Собор
Марія Відьма Дергача
В морі небеснім, здіймаються хвилі. Сонце пливе на гребні білих брижів. Кольори сходять на планету. Вершники, в яскравих накидках, розпочинають свій похід. Ось, оживає на полотні світлоока хмарка, пливе та посміхається. А внизу, кострубате чорне дерево зловтішається. Воно дивиться довкола і ображається. Все довкруг прекрасне, а він таким лишається. Простягає свої, вигнуті, руки до неба, хмаринку піймати намагається. А вона, пустунка,виривається. Могутній велетень стоїть. Титан мовчить. Гігант, сірий непомітний, сторожує спокій вод. Погляда блакитним оком в небеса , Стримує гранітні сльози, що от-от зірвуться в низ. А фабри майстра надають йому подобу. Ось, малюють двері, огорожу. Був безтілесним, а тепер стає живим. Щоночі Собор помирає, Аби народитися знов. Така його доля. Отакий його хрест. Безмовним бути... Художників тихо, писати старезний портрет.
2020-11-14 09:29:38
3
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
барсик 7
Но переводчик всегда в помощь
Відповісти
2020-11-18 19:24:33
Подобається
Becky Nin
яка ніжна поезія! 😍
Відповісти
2020-11-29 19:50:39
Подобається
Марія Відьма Дергача
@Becky Nin дякую
Відповісти
2020-11-30 19:08:46
Подобається
Інші вірші поета
Зірки Серія: Чорне та біле Знайди мене Я-Таурт
Інші поети
Victoria H
@gl9victoria
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12097
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16488