Блог
Всі
північ
Різне
важко завжди рухатись туди, де тебе ніхто не чекає, але для кел страшніше було залишитись, припавши до рутини. кожні вихідні дівчина брала стареньке замизгане авто свого дядька, і тікала за свіжим соком передмістя чи селища. їй було мало місця серед багатоповерхівок, що кишіли людьми, та ще більше вона боялася зустрічатися з ними поглядами, так ніби вони дізнаються її секрет.
відсторонення здавалося доволі природним, тим паче було дотепно спостерігати за насупленим обличчям менеджера, коли вона поверталася на роботу зранку в понеділок. кел вимикала телефон, тому остін недолюблював її, адже за його словами вона створювала проблеми їх керівнику своєю відсутністю. мабуть в першу чергу хвилювало це лише його, адже впорядкування розкладу під час вихідних жінки лягало на плечі ості.
кел подмухала на пальці, котрі мали негарні подряпини, вона не пам'ятала де їх отримала. менеджеру це не сподобалось, він хотів навіть скаржитися на неї. дивак, вона б тоді розповіла, що той спить з дружиною шефа. це їй порадила місті.
— ми сьогодні зустрічаємося востаннє. — мовила їй тендітна японка в теплому великому светрі.
— чому? — здивувалась кел.
— ти стала нудною, келлі, без перебільшень, але мені нецікаво за тобою спостерігати. — пересмикнула та руками.
ранок настав швидко, зорі замойоріли чудовими відтінками тихого плеску відчайдушної теплоти. біля білої машини стояла жінка у білому, і їй час було повертатися до нового життя у ролі кел омелі.
#нотатки
2
76
Здибанка у Вусах
Різне, Особисте
Прекрасний вечір з чарівною Танею. Фото теж її.
Насправді ніколи навіть не задумувалася, що буду куштувати коктейлі, відкриваючи все нову і нову палітру смаків, які приносять все нові і нові емоції. Ніколи не думала, що спостерігаючи як вправно змішує барною ложкою бармен (вибачте, за тавтологію) в стір-стакані якийсь алкоголь, сама колись стану стійку. Життя неочікуване, вона невблаганне, приносить якісь дивні події. Дивно, моя робота стала для мене покликанням, мистецтвом (як сказав мій наставник) і способом бути собою чи що?
Не скажу, що повністю перестала ненавидіти людей, але щось у мені зле ламається поступово...
p.s. Але подивіться яку файну прикрасу зробив мені бармен? Де ви ще таке бачили? Печенюшку 🥰
Книги
Всі
Вірші
Всі
3π + 3я
частина мене залишена на асфальті
продубльована вирієм воронів
серед граційних пазурів смерті
чигає все ж
яку вхопити сторону
булькаю у повітря
гладким камінням
воно у гортані зашите з дитинства
тому, мабуть, важко було говорити
багато речей прийдешніх не сталось
вигодуваних чужими очікуваннями
|збилася зі стежки?|
світ наповнений сльозами тиші
ті огидливо стогнуть
переставши цідити отруту
я сталася (не)живою
молекулярно розкладаюсь/складаюсь
і на гребені не встояти:
— треба брати вершину вище.
— гудять ворони.
пнуся зі шкірки, котру розривають ідеї
багато життів вміщують
під собою,
зостаючись закритими в домі
йду — забуваюся
закриваю аспекти
переставши страждати
не вбачаю в собі сторонні
знімки кривої
я |не| витесана
ні їхніми руками
ні їхніми спогадами
моє тіло деформоване
на зап'ястках ношу мозолі
від чужих доторків
зайва. неправильна. дивна.
не мала позиції
зате носила задосить гордості
впала/не впала з вікна
коливалася від здогадів
за нитки хапалася безпорадною
впертістю
виливаючи довкола брудну злість
я собі змогла
•пробачити
•полюбити
•прийняти
і хай світ захлинеться
чорною заздрістю
бо зупинилася
і с н у в а т и.
p.s. автор теми Ілля Срібний.
2
0
182
|с|трата
ліс густий та темний
стоїть монахиня з відром
на початку Всесвіту
крутить веретено
з арканом довір'я
примарних страхів
вона б'є у тім'я
твоїх внутрішніх ворогів
ті прокидаються
жують сніп сіна
і вимощена прямо до костомахи
дорога
і розвертається під нутром крига
б'є об розпуку одиноких сього літа
— я вірую в бога,
та не вірю в людину.
сказала так стара монахиня
і стала на кінець світу
4
0
264
занепад, як поклик душі
повітря. вугілля. |а|рома|н|тика диму
підпирає, вичерпує небеса.
не розуміти — не дихати,
втрачаючи сенс, —
то як недолугий спектакль.
і паперові обличчя з фурнітурою
змінюють кількість емоцій,
розчинятися у всіх і у всьому
доводити всім розпис
твоєї історії —
це не потребує ні практики,
ні думок, ні самоконтролю
/лиш вичерпані коробки/
коло. западина. втрачати рівновагу
— то архетип з народження.
можна складати молитви
невідомому,
а можна і кровоточити.
панорамно.
коли б виміри не мали
значення
ти б не перебирав їх як порятунок
тілько узгодивши власні
"пробачення"
просочуєшся на наступні тури.
крутити одну і ту саму платівку не вистачить сили
покинути/зламати/втекти
по крихтах збирати і лагодити
заангажоване і не твоє,
дотримуватися відступних
і от коли первісток в тобі
сичить, штурхає на волю
ти чекаєш запиту, просиш відстрочки
неохоче кидаєшся в піну
і тебе абсорбують померки
звідусіль.
то кінець лиш початок чогось зайвого
чи початок і є кінцем старого?
p.s. автор теми Ілля Срібний
фото моє, лате-арт теж моє
2
0
300
