навколо дерев присутня огорожа, і в кожному дворі дому своя породиста собака.

- Твоя Лізі зараз вдома? - запитав Бекхем.

- Так. Не хвилюйтесь, я попередив її, що прийду не один.

- Давно не бачив її.

- Ми із тобою теж давно не бачились.

- Невже ти сумував за мною? Джоне, потрібно було лише мені подзвонити.

- Я чудово жив і без дзвінків до тебе.

- Твої слова ріжуть мене як ножем по серцю. - мисливець театрально склав свої руки на грудях.

- Ха ха ха, головне, що не насмерть. - Джон підійшов до свого будинку та відкрив двері. - Заходьте.

   Бейтс та Донна увійшли в середину за Евансом. Коли вони пройшли у вітальню, то побачили там жінку яка сиділа на дивані та читала книгу. 

- Лізі, кохана моя. - чоловік підійшов до неї і поцілував у щоку.

- Джоне! - вона одразу засяяла і простягнула свої руки щоб обійняти його.

- Вітаю, Лізі! - привітався до неї Бейтс.

- Бекхем! Як давно ми не бачились?! Як твої справи? - жінка подала йому свою руку, він її взяв і поцілував.

- Жахливо як завжди. - він лагідно усміхнувся. - Познайомся з Донною. - дівчина підійшла ближче.

- Доброго дня.

- Доброго! Джон розказав про твою трагедію, це жахливо. Але ти знай, що життя продовжується...

- Я знаю, дякую вам за підтримку. - Донна швидко проговорила ці слова, бо не хотіла далі говорити на цю тему.

- Сонечко, ти вже обідала? - спитав у своєї жінки Джон.

- Ні любий. Я хотіла пообідати разом.

- Добре. Як бачиш сьогодні ми будемо не одні за столом.

- Бачу. - Лізі обернулася до Бейтса та Донни.  - Я надіюсь, вам сподобається те, що я приготувала.

- Тоді, я зараз накрию на стіл. - Еванс пішов на кухню і почав розкладати столові прибори.

- Давай допоможу тобі, Джон. - тільки вона хотіла піднятись, як він похитав в знак того, що він проти.

- Не потрібно. Відпочивай, а я все зроблю. 

   Доки Джон серверував та накладав на стіл, Бейтс розмовляв із Лізі на прості життєві теми, доки Донна розглядала кімнату. Світла, чиста, великий диван на якому зараз лежала Лізі, а біля якого стояв інвалідний візок¹. Жінка помітила куди дівчина дивиться і слабо усміхнулася.

- Це мій візок. - пояснила вона.

- Ваш? Тобто, ви не можете ходити? - поцікавилася Мур.

- Так. На превеликий жаль, я така з самого свого народження. - говорячи це, Лізі присуває візок ближче до себе, спираючись обома руками об бокові ручки візка вона переміщує своє тіло з ліжка на крісло.

- Вам не складно? 

- Я звикла.

- Стіл вже накритий! - крикнув Джон із кухні.

   Лізі легко проїхала повз Донни та Бейтса,тоді дівчина зрозуміла для чого потрібно стільки простору, тут навіть не було другого поверху, гострих кутів та килимів на підлозі, ще не було високого порогу при вході. Джон схоже зробив все, щоб його кохана дружина комфортно пересувалася будинком.

   Лізі та Джон сіли з одного боку стола, Донна та Бейтс з іншого. Коли вже всі всілись за стіл, тоді вони вже взялися за їжу.

- Ммм, дуже смачно! - Донна не може стримати свій подив коли вона знову кладе собі ложку в рот. - Ви прекрасно готуєте!

- Ну, що ти! До мене можна звертатися на "ти". - Лізі чарівно усміхнулася. - Дякую за похвалу!

- Дійсно смачно. - погодився Бейтс.

- Дякую.

- Ітак, що ми будемо робити далі? - запитав Джон.

- Так як у нас є її мобільний, то думаю, що його потрібно перевірити. - відповів мисливець. - Давай мене телефон. - звертається він до дівчини.

- Зараз. - вона дістає його з кишені своїх штанів і передає чоловіку.

- Так, так... - Бейтс відкриває меню екрану мобільного і заходить в повідомлення. - Питання, в неї був хлопець чи знайомий хлопець з який вона дружила?

- У середині осені, десь так. Моллі розлучилася зі своїм хлопцем і розставання це стало джерелом певних негативних переживань.

- А як його ім'я?

- Артур Шарп, здається.

- Ага...

- Ви щось знайшли?

- В її телефоні є повідомлення з погрозами, їх надсилала жінка в якої є дитина.

- Що? - в кімнаті наступила тиша, всі за столом подивилася на Бейтса.

- Чому ви так дивитися на мене?

- Звідки ти знаєш, що у тої жінки є дитина? - запитала в нього Лізі.

- Тому, що тут так написано... Її звати Фло, їй 24 роки, у неї є дитина, і ще вона писала, що Артур її наречений і погрожувала Моллі. Якщо вона його не покине то їй же буде гірше.

- Невже, та Фло може бути якось причетна до смерті моєї сестри?

- Можливо... Потрібно через номер телефону пробити її місцезнаходження. - запропонував чоловік.

- Ти зможеш це зробити, Джоне?

- Я спробую, думаю має вийти.

- Прекрасно.

- Дякую тобі. - сказала Донна.

- Завтра зможу дати відповідь.

- Що ж, обід був чудовий, завдяки тобі, Лізі. Та нам вже потрібно йти. - сказав Бейтс піднімаючись із-за столу.

- Так скоро? Можливо ви залишитесь ще на годину-дві?

- Дякую, але нам дійсно потрібно йти. - додала дівчина.

- Ну що ж, добре. - Джон допоміг Лізі від'їхати від стола і вони провели гостей до дверей. - Заходьте ще.

- Обов'язково.

- Я напишу коли дізнаюсь щось. - сказав Еванс.

- Чекатиму. - відповів Бекхем.

   Бейтс та Донна впіймали собі таксі та поїхали назад до готелю "Саінт-Лефін".

                             🩸   🩸   🩸

   Наступного дня. Бейтс та Донна прокинулись одночасно, поснідавши в ресторані на першому поверсі готелю, роблячи ковток своєї гарячої кави, мисливець заговорив.

- Мені зранку написав Джон.

- Він про щось дізнався?

- Так. Він скинув мені адресу де живе ця Фло.

- Це ж чудово! Їдемо негайно!

- Добре, добре. Заспокойся.

- Чим швидше ми до неї поїдемо, тим швидше дізнаємося чи причетна ця дівчина до смерті моєї сестри.

- Ну гаразд. - Бейтс поставив чашку кави на стіл та встав, за ним встала і Донна. Коли вони йшли до виходу, то їм перегородив шлях адміністратор.

- Доброго ранку, містер Бекхем, Донно.

- Тобі щось потрібно, хлопче? А, то ми дуже поспішаємо. - сказав мисливець хриплим голосом.

- Сьогодні, на вашому поверсі буде перевірка труб, якщо у вас тече погана вода,   то я скажу, щоб перевірили і ваш номер.  

- Зві... -  хотіла би Донна щось сказати.

- Ні. Нам не потрібно. - але Бейтс був швидший.

- Але.. - адміністратор натягує свою фірмову усмішку.

- Нічого. Не. Потрібно. Ми поспішаємо. - чоловік обійшов хлопця і пішов до виходу. 

- До зустрічі. - дівчина попрощалась і вибігла за Бейтсом.

- Чому ви так з ним? - запитала вона.

- Щось дуже він до нас причепився.

- Це просто його робота.

- Не давати людям проходу?

- Піклуватися про жильців готелю.

- Яка ти наївна, я просто дивуюся.

- Немає нічого поганого аби бачити у всьому тільки хороше.

- Не сміши, дівчинко.

- Я серйозно.

- Тоді, в цьому і є твоя проблема. Таксі! - Бекхем зупинив автомобіль якій проїжджав повз. - Ти йдеш чи ні?

- Іду, іду.- Донна підійшла до таксі і вони обидва сіли в середину.

- На Вайт-стрій 2, будь ласка.

- Добре. - і машина торкнулася з місця.

   Вони приїхали у район в якому були одні багатоповерхівки. Бейтс та Донна вийшли з таксі біля дев'яти поверхового будинку з обрамленням із фрески, біля входу якого росли жовті нарциси.

- Це тут вона живе?

- Так. Давай зайдемо у середину і розпитаємо жильців.

- Добре. - вони разом заходять в будинок.

   Бейтс поверх за поверхом обходить всі квартири, але чомусь йому ніхто не відкривав, і коли вони вже втратили надію, їм відкрила двері старенька жіночка.

- Добрий день. Ми шукаємо дівчину по імені Фло, у неї ще є дитина. - запитала Донна в старенької.

- Фло ми знали. Ото її батьки живуть отам. - жінка пальцем вказала нагору.

- Зверху? - уточнив мисливець.

- Ага.

- Дякую за допомогу. - старенька закрила двері своєї квартири, а Донна з Бейтсом піднялись на поверх вище. Вони знову підходили до кожних дверей, які нажаль ніхто не відчинив, тому вони вирішують вийти на вулицю.

- І, що нам робити далі? - питає дівчина.

- Якби я міг тільки знати...

   Раптом, до них підходить старий чоловік, схоже, що він теж мешкає в цій багатоповерхівці.

- Я тут почув, що ви шукаєте дівчину на ім'я Фло?

- Так. Вам про неї щось відомо?

- Знаю, що дівчина була невисокого зросту, мала темне волосся, та була дуже спокійною. Але коли зв'язалася з тим Артуром, чи як там його, дуже змінилась.

- Що саме тоді змінилося?

- Вона ходила спочатку дуже веселе, але потім її не було видно, і її доньку теж.

- Це була дитина від Артура?

- Ні, ні. Це від першого її чоловіка дочка, не від цього. Дуже шкода дівчинку...

- Чому ви говорите про Фло в минулому часі, вона, що померла? - зауважив Бекхем.

- Так. Вона поїхала працювати за кордон, щоб заробити гроші. Казали, для того щоб виплатити борг Артура. Дочку залишила у батьків, часто їм дзвонила але потім, одного дня не вийшла на зв'язок, і там виявилось, що вона була мертва.

   Це шок! Бейтс шукав дівчину, яка могла бути причетною до смерті Моллі, та Фло виявляється мертва і загинула три роки тому, значно раніше за сестру Донни.

- Розкажіть про неї.

- Та, що розказувати, просто дівчина, ніяких там наркотиків не вживала і алкоголю не було...

- Слухай, нікого не нагадує? - мисливець обернувся і глянув на Мур. - Майже один в один і опис і характер.

   А найдивніше, що труп Фло знайшли у той самий день як і Моллі, третього лютого, а потім виявилось, що її вбили ще два тижні тому. Смерть Фло стало вбивчим ударом не лише для батьків а й для її коханого чоловіка. Впродовж останнього року життя дівчина зустрічалася з Артуром, який в той час зустрічався ще з Моллі.

   Бейтс та Донна подякували чоловіку та попрощались із ним.

- Оце так, я просто повірити не можу.

- Скажи. - погодилась з мисливцем дівчина.

- Як цікаво все складається... - не встиг він договорити як у нього задзвонив телефон. - Це Джон.

- Може у нього для нас є корисна інформація?

- Все може бути. - Бейтс підняв слухавку. - Алло?

- "Бейтсе!" - крикнув Джон.

- Що таке?  

- "По моїм джерелам в прокуратурі і поліції, мені вдалося дізнатися про ще декількох дівчат Артура Шарпа. Одна із них Агнесса - донька відомих людей у Геноні, її п'ять років тому як Моллі і Фло знайшли мертвою."

- Як таке можливо, щоб три молоді дівчини з оточення одного і того самого чоловіка виявились мертвими? - Бекхем задумався. - Ще скажи, що труп Агнесси знайшли третього лютого?

- "Так і є." - Джон підтвердив слова Бейтса.

- Вау. Дякую тобі за цю цікаву інформацію. - Бекхем положив телефон у кишеню своїх джинсів.

- Щось важливе?

- О так, краще сядь.

- Куди? На асфальт? Давайте вже говоріть.

- Джон дізнався, що у Артура Шарпа були ще дівчата, і одна з них Агнесса теж померла.

- Ми можемо знайти інших тих дівчат?

- Якщо вони звісно ще живі.

- Не знаю, хто такий цей Артур, але його сміливо можна назвати чорним вдівцем².

- Твоя правда. - мисливець потягнувся і глянув на свій годинник. - Ну, тут нам вже робити нічого, тому повертаємось до готелю.

   Коли вони зупинилися біля світлофору чекаючи коли загориться зелене світло.

- ?. - краєм ока Бейтс помітив тінь біля того будинку там де недавно стояли вони.

- Що таке? Там щось є? - Донна подивилася в ту сторону куди дивиться чоловік.

- Нічого, нічого. - він взяв її за плечі і швиденько перейшли дорогу. - Викликаємо таксі?

- Звісно? - з нерозумінням відповіла дівчина, дивлячись як він вже дістає мобільний. - Я не розумію, ви когось там побачили?

- Що? А, нікого. Таксі скоро прибуде.

   Донна час від часу помічала як Бейтс споглядає на ту багатоповерхівку. Як тільки таксі під'їхало він швиденько заштовхав її в автомобіль і вони поїхали.

   Зупинившись біля готелю, як тільки вони вийшли з машини до них одразу підійшов адміністратор.

- Знову приперся... - пробурмотів собі мисливець.

- Не починайте... - прошепотіла йому дівчина. 

- Вітаю. Бачу, ви вже повернулися. - звернувся до них хлопець.

- Який уважний працівник. - Бейтс посміхнувся до нього.

- Добрий день. - дівчина легенько штовхнула чоловіка та привіталася з адміністратором.

- Добрий. Ви не передумали щодо водопровідника? - спитав він.

- Ні. Якщо щось буде не так, ми вас сповістимо. - відповів йому Бейтс.

- Добре...

- Ну, ми вже мабуть підемо. - мисливець обійшов адміністратора і пішов до входу в готель. - Дівчинко, ти йдеш?

- Так, так. Зараз! До зустрічі. - Донна попрощалася із ним та підбігла до Бекхема.

- Боже, чого цей хлоп до нас причепився, йому зайнятися нічим, я не розумію. - почав чоловік.

- Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову. Ви і зранку про це говорили. Вам нема чого його підозрювати, це просто смішно. - повторила дівчина.

- Ти його просто захищаєш. Для чого? Він сьогодні поводився підозріло, ти цього не бачиш?

- Все, закрили цю тему, просто розмова Ні-Про-Що.

- Ну звісно, що ти ще могла сказати.

- Не бачу нічого погано в тому, що цей адміністратор хоче нам угодити.

- Я зрозумів в чому твоя все-таки проблема. - перебив її мисливець.

- І в чому мені цікаво?

- Навіть після того, що пережила, ти всеодно дивишся на світ, через рожеві окуляри.

- Неправда. - заперечила Донна.

- Правда. І ти, це схоже розумієш, але нічого із цим не хочеш робити...

- Зато, ви, я бачу давно їх зняли.

- Що пробач?

- Що чули. Я думаю, ви перестали жити, після смерті вашої дружини.

- Та ти, що, не може бути. - насмішливо промовив ці слова Бекхем.

- Так. Ви просто проживаєте свої дні і думаєте, чим швидше залишити цей світ.

- Ти не можеш знати цього напевно.

- Як і ви не можете стверджувати, те, що я дивлюсь на світ через рожеві окуляри.

- Тоді, на цьому закінчимо.

- Повністю підтримую.

                             🩸   🩸   🩸

   Бейтс та Донна мовчки піднялись до свого номеру. Вони не розмовляли перед вечерею, і коли спустилися у ресторан, тиша за столом щось не додавала їм апетиту.

- Ми так і будем мовчати? - першим заговорив мисливець.

- Можливо. - відповіла дівчина.

- Ну прекрасно. Значить мовчимо і далі. - чоловік роздратовано відкинувся на спинку стільця.

- Раз ви хочете поговорити, то я чекаю на ваші вибачення.

- Ха! Вибачення? За, що цікаво.

- За ті слова які ви сказали.

- Тоді і ти маєш вибачитися.

- Я?

- Ти теж тоді за словом в кишеню не лізла.

- Давайте просто забудемо цей неприємний для нас обох момент.

- І чому ж?

- Тому, що ніхто з нас вибачатися не збирається.

- Яке гарне заключення, так і зробимо.

   І знову тиша. Вони зайняті кожен своїм сніданком. Їх перериває тільки дзвінок телефону Бейтса.

- Слухаю.

- "Бейтсе? Це Джон"

- Є якісь новини?

- "Я відшукав ще двох обранець Артура Шарпа, ті дівчата на щастя живі"

- Чудові новини. Де можна з ними зустрітися?

- "Ми якраз зараз їдемо до вас в готель, тому, нікуди не потрібно йти"

- Прекрасно. У якому ми номері ти знаєш.

- "Так. Скоро буду."

- До зустрічі. - мисливець поклав телефон на стіл.

- В нас будуть гості? - запитала Донна.

- Ага. Ти закінчила?

- Давно.

- Тоді йдем назад до номеру.

- Гаразд.

   Бейтс та Донна підвелися зі столу, і попрямували готуватись приймати гостей.

   Джон якраз під'їхав до готелю. Він та двоє жінок увійшли в середину, піднялись на потрібний поверх і постукали у номер.

- Джоне. - Донна відкрила двері. - Проходьте.

- Так, дякую. - відповів він.

- Познайомтесь, це Клара та Ася. У них були стосунки з Артуром. - Еванс вказав на двох жінок які стояли позаду.

- Вітаю. - привітався з ними Бейтс. - Сідайте.

- Дякую. - вони присіли на крісла.

- І так, що ви можете нам розказати про Артура Шарпа? - запитав мисливець. Жінки видихнули збираючись з думками.

- Не потрібно переживати, розказуйте все, що пам'ятаєте. - сказала Донна, і після цих слів, жінки почали свою розповідь.

   "Першою заговорила Клара, що після того як вона відмовила чоловіку у стосунках, хтось облив її автомобіль фарбою. Камери відеоспостереження зафіксували того хто це зробив. Він приїхав на машині червоного кольору. Видно, що за кермом хтось сидить, він почекав на людину яка обливала і вони поїхали. Нажаль номерів автівки на якій приїхав вандал на відеозапису видно не було."

- І ви думаєте, що це був Артур? - запитав в неї Джон.

- Звісно! Я впевнена, що це була його машина. - запевнила його Клара.

   "Ася розповіла, що зустріла Артура невдовзі після загибелі його попередньої дівчини Фло. Каже на початку стосунків, чоловік поводився як джентльмен. Буквально за рік він перетворився на звіра і через ревнощі ледь не забив дівчину до смерті. Весь цей кошмар відбувався на околиці Генона на пустирі, дівчині дуже пощастило, що вона вижила. Каже її врятували водії які проїжджали повз, після того випадку, Ася заявила про намір розійтися. Через погрози чоловіка, дівчина боялась вийти на вулицю. Ася божеволіла від страху, та каже, що наважилася подзвонити Артуру, благала її не чіпати, він їй тоді говорить.

- Я хочу тоді грошову компенсацію.

- Скільки ти хочеш? - вона навіть не сперечалися.

- 100 000 гринців.

- У мене немає стільки грошей.

- Ти хочеш по пошті отримати органи своєї дитини?

   А коли дівчина повернулася до дому то побачила свою машину у вогні, хтось кинув пляшку із запальною сумішшю, автівка згоріла вщент."

- Ви йому заплатили? - запитала в неї Мур.

- А, що я мала робити? У мене не було другого виходу.

- І після того як він отримав гроші, він вас залишив? - поцікавився Бекхем.

- Так, дякувати Богу цей жах закінчився.

- У вас збереглися ваші спільні фото? Ви можете нам його описати зовнішньо? - запропонував Джон.

- У мене є збереженні фото із цим чудовиськом. - відповіла Клара і дістала свій телефон. Гортаючи свою галерею, вона зупиняється на одному із її фото і показує іншим.

- Це ж... - Еванс дивиться на Бекхема.

- Невже, це він? - шок, Донна не очікувала побачити саме його, але мисливець виглядає так ніби знав, що буде.

- Ви ж знаєте про, що я думаю зараз? - Бейтс обертається до друзів.

- Ця диявольська посмішка не викликає довіри, Бейтсе. - зауважив Джон.

- Ви зі мною чи як? - запитав він.

- Звісно. - відповіла Мур.

- Назад вже дороги немає.

   Бейтс відправив Клару та Асі назад, провівши їх через чорний хід, та повернувся до номеру.

- Завтра буде важливий день. - сказав чоловік.

- Це точно. - відповіла дівчина.

- Мене чекає Лізі, тому я повертаюсь додому. - Джон взяв своє пальто.

- Тоді до завтра.

- Ага. - він вийшов із номеру. Донна та Бейтс залишилися одні.

- Ти готова?

- До чого?

- Можливо завтра кінець.

- ... - дівчина промовчала. Вона не знає, що сказати йому у відповідь, тому, що якщо це кінець, то можливо, що вони більше не зустрінуться... А вона цього не хоче.

                            🩸   🩸   🩸

                       Сцена четверта

6 лютого, 2003 рік. Теплий ранок. На вулиці світить сонце, вітер південний, хмари повільно повзуть по небу, захоплюючи всю увагу від нудної обстановки навколо. Все напевно добре складається.

   Донна Мур чекає Бейтса Бекхема в фойє разом із Джоном Евансом. Вони двоє сидять за столом та снідають, дівчина бачить як до них підходе той адміністратор.

- Смачного вам. - сказав він і усміхнувся.

- Дякуєм. - відповів йому Джон.

- А де містер Бекхем? - запитав хлопець.

- Він скоро повернеться. - промовила Донна крадькома споглядаючи на Еванса.

- Зрозуміло. Ну тоді, гарного вам дня.

- Вам також. - адміністратор пішов далі а вони повернулися до своєї трапези.

   Через пару хвилин, коли їхні тарілки були спустошені, у готель зайшов Бейтс а позаду нього йшла група поліціянтів. Мисливець підійшов до стійки, всі погляди жителів були направлені на нього.

- Вас заарештовано. - сказав Бекхем.

- Що?

   Ви зараз думаєте, до кого це він звертається? А я відповім, Бейтс заговорив до того самого адміністратора, чийого імені ми не знали, але зараз всі карти розкрилися...

- Артур Шарп, вас заарештовано за вбивство Моллі Мур та ще двох дівчат. - чоловік махнув рукою офіцерам і вони схопили Артура під руки.

- Що? Це якась помилка! - кричав він поки його виводили з готелю.

- Ви можете зберігати мовчання. Все, що ви зараз скажете, буде використано проти вас у суді. - промовив йому один з поліціянтів.

- Ви не можете мене забрати! Я НІ В ЧОМУ НЕ ВИНЕН! - кричав Артур поки його вели до машини.

- Ну звісно. - Бейтс підійшов ближче до Артура. - Можеш кричати стільки скільки хочеш, але я знаю всю правду. Ти не зміг нічого від мене приховати... - глянувши йому в очі, Бекхем усміхнувся, але на диво, Шарп теж усміхався.

- Ха-ха-ха

- Що смішного?

- Просто стало цікаво, що ти там знаєш.

- Тобі, це знати не обов'язково, хоча... Я точно знаю, що в день своєї смерті, Моллі Мур була із тобою.

- А ти це доведи.

- Із превеликим задоволенням. Побачимось в суді. - мисливець помахав на прощання, коли Артура Шарпа вже везли в машині.

- Суд завтра? - запитала в нього Донна.

- Так.

- Ви справді зможете все довести? Ви ж зрозуміли як він це зробив? Правда? - було чутно, що дівчина хвилюється, але Бейтс нічого на це не відповів... Він ще не все розгадав, йому не вистачає одного кусочка щоб скласти цілу картину.

- Ходімо. - сказав Джон.

- Куди? - запитав Бекхем.

- До мене, я Лізі вже сказав, що сьогодні ви хочете переночувати у нас.

- Переночувати? - перепитала Донна.

- Так буде безпечніше, ніж залишатися в цьому готелі. - пояснив Еванс.

- Ти маєш рацію, мій друже. - погодився мисливець. - Так буде краще.

І так, Бейтс разом із Донною поїхали до будинку Джона. Там на них вже чекала Лізі, вона радо показала їм, де вони можуть переночувати, і після всі зібрались за вечерею.

- До речі... - почала Мур. - Ви коли встигли привести до готелю поліцію? Це тому вас не було зранку в номері? - звернулась вона до мисливця.

- Так. Пам'ятаєш, як ми відвідали поліцейське відділення на перехресті чотирьох вулиць?

- Звісно, я пам'ятаю.

- Ну ось, я просто навідався туди ще раз, і вони просто не змогли мені відмовити.

- А я знаю чому... - припустила Лізі. - Хто ж не знає про Бейтса Бекхема - міського мисливця. - жінка привітно усміхнулася.

- Але всеодно, як... Інші йдуть за вами, чому ж? - запитала у Бекхема, Донна.

- Те, що потрібно лідерові. Самовпевненість. Впевненість у своїй перевазі. - відповів чоловік.

- І, ми завтра попрямуємо до суду? - запитав Джон.

- Звісно, мені потрібно щоб ви там були. І хто як не я, зможе розказати всім правду, і розкрити сутність вбивства?

- Звісно ти. А не можеш зараз? - поцікавилася Лізі. - Зараз ти не можеш почати?

- Май трохи терпіння, Лізі! Все завтра.

- Гаразд, Бейтсе! - вона позіхнула. - Я вже піду спати. - жінка виїхала з-під столу.

- Я теж вже піду. - Джон підвівся та підійшов до своєї дружини. - Доброї ночі.

- Доброї. - відповіли Донна із Бейтсом, пізніше, вони теж розійшлися по кімнатах.

                           🩸   🩸   🩸

                          Сцена п'ята

7 лютого, 2003 рік. Бейтс, Донна, Джон та Лізі, прибули до зали міського суду Генона, зайняли вільні місця і стали чекати коли приведуть підозрюваного.

- Як довго, коли вони вже почнуть... - Мур не могла заспокоїтись, вона хотіла чим швидше почути, який вирок дадуть для вбивці її молодшої сестри.

- Скоро, дівчинко, скоро. Зачекай ще трохи. - сказав їй мисливець.

- Встати! Суд іде! - всі миттєво піднялися. До зали увійшли троє суддів, а за ними привели і Артура, та посадили його з лівого боку, ближче до присяжних. Коли вже всі сиділи на своїх місцях, тоді все почалось.

- Ми тут зібралися. - почав один із суддів. - Щоб розглянути справу про вбивство Моллі Мур, труп якої було знайдено в баку з водою на даху готелю "Саінт-Лефін". Підозрюваний у скоєнні злочину, працівник того готелю, адміністратор, Артур Шарп.

- Запрошуємо. - продовжив другий суддя. - Підійти сюди, міського мисливця - Бейтса Бекхема, який, саме розкрив особистість вбивці.

   Бейтс підвівся, пройшовши між рядами, він зупинився в центрі зали перед суддями.

- Вітаю вас.

- Ви готові розпочати свою версію розвитку подій?

- Готовий, але дозвольте уточнити, що це не версія - це правда.

- Гаразд, як скажете, можете починати.

   Розвернувшись обличчям до присутніх. Мисливець обвів усіх поглядом.

- Тепер, друзі. - спокійно сказав він. - Ви почуєте правду про те, що сталося із Моллі Мур тієї ночі.
Почнемо з того моменту, коли сестра загиблої, Донна Мур завітала до мене 1 лютого за допомогою у пошуках її молодшої сестри тому, що та не вийшла на зв'язок.

   Сама Моллі Мур мала проїхати Ларес з півдня на північ, розпочавши подорож до Клевер і закінчивши його до Преки. Із того, що Моллі розказувала Донні, можна зробити висновок, що до Ларесу вона прибула 22 січня, а 26 січня вже була у Геноні, 31 січня вона востаннє написала своїй сестрі. А вже 3 лютого ми знайшли труп Моллі у баку, але завдяки Джону Евансу який провів експертизу тіла дівчини, виявилось, що Моллі вбили ще два тижні тому, а в бочці з водою вона пролежала лише два дні.

- Як так можливо? - поцікавився третій суддя. - Вона ж писала рідним?

- Все просто, дозволю собі припустити, ні, я із впевненістю можу сказати, що Артур утримував в себе речі Моллі, які він забрав після того як вбив її, і серед тих речей був і її телефон, з нього чоловік після смерті дівчини надсилав рідним і близьким смс-повідомлення, вів брехав, що дівчина жива аби рідні її не шукали. - по залу пройшлися здивовані вдихи, люди шепочуть. - Але це ще не все. Я дізнався, що на рахунку Артура, Моллі була не першою жертвою, перед нею були ще дві жертви, про які ви, напевно знаєте, Фло Штеґер та Агнесса Вінер, яких знайшли теж мертвими, але Агнесса була вбита п'ять років тому і її тіло теж знайшли в баці з водою як Фло і Моллі.

- Але невже Артур причетний до трагедії яка справді сталася з Фло та Агнессою? А тепер і з Моллі Мур? - уточнив перший присяжний.

- Так і є. Я погоджуюсь, що з вигляду Артур не схожий на серійного вбивцю, але, я можу із впевненістю сказати, що за цією маскою він приховує своє гниле нутро. Але, повернемось до реальних фактів, про які я дізнався завдяки своїм зв'язкам.

   Як виявилось, у Артура є медична освіта, за фахом він медик, лікар - венеролог, і можу припустити, що він власноруч робив ін'єкції Фло, які призначали лікарі. Ознайомившись із кінцевим висновком про розтин її тіла, я дізнався, що в організмі Фло була речовина через яку, дівчина могла почуватись дезорієнтованою. Так само почувалася і Клара, ще одна дівчина Артура яка на щастя, після життя із ним залишилася живою. Вона розповіла, що Артур пригостив її дивними цукерками, які, по його словам йому привезли друзі із Елінду. Дівчина стверджувала, що далі в неї стався провал у пам'яті, а отямилась вже у квартирі Артура. Можу припустити, що він там із нею не збирався грати в доміно.

- Але якщо Артур під виглядом цукерки дав наркотик Кларі, то він міг зробити те саме із Моллі? У вечір її смерті? - припустив перший суддя.

- Міг, але із Моллі так не вийшло.

- Слухаю вас і дивуюся. - заговорив Артур.

- Що ж тут дивовижного? - перепитав Бейтс.

- По вашим словам, я утримував речі дівчини, і з її телефону писав її близьким. Все вірно?

- Так, все вірно.

- Тоді, як він опинився у вас? Якщо я його забрав собі?

- А, це дуже просто пояснити! Але до цього ми повернемось пізніше, а зараз, будь ласка, майте терпіння.

   Дата смерті Моллі Мур 13 січня, 2003 року. Це означає, що до Генону вона прибула 10 січня, тому, те все, що знала Донна, чиста брехня.

   В той день, 13 січня, Моллі піднялась ліфтом на 14 поверх, там вона зустрілась із чоловіком, а саме з Артуром Шарпом, і пішла за ним. Так як, він знав, що в ліфті є камери, тому встав так, щоб його не було видно, а камери спостереження саме на 14 поверсі не працювали. Завдяки цьому, він був впевнений, що його не запідозрять, тому, що його не було видно. Я б теж не запідозрив би його, якщо б не те, що трапилось далі.

   Після того, як ми закінчили переглядати відео із камер, які до речі, приніс якраз Артур, але вони виявились обрізані, без дати зйомки.Наступного дня у нас з'явилась перша підказка, що Моллі бачили в книгарні "Books shop" 31 січня, і там нас направили до перехрестя чотирьох вулиць, але це була неправда, бо як ми вже знаємо, Моллі померла 13 січня, тому нас просто повели по неправильному шляху, але ось, що дивно... Коли ми були на тому перехресті, я відчув, що за мною та Донною спостерігають, чоловік був у всьому чорному, але взуття у нього було не звичне, це були сині черевики, старого виробництва, дуже поношені, і тут, коли ми повернулися до готелю, я помітив, що Артур носить такі самі черевики які були у того чоловіка який за нами стежив, і тоді у мене почалися з'являтися перші сумніви. Потім до нашого номеру подзвонили, дивний дзвінок, бо у трубку мовчали, потім на Донну напали, і тут можна зв'язати той дзвінок та напад, до речі, напад трапився одразу після розмови з Артуром, можу сказати, що це все зробив він. Але повернемось до дня смерті Моллі.

   Після того, як дівчина пішла за Артуром, на 14 поверсі був відкритий тільки один номер, туди він її і завів. Він хотів щоб вона з'їла цукерку, як всі інші його жертви, але дівчина відмовилась, тоді він придумав новий план, який я теж розгадав.

   Спершу, він кинув її на ліжко, зв'язав їй руки, та притиснув плечем горло дівчини, так, спершу він хотів її задушити, але передумав, тому, що йому це здалось занадто просто, він хотів дивитися на те як вона мучиться. Він взяв канцелярський ніж, та один раз пройшов лезом по її горлу, перерізавши сонну артерію³, дівчина стікала кров'ю, а Артур в той час задовольняв себе. Так, так, ви правильно зрозуміли, він робив собі приємне, дивлячись як на його очах помирає молода дівчина, його сперма залишилася на одягу який ми знайшли в тому баку з трупом. Вже після того,  як Моллі вже не дихала, чоловік закрив її тіло в підсобному приміщенні на 14 поверсі, так як знав, що туди ніхто не зайде, але коли побачив, що я приїхав на пошуки Моллі Мур, він зрозумів, що я б точно піднявся на цей поверх і найшов би її там, і тоді, 1 лютого він переніс її на дах, спустив воду з баку до половини та кинув туди мертве тіло, і також одяг в якому він тоді був, і декілька її речей.

- Як Моллі могла піти за незнайомим їй чоловіком? - запитав другий суддя.

- А вони були знайомі. Артур зустрічався із Моллі ще тоді коли була жива Фло. У середині осені, десь так. Моллі розлучилася зі своїм хлопцем і розставання це стало джерелом певних негативних переживань, тому вона і відправилась у подорож.

- Він зустрічався із двома дівчатами одночасно? - запитав один із присяжних.

- Так. І Фло про це дізналася і почала писати Молоді погрози, якраз після них, дівчина і покинула Артура. А тепер, я вам розповім, як телефон загиблої опинився у нас.

Коли, я і Донна 1 лютого прибули в готель "Саінт-Лефін", ми першого ж дня перевірили речі Моллі в камері схову, але його там не було, але вже 4 лютого, коли Донна запитала в адміністратора, яким був Артур, де знаходиться телефон загиблої, то він сказав, що сам теж не знає, і тоді, завдяки тому, що я зробив копію ключів від камери зберігання, і ми, О диво, знайшли його там. Питання, як? Все дуже просто, якщо б його там не було, Артур знав, що я, перевірив би всі кімнати для  персоналу, а в нього якраз був її телефон, і його забрали б ще тоді, а не вчора. Все правильно? Артур Шарп? Чи можливо, тебе краще називати Зак Скотт?

- Що?! - всі присутні були шоковані, Артур Шарп, за словами Бейтса, це Зак Скотт - серійний клеверський вбивця, який втік із в'язниці 4 роки тому.

- Вирок! - крикнув перший суддя, всі встали. - Заку Скотту, приговорене довічне ув'язнення!

- Так! - крикнула із радістю Донна, вона обняла Джона та Лізі, і потім в неї покотились сльози.

- Ну, і чому ти плачеш? - несподівано заговорив Бейтс, який був вже біля них.

- Це сльози щастя, що вбивця моєї сестри покараний.

- Тепер все буде добре.

                КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ СПРАВИ

¹Інвал́ідний віз́ок або колісне крісло — технічний колісний засіб пересування, призначений для людей з особливими потребами. За способом урухомлення розрізняють: візки, якими рухає двигун, і візки з ручним приводом, також можливе переміщення візка іншою особою.
   ²Чорний вдівець— чоловік, який убив або довів до смерті власну дружину(дівчину), як правило — не одну, а кількох
   ³Сонні артерії – це головні кровоносні судини шиї, які постачають кров'ю головний мозок, шию та обличчя. Є дві сонні артерії, одна праворуч і одна ліворуч. У шиї кожна сонна артерія розгалужується на два відділи: Внутрішня сонна артерія постачає кров'ю мозок.