порожні вулиці

virvechka

(18+)
порожні вулиці із сірого каменю грузяться нудяться крутяться ніяк не накуряться місто втрачене із вчорашніми шпальтами на них не вказано де час згаяно заголовки двозначності добіг до кінця статті залишається практика самотужки чи як там пойми кабінет тихеньке стікання води за вікном зводить з розуму пів папірця злітає до дна допита пляшка не хоче подорожувати поверхом то мо якась недолуга гра і картини картини безліч картин випинають своє натягнуте полотно замість щільності просто поганенький матеріал та порвавши його знайдеш дублікат і немає правди і так без кінця душа припадає і її викидають мов шлак туманність без фальші накриє метро «ето нє ми!» вони німі допоки самих повістка не налякає грізним словом війна

2022-10-14 10:39:48

Інші вірші поета

ідилія. па|губний марнотратство віяло

Інші поети

Red Blue

@redAndblue

Vinay Deshlahare

@avin_rafael

Любов Гаврищук

@lyubov_gavrishchuk

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14602

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11803