Світ

Вер Веріґо

Жорстока гра людей, їх долі В кайданах руки, людські волі Бажання бігти від людей, Не бачити останній день. На вікнах ґрати - ми в неволі, Пов'язка на очах - ми в полі, Смертельна гра, проймає страх, Ми не птахи, ведуть на дах. Ми не літаєм, не живі, Ми, ніби, дикі кажани. Ми бачим волю, бачим світ, Але летіти туди гріх. Проймає страх, коли вони, Качають гойдалку, і ми Не можем втриматися знов, І потрапляєм у полон. Майбутнє "чао"нам сказало, Рукою світлой помахало, Можливо, десь там є життя, Але немає вороття.

2018-02-15 19:22:59

Інші вірші поета

Твої гріхи закрили мені очі Настане час Тато, подаруй мені ляльку Дівчина

Інші поети

Ann Hensel

@d0ntvv0rry

jiminshyim

@jiminshyim

Edelweiss

@Edelweiss

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12977

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

5229