Не зови
Володимир Брама
Ветер свободно гуляет, Тучи в небе влечёт за собой, Волна волну нагоняет, По ним бегу за судьбой. Вот и берег не виден — Очертанья сравнялись с водой, Только голос всё слышен, Далёкий, зовущий, родной. Не вернусь — не зови: я остыл… Берег скрылся вдали, уплыл — Волнам теперь ласкать мою грудь… Не зови! я прошу, позабудь: я этот давно выбрал путь. А ты не печалься, себя не кори, и не нужно надежд на свиданье, прошу, на мгновенье замри, я спою тебе на прощанье. Я спою песню, песню-ответ на то, что было в нас прежде, с тобою, что я постиг, чего не достиг и что забираю в дорогу с собою. Но вряд ли ты что-либо поймёшь, сейчас между нами преграда, граница, песне моей ты будешь не рада, всё примешь за вопли безумца. Тебе не понятен был буйный мой нрав, стремление с кем-то сразиться, пусть в жизни я был в чем-то не прав, пусть часто стремился забыться… Я искал… Истину постичь я стремился, ТЕБЯ я стремился познать!!! Не сумел… Не пришлось мне узнать таинственный смысл бытия… и я уступаю место другому…
2024-06-13 02:20:15
0
0
Інші вірші поета
Зимняя рапсодия Сойдя с небес Сорванный ветром лист Жаль
Інші поети
Памс
@pararampam
Radianta
@Radianta
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3838
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527