ВИПЛОДОК
(18+)
— а що це, а що це таке? — тихо, замовкни дурне! я зліпила тебе своїми руками, мов пташку тепер ти довершена і трохи безстрашна, тепер ти сприймаєш критику жалом, тепер ти приймаєш удари не груддю, відводиш їх у бік як ті непотрібні навали. ну і що як когось зачепить? не твоя біда, краще замовкніть, не кличте її люті! буває попустить тебе в чорноту Середземну, де кров'ю окреслили батоги щурячі паскуди, вони забирають те світло ниткою в підземелля, що живить їх захаращені душі. а ти все здіймаєшся, крокуєш коли можеш і коли не можеш висока ікона на тлі заходу сонця, не зламаєш думаєш твою беззмістовну гнилу статуру. а що там ламати? там лише сіра гниль, і сморід який видає тобі уже ніздрі. «зрадуйтесь, до нас спустилася всевишня!» — так ти б хотіла, щоб вони тобі волали, а вони мовчать, з роту анітелень¹, споєні, зшиті їх вуста волосінню², ти вже грабуєш обмаро³ їх внутрішнє світло. сколочені, напоєна вогнем їхня шкіра, ти просиш про послугу, про поклоніння. небожителі, із тебе дитино сміяться, ти проміняла все що було в тебе на дурний подарунок у пащі, тобі ж говорили нащадку Пандори: «не відкривай ти шкатулки вдруге!» ти обізналася, ти хотіла в'їсти якомога більше спокуси... в'їла, і що тепер? що? хочеш жити далі на самоті з безвольними рабами чи, може, в пекло попросишся, недобогине? аби не зурочить твої старання, я бучно вічно на тебе дивитися, бо я ж із коліна самого Іуди. #поезія_поза_правилами а тутечки декламація: https://t.me/kaposnitsa
— а що це, а що це таке? — тихо, замовкни дурне! я зліпила тебе своїми руками, мов пташку тепер ти довершена і трохи безстрашна, тепер ти сприймаєш критику жалом, тепер ти приймаєш удари не груддю, відводиш їх у бік як ті непотрібні навали. ну і що як когось зачепить? не твоя біда, краще замовкніть, не кличте її люті! буває попустить тебе в чорноту Середземну, де кров'ю окреслили батоги щурячі паскуди, вони забирають те світло ниткою в підземелля, що живить їх захаращені душі. а ти все здіймаєшся, крокуєш коли можеш і коли не можеш висока ікона на тлі заходу сонця, не зламаєш думаєш твою беззмістовну гнилу статуру. а що там ламати? там лише сіра гниль, і сморід який видає тобі уже ніздрі. «зрадуйтесь, до нас спустилася всевишня!» — так ти б хотіла, щоб вони тобі волали, а вони мовчать, з роту анітелень¹, споєні, зшиті їх вуста волосінню², ти вже грабуєш обмаро³ їх внутрішнє світло. сколочені, напоєна вогнем їхня шкіра, ти просиш про послугу, про поклоніння. небожителі, із тебе дитино сміяться, ти проміняла все що було в тебе на дурний подарунок у пащі, тобі ж говорили нащадку Пандори: «не відкривай ти шкатулки вдруге!» ти обізналася, ти хотіла в'їсти якомога більше спокуси... в'їла, і що тепер? що? хочеш жити далі на самоті з безвольними рабами чи, може, в пекло попросишся, недобогине? аби не зурочить твої старання, я бучно вічно на тебе дивитися, бо я ж із коліна самого Іуди. #поезія_поза_правилами а тутечки декламація: https://t.me/kaposnitsa
2021-07-29 21:45:07
3
0