Гармонія
Водоспад помаранчевий спускає долу білі хвилі. Вони-пустунки- в далечінь летять. Летять, і потім прилітають зимувать. Світило небесне віддає помаранч. Простягає мені руку. Та не бачу я її. Мої очі не вміють бачити її. Вони непотрібні, сліпі. Тому, я краще їх заплющу. Зроблю я вдих.   Я бачу, як яблуня в саду росте, як водоспад з небес спадає, як сонце посміхається мені. Як Дихання виходить з Тіла. Чайкою небесною пливе. Мурашки дрібні по шкірі пробігають. УсмІшка на губах цвіте.   Я- Тіло. Я-земне. Дихання мене породило. І як прийде час, Дихання вмертвить.    Зір не бачить його, але він його частина. Слух не чує його, але він його дитина. Нюх його не вловить, але знає, що він існує. Смак не відчує його, але він ним харчується.   Дихання входить в коло. Воно ж виходить з нього. Сонце розсипає помаранчеву сіль. Хмарні хвилі спадають долу. Дихання прокинеться і все почнеться знову. Той самий камінь, той самий штиль, тільки очі бачать по-новому.
2021-01-05 05:50:52
4
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1962
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2613