Гармонія
Водоспад помаранчевий спускає долу білі хвилі. Вони-пустунки- в далечінь летять. Летять, і потім прилітають зимувать. Світило небесне віддає помаранч. Простягає мені руку. Та не бачу я її. Мої очі не вміють бачити її. Вони непотрібні, сліпі. Тому, я краще їх заплющу. Зроблю я вдих.   Я бачу, як яблуня в саду росте, як водоспад з небес спадає, як сонце посміхається мені. Як Дихання виходить з Тіла. Чайкою небесною пливе. Мурашки дрібні по шкірі пробігають. УсмІшка на губах цвіте.   Я- Тіло. Я-земне. Дихання мене породило. І як прийде час, Дихання вмертвить.    Зір не бачить його, але він його частина. Слух не чує його, але він його дитина. Нюх його не вловить, але знає, що він існує. Смак не відчує його, але він ним харчується.   Дихання входить в коло. Воно ж виходить з нього. Сонце розсипає помаранчеву сіль. Хмарні хвилі спадають долу. Дихання прокинеться і все почнеться знову. Той самий камінь, той самий штиль, тільки очі бачать по-новому.
2021-01-05 05:50:52
4
0
Схожі вірші
Всі
Пора нахлынувших надежд
Устаю сегодня рано Без кошмаров и тревог, День начну без одеяла Улыбаясь небу полных облоков Обниму своего друга , Что на подоконнике взгруснул , Прошептав ,что скоро лето дружно , Обязательно к нам в гости сможет заглянуть. С ним и множество событий Впереди ждёт только смех , Разве можно одним мигом Передать всю радость от поры нахлынувших надежд.
47
11
1635
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1475