Та так...

Viksss

Дур@! Дур@! Фу, що за дурня, Кричить моя душа. Досить! Досить! Себе вбивати, Досить, собі це внушати. Себе не люблю, Не люблю Всі люБлять, А я лише захлинаючись Сльозами мовчу, Роблю вигляд, що все добре І нічого не кажу... Всі люБлять, А я себе ненаджу Ненавиджу Ненавиджу Незнаю як так вийшло, але мовчати не можу, падаю все нище... Це не вигорання, А якесь знущання! Я себе не люблю, Не люблю Я любила... Не красива Не красива Себе я ВБИЛА... Не люблю Не люблю Я не люблю Любила Любила Будеш стояти на моїй могилі .

2023-01-25 22:48:12

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Viksss

@Lady K.I.M велике спасибі ✨

Відповісти

2023-01-26 07:24:18

Подобається

Prosto_avtor

Не має слів... це прекрасно 😶

Відповісти

2023-01-28 16:26:49

Viksss

@Prosto_avtor 🤍

Відповісти

2023-02-07 18:12:32

Інші вірші поета

Ну буває. Зима під час війни... _Сам/а створюй долю_ Перестань

Інші поети

安德烈

@aandrew

xayverx

@xayverx

Trui

@trui

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12895

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3630