Господар

Вер Веріґо

На столі стоїть свічка, І горить в самоті, Така ж сама і пічка, Яка гріє весь дім. Ось господар у домі, Він, втомившись, приліг, Працював довго в "полі", Та ступив за поріг. В руки взяв фотокартку, Там колишня сім'я, Зігріва в серці згадку Про щасливе життя. Може якось зустріне В світі щастя нове. Та за гріх Бог відніме, Більше не поверне. І сидить наш господар, В хаті у самоті, Пам'ятає, як доні, Він співав пісеньки.

2018-03-07 19:14:11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Ria

Так чуттєво і сумно, гарний вірш

Відповісти

2018-03-13 18:06:04

Вер Веріґо

Дякую

Відповісти

2018-03-13 18:07:38

Подобається

Інші вірші поета

Метелики Я живу кожен день на голках... Я цілую тебе вночі Химерна посмішка сяйнула на обличчі...

Інші поети

Eva Bush

@Eva_Bush_

Akeldama

@akeldama

Oluwatosin Thomas

@Fearless_Lines

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2453

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11239