Блог
Всі
Особисте
Ранкові казки
Десь серед просторої, улюбленої-улюбленої квартири є тиха-тиха кухня.
У цій тихій-тихій кухні є маленький-премаленький шкапчик.
В цьому маленькому-премаленькому шкапчику стоїть гарненька баночка.
А вже в цій гарненькій баночці сховано трошки дива.
Чорного, змеленого дива.
Відомо, шо зірковий пил часто падає на землю, але ніколи не сяє.
Хто зна, чому? Бруд не має світловідбивних властивостей? Ойц.
Зірковий пил не сяє, тому що тьмяніє від заздрощів.
Адже той змелений чорний поцупив серця, загріб усі одразу в жадібну долоньку.
Тож навіть зоряний пил тьмяніє поруч.
Кажуть, наче добрих чарівниць не існує. Яка нісенітниця.
Їм просто нема чим дивувати людей, котрі можуть кожного ранку вийти до тихої кухні, аби дістати зі шкапчика його.
Дбайливо взяти гарненьку баночку.
Довго смакувати чудовий бадьорий аромат.
Подейкують, що світлячки – насправді маленькі феї. Проте це не правда.
Маленькі феї повикидали ті свої зачаровані ліхтарики, коли побачили, як сяє бочок старої, але такої любої серцю мідної джезви. Натертий багато разів. Але протерти полою халату ще разок обов’язково треба. Це наче умовний рефлекс.
Тоді джезва сяє ще яскравіше, а маленькі феї плачуть та промочують маленькі щічки мереживними хусточками – поки не навчяться натирати свій посуд так само яскраво.
Кожен з нас є великий алхімік. Котрий точно знає рецепт філософського каменю, тіко називає його інакше.
Володіє спеціальною ложкою, якою насипає ароматний чорний змелений у джезву.
Вміє на око відміряти воду з фільтруючого глечика.
Знає та розуміється у спеціях, бо то є справжні хащі. Неможна просто розрізняти спеції – обов’язково в них розбиратися, відрізняти, вміти опізнати.
Й, звісно, володіє декількома секретиками, як приготувати своє зілля правильно.
Зілля, котре усі ми звемо кавою.
©yakuza
2
127
Особисте
Відкіля беруться дракони
– Кажуть, малих людських діточок знаходять у капусті.
– Як це «у капусті»?
– Ну, так дорослі відповідають дітям, коли ті питають, відкіля вони взялися.
– Й малечі кажуть, що їх знаходять у капусті?
– Такі так. Чи шо їх лелеки приносять.
– А лелеки де беруть?
– Хто зна. Може теж у капусті знаходять.
– Тобто, вони вважають, що лелеки шарять по капусті у пошуку діточок, а коли знаходять, то тягнуть до людей?
– Типо того.
– Зізнавайся, ти все вигадав!
– Ну нє. Якби я вигадував, то казав би, шо діточок під кавовими кущами знаходять. Я б так хотів народитися.
– Казкарю, ти й так наче з кавового куща ніц не вилазиш. Мотляєшся всесвітом й літрами каву сьорбаєш.
– І це мені заявляє Райдужний дракон, котрий взагалі незрозуміло, як з’явився на світ!
– Чого це незрозуміло? Мене знайшли на кінці веселки в світі з коштовностей. Пам’ятаєш, там була золота скеля з котрої стікали діамантові потічки. А ще перлинні хмарки, срібні річки, коштовна кам’яна трава.
– Та-та. Світ-острів, котрий ти перетворив спочатку у кухню, потім у дивну кав’ярню. Але людям недостатньо просто прийняти тебе, як факт. Їм треба розуміти, відкіль ти там взявся.
– Ну, якщо так треба, то кажи: з веселкових переливів, дзвону коштовностей, зіркового сміху й просто так.
– Йой. Якшо мене хтось спитає, я відповім, шо тебе у бібліотеці знайшли, серед книжок з забутими казками для малесеньких принцес. Тому шо ти зазвичай мовчазний, проте коли відкриваєш рота, то несеш шось піднесено-незрозуміле.
– Той що. Зате я маю ще кави й тістечко з заморожених квіткових пелюсток. Цей десерт я вигадав для тих, хто не володіє поетичним талантом, але дуже хоче його мати.
– Тобто, я це з’їм й почну вірші писати?
– Звісно ні. Нащо тобі такий дар? Просто це смачно…
©yakuza
2
84
Особисте
Розповім вам казку про казку
Одного разу прийшла припорошена пилом, випещена пальцями братів Грімм стара казка до нової, молодої казочки – тої, що ще не накопичила шанувальників, зате обзавелася непомірним гонором та претензією на унікальність.
Та запитала стара казка нову:
– Про що то є твої історії?
«Жила-була маленька дівчинка з бабусею. Бабуся, хоч була старенька, а завзята. Й дуже полюбляла, аби їй казки розповідали. Маленька дівчинка обожнювала читати та вигадувати власні історії. То був ідеальний альянс.
Вечорами, коли вже гасло світло але ще не хотілося спати, дівчинка розказувала бабусі казки, котрі вигадувала на ходу. Бабуся їх доповнювала, виправляла помилки, коригувала неточності. Так народжувалися нові історії.
Бабуся з дівчинкою відпускали їх у вільне плавання: не записували, а просто забували. Аби наступного дня створити нову казку.»
– Такі я маю історії. Вони не добрі, не злі. Вони про людей, що люблять та ненавидять одне одного. Вони про далекі світи та паралельні всесвіти. Це історії для великих та маленьких. У моїх казках немає місця для жорстокості.
– Але ж в них немає й минулої романтики, – відповіла стара казка.
– Просто вони – інші.
Дві казки зрозуміли одна одну, тож, обійнявшись, пішли гуляти світом. Адже були мудрі й розуміли, що все має свою особливість. Їм не потрібно сваритися та доводити свою точку зору, тому що обидві праві по-своєму.
Кінець казки
©yakuza
2
66
Книги
Всі
